У Польщі з провінційних містечок у мегаполіси ніхто не втікає...

Жителів «тримають» тут спокій, патріархальність, комфорт і високий рівень життя

 

Єленя ґура - Поланиця, Польща

Є у Польщі маленькі містечка, які своєю привабливістю і рівнем життя не лише не поступаються мегаполісам, а й у чомусь кращі від великих міст. До таких належать курортні містечка Нижньої Сілезії - Єленя ґура, Цепліце, Поланиця.

Не буду згадувати, як це було в радянські часи, але сьогодні різниця між Україною і Польщею очевидна. Не можна сказати, що наша сусідка повністю “західноєвропеїзувалася” - тут, як кажуть самі поляки, “єще єст дужо праци”. Але “східного” у Польщі мало чого залишилося. Утім, при тому, що поляки вирвалися на десятиліття вперед, їм вдалося зберегти все те добре, що успадкували з “учорашнього” дня, - неповторний місцевий колорит і автентику.

У містечку Єленій ґурі живе 200 тисяч осіб, у Цепліце — лише шість тисяч, однак перепитувати у перехожих, як дістатися з пункту А до пункту Б, ні там, ні там не треба. Всі вулички оснащені незліченною кількістю різноманітних вказівників і карт-схем. У кожному, навіть дуже маленькому, населеному пункті працює центр туристичної інформації, де гостям “на халяву” роздають кольорові карти і буклети з проспектами. Поляки, поїздивши по Європі протягом останніх двадцяти років, зрозуміли, що привабливість невеликих містечок полягає, зокрема, у їх неспішності, патріархальності і пасторальності. І культивують усе це у себе на батьківщині.

 Готелі, кафешки, ресторанчики, сувенірні магазинчики, обмінники і перукарні — так виглядають майже усі центральні вулички малих містечок у Нижній Сілезії. Тут нема величезних супермаркетів. Значну частину населення становлять туристи і люди, які приїхали відпочити та підлікуватися на бальнеологічних курортах Поланиці, Цеп­ліце і Єленьої ґури. Тут ставку роблять на розвиток молодіжного, спортивного і оздоровчого туризму. Близько 85 відсотків площ містечок вкрито зеленими насадженнями, а повітря таке чисте — аж до запаморочення. Природа — казкова, вода з-під крана чиста, немов кришталева, наче з джерела. І її можна пити!

Тихе курортне містечко Поланиця у Нижній Сілезії на перший погляд виглядає як велике село. Тут всі між собою знаються, вітаються і усміхаються при зустрічі. Я бачила, як шанують у Поланиці велосипедний рух. Це виглядало як ігри на кшталт “тато, мама і я — дружна сім’я”. Насправді, участь у велосипедних перегонах брали не лише мама з татом і дорослі діти, а й трирічні “пупсики”, які ледве трималися у “сідлі”. Містечко готувалося до великих змагань гірських велосипедистів. Гори тут поруч. Гори Совині, гори Карконоші... Промчати у горах з вітерцем - це круто, але не так легко, як здається. Тут потрібні майстерність і витримка.

А перед тим ввечері нас приймав бургомістр Поланиці Єжи Терлецький, який обій­має цю посаду п’ятий (!) термін поспіль. Пан бургомістр розповідав, що за останні шість років, починаючи з 2009-го,

тут реалізували 40 (!) проектів за підтримки ЄС. Це помітно. Рівні дороги, чисті узбіччя... З Поланиці не тікає у великі міста ніхто, навіть молодь. Хіба що на навчання в університети. Але потім повертаються. Бо тут про них дбають і забезпечують роботою.

Особливе захоплення у мене викликало курортне місто Єленя ґура, що перекладається як Оленяча Гора. Місто активно розвивається. Майже всі будинки на центральній площі, Ринковій, “одягнуті” у нові шати - відремонтовані і пофарбовані у яскраві кольори. Центр міста, як і в більшості європейських міст, належить пішоходам, а у самому “серці” - жодного магазину, лише кафе і ресторанчики.

За легендою, після вдалого полювання на оленів князь Бобжан вирішив заснувати тут поселення і дати йому відповідну назву. За іншою легендою, у 1108 році у цих місцях побував король Польщі Болеслав Хоробрий, коли йшов походом на чехів. Дорогою побачив великого оленя і почав його наздоганяти. Але короля застала ніч. Переночував у лісі, а вранці, коли прокинувся, на горі побачив величезного оленя. Велів тут закласти місто і назвав його Єленя ґура. Утім, хоча місто начебто відсвяткувало 900-літній ювілей, жодного документа про це немає. Є лише легенда... А за третьою легендою, “батько” Єленьої ґури — Болеслав Кривоустий.

Єленя ґура сьогодні — центр подієвого туризму. У травні тут проходить весела “Маївка з тваринами”, влітку — Міжнародний фестиваль вуличних театрів, різноманітні перформанси для молоді і концерти Єленєґурського симфонічного оркестру. У Єленій ґурі виготовляють пластмасові оздоби до автомобілів “Мерседес” і “Ягуар”. У цьому маленькому містечку працює фабрика з виготовлення ліків. Молодь має змогу навчатися у вишах - їх тут аж три. У містечку діє Карконоський музей, що має найбільшу в Польщі колекцію виробів зі скла. Музей — справжня школа для художників. Музей не випадково з’явився в Єленій ґурі — традиція скла зародилася ще у ХIV столітті. У 2012 році музей капітально відреставрували за останнім словом музейної моди — із застосуванням цифрових медіа-технологій. І все це за кошти Євросоюзу.

Візитною карткою Єленьої ґури є її президент (по-нашому мер) Марцін Завіла. У мене склалося враження, що він знає про кожного жителя, про кожен будинок і кожну вуличку майже все. «Якщо шукаєте найкраще місце на землі — то знайте: ви вже тут!» - пожартував пан президент до групи українських журналістів.

Пан Марцін - колоритна постать серед регіональних політиків Польщі. Два рази був головою міста і три — послом до сейму. Уперше Завіла став головою Єленьої ґури ще 1990 року і був тоді наймолодшим у країні мером. Президент Єленьої ґури запевняє, що після адміністративно-територіальної реформи перестав їздити до Варшави вибивати кошти для свого міста. Для цього немає потреби — бюджетні відносини між містом і державою чітко розписано в законі. Зате пан президент їздить до іншої столиці — Брюсселя. Єленя ґура посідає восьме місце у Польщі за використанням коштів ЄС.  Цьогорічний бюджет міста - близько 500 мільйонів злотих. А це все тому, що тут працюють підприємства...

Коли потрапляю до Польщі, завжди захоплююся їхнім вмінням господарювати. Заздрість бере, коли бачу, як ремонтують дороги, прокладають нові автобани і настеляють нову дорогу, що веде у найвіддаленіші від великих міст села. Нехай це будуть гроші Євросоюзу, але їх вкладають туди, куди вони були виділені. Не собі у кишені, а в добробут своєї держави. Може, і у нас колись так буде? Може... Колись...

Редакція “Високого Замку” дякує Польській Організації Туристичній (ПОТ) за організацію цікавої подорожі.