У СІЗО час спливатиме вдвічі швидше

Народний депутат Надія Савченко, перебуваючи в російській тюрмі, значно полегшила життя українським в’язням.

Приказка “Від суми та від тюрми не зарікайся” ще довго буде злободенною у “правовій” Україні. На жаль, за ґрати у наших реаліях може потрапити будь-яка людина, яку правоохоронці запідозрили у вчиненні злочину. Якщо підстав для арешту не буде, їх створять: “знайдуть” у кишені наркотики або звинуватять у нападі на правоохоронців... Не дивно, громадськість схвально зустріла прийняття Верховною Радою закону, який стосується термінів перебування в’язнів у СІЗО. Одним із ініціаторів цього закону стала народний депутат Надія Савченко, яка зараз перебуває в російській тюрмі.

Закон “Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання)” ініціювали народні депутати Надія Савченко, Андрій Кожем’якін, Іван Крулько, Микола Паламарчук, Леонід Ємець та Олег Осуховський. Вони запропонували один день перебування громадянина у слідчому ізоляторі зараховувати за два дні позбавлення волі. Отож проведений людиною, вина якої ще не доведена, день під арештом після винесення вироку зараховуватиметься за два дні відбування покарання. “Зараз вони йдуть по рівному курсу, - передав адвокат Ілля Новіков обґрунтування необхідності прийняття нового закону, які висловила Надія Савченко. - Це і негуманно, і несправедливо. Місяці в чотирьох стінах ізолятора без повітря даються набагато важче, ніж навіть суворий режим зони”.

Пересічні громадяни, яким, на щастя, не довелося куштувати зеківської юшки, частенько говорять: “Мій знайомий сидить у тюрмі”, хоча йдеться про людину, яка вже засуджена і відбуває покарання у колонії. Насправді, термін “тюрма” правильно застосовувати лише до слідчих ізоляторів, у яких тримають в’язнів під час досудового розслідування та розгляду їхньої справи судами. 

“Тягнути строк на зоні не так вже й страшно, - переконують бувалі зеки. - Головне, не “косячити”, знати своє місце та не псувати стосунків з адміністрацією”. На зоні засуджений може працювати, пересуватися визначеною територією, грати у футбол чи волейбол на спортивному майданчику. Останнім часом засудженим навіть дозволили користуватися мобільними телефонами і ноутбуками. Натомість людина, яка перебуває в СІЗО, змушена інколи роками перебувати у чотирьох стінах камери. 

У пояснювальній записці до законопроекту ініціатори змін зауважили: “Умови відбування покарання осіб, визнаних винними у виправних колоніях різних рівнів безпеки, є кращими, ніж умови утримання в слідчих ізоляторах, де перебувають особи, які тільки підозрюються у вчиненні правопорушення. Тоді як, відповідно до міжнародної практики, умови утримання під вартою під час попереднього ув’язнення не можуть бути суворішими від призначеного судом покарання за кримінальне правопорушення”.

У тому, що ці твердження відповідають дійсності, кореспондент “ВЗ” переконався під час неодноразових відвідин СІЗО. Ніколи не забуду тюремний “штин”, який вдарив в обличчя, коли працівник СІЗО відчинив двері загальної камери. Було це влітку, на вулиці панувала спека. Побачивши офіцера, з нар пострибали на підлогу сині від татуювань чоловіки. У переповненій камері було настільки спекотно, що люди роздягнулися до трусів. На запитання офіцера-тюремника, чи є якісь скарги, хтось із “сидільців” лише попросив: “Громадянине начальнику, може, дозволите частіше водити у душову?”. 

У загальній жіночій камері було затишніше. Жінки і дівчата повісили на стінах обкладинки із жіночих журналів, відгородили ліжка якимись старенькими коцами. Побував і у камерах для “VIPів, розрахованих на трьох-чотирьох арештантів. В одній із таких камер колись сидів екс-мер Ужгорода Сергій Ратушняк. Коли виходив на волю, залишив товаришам по ув’язненню новенький портативний телевізор і холодильник... 

Правила утримання обвинуваченого під арештом під час досудового розслідування за кордоном регламентовані прийнятими ООН “Токійськими правилами”. У них, зокрема, зазначається, що попереднє ув’язнення “використовується в судочинстві за деякими кримінальними справами як крайній захід”. “Токійськими правилами” передбачено, що “у будь-якій тюрмі арештовані, вина яких судом ще не визнана, мають належати до привілейованої категорії в’язнів, які мають носити власний одяг, отримувати їжу ззовні, мати доступ до власних лікарів, регулярно зустрічатися зі своїми адвокатами та отримувати від них допомогу в підготовці до судового процесу.”

В українських реаліях через завантаженість слідчих і суддів, ріст злочинності, неналежне фінансування місць позбавлення волі СІЗО стали розсадниками туберкульозу та інших інфекційних захворювань. У жахливих умовах людина може роками очікувати на завершення розслідування та судовий розгляд своєї справи. Кримінально-процесуальним кодексом України передбачено, що “загальний строк арешту, включаючи перебування обвинуваченого під вартою в період розгляду справи в суді, не повинен перевищувати строку позбавлення волі, до якого особа може бути засуджена”. Тобто, якщо слідство звинувачує людину у злочині, за який можуть покарати десятьма роками позбавлення волі, людина, вину якої ще не довів суд, може десять років гнити у слідчому ізоляторі... 

Прийнятим Верховною Радою “законом Савченко” передбачено, що строк попереднього ув’язнення відраховуватиметься з дня, коли людину затримали. Кожен день у неволі після винесення вироку зараховуватимуть за два дні відбування покарання. Якщо, враховуючи рік за два, обвинувачений вже відбув строк, на який його можуть позбавити волі, йдеться в законі, ”така особа має бути негайно звільнена з-під арешту як за ініціативи суду, так і за ініціативи особи, яка звільняється, чи прокурора”.

Коментар для «ВЗ»

Тарас Зубач, адвокат

Зміни до законодавства щодо термінів попереднього ув’язнення можна лише вітати. У моїй практиці був випадок, коли моя підзахисна, яку звинувачували у “шахрайстві”, провела чотири роки в СІЗО та майже повністю загубила там зір. Через чотири роки її перебування під вартою Верховний суд скасував обвинувальні вироки районного та апеляційного судів. Та навіть після рішення Верховного суду, яке “підлягало до негайного виконання”, знадобилося ще чотири місяці для того, щоб жінка вийшла на волю. Пригадую, як захищав на Закарпатті чоловіка, якого обвинувачували у вбивстві. Суд визнав його винним та засудив до п’ятнадцяти років. Та до винесення вироку мій підзахисний провів у СІЗО десять років! 

Фото автора