«Восени – листя, взимку–лід»

Двірники випрошують воду у мешканців, «воюють» з безхатьками, «вибивають» борги за квартплату.

З самісінького ранку дві двірнички прибирали листя на дитячому майданчику. Втомлені, присіли перепочити. Легкий вітерець, і земля знову вкривається “золотим килимом”. “Йой, я тільки що все прибрала”, — вигукнула старша жіночка. Роботу мусять починати спочатку. Журналіст “ВЗ” зустрілася з “центровими” комунальниками і на власні очі побачила усі “принади” цієї “пекельної кухні”. 

У жеку троє правоохоронців готуються до наради з мешканцями. “Двірнички вам допомагають у роботі?” — цікавлюся. “Вони наші очі”, — усміхаються міліціянти. 

...З Тетяною Василівною та пані Ноною йдемо на дільницю. Обидві працюють у самісінькому серці Львова. Тут і живуть. У жек в центрі міста не беруть людей з віддалених районів. Постійно треба бути “на підхваті”. Вулиця Староєврейська заставлена машинами. Двірнички кажуть, у центр мають право заїжджати лише мешканці — за перепустками. Пані Нона у жеку довгожитель, працює в ЛКП вісімнадцять років, пані Тетяна — два роки (жінка на пенсії, раніше була завідувачкою одного з відділень Ощадного банку). 

“Важко працювати?” — запитую у двірничок. “До роботи звикли, — відповідають в один голос. — Хоча фізично робота важка. Восени — листя, взимку — лід та сніг. Шоста ранку — маєш бути на роботі. Працюємо до 18.00 (з перервами на обід та відпочинок). Підмітаємо вулиці, миємо під’їзди”. “Коли темніє, не страшно?”. “Центр — не окраїна, тут все видно як на долоні. Ви би подивилися, скільки людей ходить друга-третя ночі. Маса народу, як у білий день. Скільки працюю, не мала жодних інцидентів”, — каже досвідчена двірничка.

“Листя надокучає?”. “Граблі, мішки — інвентар маємо. Листя попакували — і на смітник”, — каже пані Нона. Утім, до смітника те листя треба ще дотягнути. Найближчі контейнери — на вул. Валовій і на вул. Підвальній (біля пам’ятника І.Федорову). “Маєте якийсь візок?”. “Саморобні конструкції — невигідні. Ще з тим візочком тягатися”, — кажуть жіночки.

Розпитую у неговірких двірничок (“фільтрують” кожне слово), чи мають можливість підзаробити у кафе? “Є така можливість, але сил немає, — пояснюють. — Нам не по 25 років, “шістдесятка” стукнула... У кафе треба працювати до останнього клієнта. У жеку сім годин відробили, можна більше уваги рідним приділити та дому. Ось сьогодні одна двірничка звільняється, мусимо її підмінити”.

 “Скільки можете заробити?” — питаю. “Зарплата у двірників залежить від того, хто який має метраж. Минулого місяця 1500 грн. чистими заробили. Якщо виконуємо план по квартплаті — отримуємо премії” (двірникам доводиться ходити по квартирах і вибивати борги за “комуналку”. — Авт.). “Родичів залучаєте до роботи?”. “Узимку діти допомагають. Не встигли сніг прибрати, він знову нападав. Зяті виходять... Нещодавно допомагали прапори вішати”, — каже пані Нона. “Я 18-річного онука беру”, — додає пані Тетяна.

“Рукавиці видають?” — продовжую “допит”. “Дають”. “Чесно?”. “Рукавиці мають дати, — уточнюють жіночки. — У листопаді видадуть нову спецформу поліпшеного фасону та взуття (розміри з двірників уже зняли)”. “Що потрібно, аби полегшити вашу роботу?”. “Електровіник”, — жартують. “Взимку нам хіба що трактор може допомогти. Бачили по телевізору, для парків закупили “пилососи” — з ними легше збирати листя”. “Може, мешканці вас чаєм пригощають?”. “Не маємо часу чай пити, — відказують. — Нам головне, аби воду давали, щоб під’їзд помити. Є мешканці, які дають воду, і ще плину наллють та порошку насиплять, окрім того, що маємо все своє. Інші — скнари, кажуть, вода подорожчала, скупляться”.

Комунальники, які працюють у центрі, “підпрацьовують” ще й гідами. Їх “розривають” туристи: “Де хостел, готель, туалет?», «Де можна поїсти?”. Пані Тетяна володіє польською (трохи знає англійську). Йдемо вул. Братів Рогатинців. Під будинком № 11 — мішок сміття. “Якби були штрафи, люди не викидали б сміття під під’їздом, — обурюються двірнички. — У цьому будинку квартири здають подобово. Черговий прийде, має ті тлумки тягнути до смітника”.

Поки розмовляю, інша працівниця ЛКП обурюється: “Ви підіть зніміть, що на вул. Руській, 4 робиться. У під’їзді “готель” для бомжів, поруч — ресторан. Вони там не тільки сплять, а й гадять. Те саме на площі Ринок, 5, за цією адресою — хостел. Піднімаюся наверх, один спить на майданчику, інший — на сходах”.

Ідемо з двірниками “на точку”. Майстрова видзвонює пані Лесі, аби не показувала “злачне місце”, мовляв, її за це звільнять з роботи. У під’їзді на вул. Руській, 4, під сходами — комірчина. Відкриваємо двері, у ніс вдаряє різкий запах перегару. Всередині — якісь “тіла”. Двоє чоловіків напідпитку “вигрібають” зі своєї нічліжки і ... втікають. Повз нас якраз проходить дільничний інспектор. Показую капітану фото сплячих “квартирантів”. Зазирає у комору, а звідти ще один кадр “випливає”... Влаштовуємо йому допит. 30-річний Дмитро (язик у нього заплітається) каже, що він з Борислава. У 2009 році у нього вкрали куртку і документи. Квартири не має. Ось так і тиняється: то тут, то там... Пропонуємо йому піти у нічліжку на вул. Кирилівській, 3-а. Відмовляється. 

“Раніше ми могли примусово забирати безхатченків до притулку, — каже дільничний інспектор. — А тепер закон не дозволяє цього робити. Це порушення прав людини. Виправних робіт суд не дає. Я не можу його притягнути до відповідальності за дармоїдство та бомжування. Якщо складу протокол “за дрібне хуліганство” (за це світить штраф), він все одно платити не буде. Як я, дільничний інспектор, маю йому у голову вбити, що він повинен працювати?”. Капітан розповідає, є люди, які свідомо обирають вуличне життя. “Знаю одного безпритульного, який здає в оренду три квартири. Має гроші. А сам — лазить по смітниках. Каже: “Це мій стиль життя”.

А тим часом...

Як розповів начальник управління житлового господарства ЛМР Юрій Голець, у Львові працює 2313 двірників. Місту бракує близько 450 комунальників. Середня зарплата двірників, які працюють у жеку, — 1616 грн. Шляхоремонтні підприємства (ШРП) платять 1944 грн. на місяць. “Через те, що зарплата низька, маємо великий недобір, — каже чиновник. -. Якщо раніше людям, які працювали у комунальній сфері, давали квартири, то тепер, якщо якомусь двірнику пощастить, він може отримати житлову кімнату (площею 11-20 кв. м.)”. За словами чиновника, середній вік двірників, які працюють у Львові, понад 50 років (є люди, яким далеко за 60-70). Молодих комунальників (30-40 років) лише 10 %. 

Фото автора