Передплатити Підтримати

Від розправи втекли з Донецька на Волинь

І у 80 років починають нове життя у поліській глибинці.

Вони востаннє ночували вдома у серпні 2014-го. З Донецька їх вигналавійна. У чому були одягнені, в тому заскочили в останній потяг, що прямував до мирної України. Сподівалися, що вимушений від’їзд не затягнеться довше, ніж на два тижні. Та після трагічних новин з Іловайська зрозуміли: повертатися вже нема куди. Тепер живуть на Волині.

Він пережив дві війни

Степан Дмитрович Цимбалюк — дитина війни. Народився і дитячі роки провів на Волині, у селі Троянівка Маневицького району. Тут сповна пережив усі лихоліття Другої світової. Згадує, як німці убили бабусю, як палало півсела… Йому було десять. 

Десятирічку Степан закінчував у Поворську Ковельського району, став студентом Львівської політехніки. Після закінчення вузу за скеруванням   отримав «квиток» аж у Курську область Росії. Працював у дослідно-конструкторському бюро, що мало справу з бурильними установками, у місті Щигри. Тут  познайомився з дружиною. Людмила Іванівна теж українка, уродженка Горлівки Донецької області. Як і Степан Дмитрович, потрапила до Курської області за скеруванням (за спеціальністю — провізор). 

У Горлівку потрапили, бо в Росії була проблема з житлом. Степана Дмитровича запросили у Всесоюзний науково-дослідний інститут вибухонебезпечного устаткування в Сталіно (сучасний Донецьк), тож сім’я знову перебралася. Тулилися ще з однією родиною в одній квартирі. Потім отримали трикімнатне житло майже у центрі Донецька. 

Подолала рак

Попри вік, брали активну участь у донецькому Майдані. Коли розпочалася окупація Криму, а потім «зелені чоловічки» з’явилися у Донецьку, стало зрозуміло, що життя патріотично налаштованим пенсіонерам тут не буде. Сусіди почали дивитися скоса.

- В Україну вирушав останній потяг, і ми, не роздумуючи, вирішили їхати, — розповідає Людмила Іванівна. — Як інакше? Ми ж уже були у «розстрільному списку»…

Людмила Іванівна мала онкозахворювання. Вже не ходила, донецькі лікарі пропонували операцію. Та жінка, як за останню соломинку, вхопилася не за їхні рекомендації, а за методику лікування харківського академіка Авакяна. І, пройшовши курс лікування, на чергове обстеження до своїх медиків прийшла власними ногами! Дізнавшись про складну ситуацію Цимбалюків, родина Авакяна (сам лікар уже помер), запросила донеччан до себе в гості, у Харків. І пробули в них Степан Дмитрович з Людмилою Іванівною півроку. А потім вирішили повертатися на малу батьківщину чоловіка. Так опинилися у Троянівці.

Не нарікають, хоч туляться у дірявій хатинці

Хатинка, в якій притулилися літні переселенці, зустріла нас… діркою над пристосуванням, що заміняє вхідні двері. А як же тут зимувати? Хоча видно, що будинок бачив косметичний ремонт, і дерев’яні вікна утеплені. Але якщо не поставити нормальні двері, то в морози пенсіонерам буде непереливки... Вони не нарікають. Радіють, що сільрада завезла дрова, а сусіди допомогли все вичистити-прибрати. 

 Дім малесенький, але затишний. Чистенькі хідники й білесенькі стіни ховають недоліки скромних меблів.  Будь-які негаразди згладжує атмосфера взаєморозуміння, поваги та турботи одне про одного.  Вони ж разом вже понад 55 років!