Хто кине виклик Королю Кохеї?

Команда зазнала поразки. Останній наш козир – Олег Верняєв.

Кваліфікаційними змаганнями стартував у Глазго чемпіонат світу зі спортивної гімнастики. Основний етап відбору до Олімпіади в Ріо-де-Жанейро став рекордним в історії цього виду спорту. На британський поміст вийшли 594 учасники з 87 країн світу. Напряму за результатами командного турніру відібратися на Олімпійські ігри зможуть вісім збірних. Наступна вісімка у кваліфікаційному протоколі здобуде шанс уже у 2016-му позмагатися на олімпійському тестовому турнірі у Ріо, де на кону стоятимуть ще чотири повні комплекти ліцензій. Якщо ж командний пасьянс не складеться, кольори прапора своєї країни захищатиме, в найкращому випадку, один гімнаст (виняток робитимуть для призерів світових першостей в окремих видах, які матимуть іменні перепустки).

Традиції, стерті сучасністю

Жіноча збірна України втратила шанс поборотися за командні ліцензії ще рік тому, на чемпіонаті світу у Наньніні. Підо­пічні Оксани Слюсарчук, зупинившись на 27-й позиції, залишилися за межами прохідного бар’єра, який становить 24 найкращі команди світу. Тож до Глазго змагатися за єдину можливу для України путівку поїхала 24-річна Ангеліна Кисла. Конкуренції за це місце у синьо-жовтій жіночій збірній практично не було: єдина реальна опонентка Ангеліни, Христина Санькова, через проблеми зі здоров’ям вибула з цих перегонів ще на початку підготовчого періоду. У Глазго у Кислої була чітко окреслена і, за великим рахунком, реа­льна мета — потрапити у багатоборстві у топ-24, а значить, здобути право на передолімпійських тестових змаганнях поборотися за ліцензію. Як би усе склалося, якби киянка витиснула максимум зі своїх програм, судити складно. Сьогодні конкурентоспроможні програми демонструють представниці таких ще донедавна негімнастичних країн, як Бельгія, Нідерланди чи Угорщина. А послідовниця легендарної Лариси Латиніної і “золотої” Лілі Подкопаєвої змушена задовольнитися... 91-м місцем (серед 191 учасниці). Пройшовши без грубих похибок опорний стрибок (14,033), вільні вправи (12,566) та комбінацію на брусах (13,333), Ангеліна відверто завалила вправи на колоді. Похитування чи не після кожного елемента врешті-решт завершилися падінням (10,733).

Козирна карта і ахіллесова п’ята

З іншими амбіціями подалися до Глазго наші чоловіки. Знекровлена після лондонської Олімпіади збірна поки що не може втрутитися у боротьбу за місце на п’єдесталі. На зміну непересічним майстрам — Олегу Степку та Петру Пахнюку, гімнастику яких Азербайджан оцінює сотнями тисяч доларів, та досвідченому Миколі Куксенкову, який підсилив команду Росії, - прийшли призер юнацької Олімпіади Владислав Гріко та Володимир Окачев. Пліч-о-пліч з харків’янами змагаються багатоборець Микита Єрмак та Максим Семянків. Макс, який на минулорічному чемпіонаті континенту був співучасником “бронзового” успіху нашої команди, залікувавши травми, обіцяв допомогти у найпроблемніших для нас видах — вільних вправах та на перекладині. А козирями цієї поки що скромної команди є титулований багатоборець Олег Верняєв та володар цілої колекції найпрестижніших нагород в опорному стрибку та на кільцях Ігор Радівілов. Рік тому у Наньніні українці зупинилися за півкроку до вісімки найкращих команд, менше ніж півбала поступившись Швейцарії.

У Глазго підопічні Олександра Горіна мали усі підстави, не чекаючи наступного сезону, витягти олімпійський квиток. Та не склалося. Уже після своєї, п’ятої, ротації команда Верняєва скотилася на десяту позицію, пропустивши попереду німців, французів і корейців, яких просто змушена була перемагати. Не маючи права на помилку, наші хлопці дозволили собі надто велику розкіш — похибки на вільних та на перекладині, що відразу ж позначилося на загальнокомандній оцінці. Новенький килим, який завдяки НОК встановили у Кончі-Заспі акурат за тиждень до початку чемпіонату, дозволив хлопцям трішечки призвичаїтися до принципово нових відчуттів на акробатичних діагоналях. І потренувати вільні, уперше за багато років належним чином шкодую­чи хребет та коліна. Та цього виявилося замало, аби “ахіллесова п’ята” стала коронним видом. Від лідерів, команди Японії (358,884 бала), нас відділила ціла прірва — 17 балів.

Верняєв у легенди не вірить

У проморолику до чемпіонату світу у Глазго організатори перебирали усіх можливих кандидатів — ні, не на перемогу, а тих сміливців, хто зумів би кинути виклик “Королю Кохеї”. П’ятиразового абсолютного чемпіона світу і олімпійського чемпіона Лондона Кохеї Утімуру останні шість років ніхто не може посунути з вершини п’єдесталу. Хлопець, який виховувався у гімнастичній сім’ї, з пелюшок марив гімнастикою. У цьому мареві 27-річний спортсмен продовжує жити й до сьогодні. Його неможливо побачити ні на розіграші Кубка світу, ні на жодному іншому турнірі. Із зарубіжними суперниками Кохеї виходить змагатися лише раз на рік — на чемпіонаті світу. А про те, що він робить на тренуваннях, у гімнастичному світі з року в рік складають усе більш неймовірні легенди. Наче кожного нового змагального дня він може практично на кожному приладі презентувати іншу програму — позахмарного рівня складності, не повторюючись навіть у дрібницях. А на змаганнях японець видає лишень ту складність, якої вистачило би якраз для того, аби на кілька балів обійти найближчих переслідувачів. Так ось, першим у списку тих, хто змусив би Утімуру видати небачений до сьогодні набір елементів, є 22-річний донецький хлопчина Олег Верняєв.

Олегові, який протягом року зібрав весь можливий набір абсолютних перемог, для колекції бракує ще “золота” чемпіонату світу. І дехто з гімнастичних фахівців направду вірить, що Верняєв уже доріс до цього титулу. У спорті є таке поняття, як “плюс старт”. Перекладаючи на звичну мову, це вміння на відповідальних змаганнях подати себе у найбільш привабливому вигляді. Підопічний Геннадія Сартинського якраз і належить до тих небагатьох, для кого “чим важче, тим краще”. І Утімура, який десь поряд на помості зриває оплески своїми фірмовими “ультра-сі”, для українця є лише додатковим стимулом і подразником.

У кваліфікації Олег розташувався у другій лінійці, поступившись легенді 0,450 бала (Верняєв віддав супернику лише опорний стрибок і перекладину) і став на той час єдиним учасником кваліфікації, хто за результатами однієї вправи перейшов рубіж 16 балів. На улюблених брусах донеччанин, презентувавши програму з коефіцієнтом складності 7,1 (максимальна складність Верняєва, зафіксована на змаганнях — 7,3), набрав гросмейстерські 16,133 бала. Тож так невдало розпочавшись для нас, цей чемпіонат світу насправді обіцяє багато.