Ой у полі «Васильки»...

Кореспондент «ВЗ» переконався, що майбутніх офіцерів готують до служби у максимально наближених до бойових умовах

 

З ранку почали дошкуляти сильний вітер і дощ, який не припинявся ні на хвилину. Хоча одягнувся майже по-зимовому, лише опинилися на Яворівському полігоні, почав замерзати. “Навчання бійців мають тривати так, щоб цивільна особа, спостерігаючи за ними, почала тремтіти”, - жартує хтось із офіцерів. Через кілька хвилин перебування у чистому полі, де тривають навчання курсантів Академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, справді починаю тремтіти. Журналістський блокнот мокне, ручка в замерзлих руках відмовляється писати...

На навчальних точках Міжнародного центру миротворчості та безпеки, як офіційно називається Яворівський полігон, триває польовий вишкіл курсантів різних факультетів академії. Без наметів, в окопах і зроблених власноруч куренях курсанти кілька тижнів і ночуватимуть, і їстимуть, і вчитимуться. Другий тиждень перебувають у полі й курсанти другого та третього курсів факультету ракетних військ і артилерії. Кожному з них слід навчитися виконувати завдання всіх номерів розрахунків близько тридцяти видів артилерійської зброї. Лише після цього майбутній офіцер буде готовим керувати вогнем артилерії. Цього дня курсанти відпрацьовували стрільбу з мінометів калібру 82 мм - “Васильків”. Після відведення важкої артилерії з передових позицій у зоні АТО саме “Васильки” стали головною зброєю українських артилеристів.

Навчанням керує начальник факультету полковник Ярослав Весельський, якому довелося побувати в АТО. “На сході, - розповідає полковник, - військові говорять, що успіх у війні залежить від “безбашенних” десантників, які “рвуть все живе”, та артилеристів, які “накривають все, що рухається”. Як і на інших факультетах, зауважує полковник Веселовський, у навчальні плани внесли корективи, які підказав бойовий досвід, отриманий під час бойових дій на сході. Серед курсантів молодших курсів близько тридцяти відсотків - учасники АТО. Вони допомагають більш молодшим курсантам оволодіти військовою наукою. Досвід АТО простий: розрахунок “Василька” робить кілька пострілів і відходить на іншу позицію. Знову серія пострілів, знову - відхід. Щоб ворог не засік міномет і не накрив вогнем у відповідь. Окрім стрільб, курсанти вчаться надавати першу медичну допомогу, засікати та знешкоджувати засоби розвідки противника, “завмирати”, коли у небі з’являються ворожі безпілотники.

Від пострілів “Васильків” закладає вуха. Чути лише, як коригувальник кричить: “Недоліт!.. Переліт!.. Ціль уражена!..”. Розрахунок відводять від міномета, офіцери починають “розбір польотів”. “Я родом з Одещини,- розповідає про себе 23-річний курсант Іван Талга. - У складі 79-ї бригади місяць воював в АТО, під Слов’янськом. Був командиром саперного відділення. Ми потрапили у засідку, був поранений у шию. Коли лікувався у госпіталі, вирішив стати офіцером-артилеристом. Бо переконався, що саме від артилерії залежить успіх у війні”.

На іншій навчальній точці зосередилися курсанти інженерного факультету - майбутні сапери. Спостерігаючи за їхніми діями, переконуюсь, що образ класичного сапера з міношукачем у руках дещо застарів. Курсанти готують до запуску якийсь реактивний заряд. Через хвилину він летить у заміноване протитанковими мінами поле, роблячи через нього доволі широкий прохід. “Курсанти застосували вибухові засоби розмінування”, - пояснює викладач факультету підполковник Руслан Колос. - Ці засоби дають змогу за короткий час знешкодити міни, не ризикуючи життям саперів”.

Випробували на очах журналіста “ВЗ” й новітню зброю, вартість якої - близько 500 тисяч гривень. Курсант, бачу, тримає в руках схожий на мобільний телефон пульт і за командою офіцера тисне на його кнопки. Через мить десь за чотири кілометри вибухають заздалегідь закладені на шляху наступу “ворога” міни.

 І викладачі інженерного факультету, і курсанти вважають, що навіть після завершення війни їхня професія на сході України буде однією з найпотрібніших. Бо під час бойових дій сапери, і ворожі, і наші, заклали тисячі мін у населених пунктах, полях, на дорогах...

На другій точці навчання майбутніх офіцерів-інженерів спостерігаю, як сапери з міношукачами та щупами в руках знаходять ворожі розтяжки та інші “сюрпризи”. Одного з них “поранили”. Товариші надають першу медичну допомогу та витягають побратима з поля бою. Тим часом в інженерному містечку полігона курсанти четвертого курсу сідають за важелі БАТ-2.

Ця машина прокладає шлях через протитанкове мінне поле. Неподалік у полі хтось із вояків запалює вогонь, щоб погрітися та приготувати чай... У журналіста “ВЗ” зуби перестають вибивати дріб лише в їдальні військового містечка полігона, де і загріли, і нагодували.