Передплатити Підтримати

Принцип Вадима Свириденка

Боєць вчиться давати собі раду з механічними протезами, щодня просуваючись до мети – бути самостійним

У госпіталях багато хто з поранених читає. Вадим Свириденко для цього має планшет із сенсорною клавіатурою. Від паперових книжок теж не відмовляється, призвичаївся сторінки гортати. Він не має жодного наміру змінювати звички: читає багато, як до поранення...

Сержант 128-ї бригади, санінструктор Вадим Свириденко дивом вижив у Дебальцевському котлі, але залишився без стоп та кистей. Хто хоч раз розмовляв з цією людиною, хто читав про нього чи бачив його на телеекрані, знає: більшого оптиміста ще треба пошукати. Його оптимізм - не лише вроджена риса характеру, а й результат усвідомленої щоденної праці. Вадиму, за його словами, близький “принцип Поліанни”. Як у маленької героїні книжки Еліонор Портер - Поліанни, оптимізм якої — це «гра у радість», впевненість, що у найсумніших подіях можна знайти привід бути вдячним долі. Ця здатність прийняти життя в усій повноті притаманна й Вадиму.  

Однак оптимізм Свириденка базується перш за все на його власному принципі: щодня хоч крок вперед.

Вадим - цілеспрямована та організована людина. Усі перешкоди долає з усмішкою та жартами. Зараз він проходить курс медичної реабілітації у США, у Військово-медичному центрі імені В. Ріда. Двоє українських бійців вже повернулися додому, а троє - Вадим з   побратимами - ще залишаються. Вадим освоює механічні, біоелектричні протези, щодня працює на тренажерах, розробляє дрібну моторику пальців протеза, вчиться робити усе - прибирати, готувати, грає з хлопцями у “румікуб” - гру, подібну до лото, він вміє навіть памперс поміняти, наразі ляльці... Про це розповіла дружина Вадима Вікторія Дяків. У Києві  уся сім’я з нетерпінням чекає повернення Вадима. Його маленькій донечці Алісі вже два місяці... Батько бачить її наразі у скайпі, Вікторія з чоловіком спілкуються щодня, знають одне про одного усе. З кожним днем Вадим усе ближче до своєї мети — нікому не бути тягарем, стати самостійним...