Лише третина виборців точно знає, за кого проголосує

Решта визначиться вже у кабінці для голосування?

Якими б не були виборчі кампанії (хоч парламентськими, хоч місцевого розливу), в Україні вони завжди однаково закінчуються. «Бамкнув» день голосування - виборча гречка перетворюється де на «правильні» галочки у бюлетенях, де на дулі у кишенях «невдячних» виборців. Хтось іде «волевиявлятися», засліплений кандидатською локшиною на вухах. А хтось просто сліпо йде, щоб прозріти (визначитися з «достойними») вже у кабінці для голосування. Одні вірять, що їхній голос хоч щось змінить на краще. Інші воліють тримати його при собі, бо не сподіваються на чесні вибори або не бачать тих, хто заслуговує на цей голос. Соціологічний фініш нинішньої кампанії (не з рейтинговими замірами, а з картинкою щодо виборчої обізнаності і сподівань виборців) невтішний. Лише кожен п’ятий знає, як відбуватиметься голосування за новим законом про місцеві вибори. А у те, що вони пройдуть чесно, без підтасовок, вірить навіть не кожен десятий. 

Хто і чому «ногами голосуватиме»? 

З вірою у вибори — туго. З надією на те, що вони щось змінять, ще провальніше. Як показали результати соціологічного дослідження, проведеного фондом «Демініціативи» і Київським міжнародним інститутом соціології, лише  24 відсотки опитаних вважають, що вибори можуть поліпшити ситуацію в їхньому місті чи селі. Тих же, хто не сподівається на «пакращення» після 25 жовтня, — понад 55 відсотків. 

«Віруючі» голосуватимуть руками, зневірені — ногами: просто не прийдуть на виборчі дільниці. Серед останніх найбільше (понад 35 відсотків) тих, хто ігнорує вибори, бо не бачить достойних партій і кандидатів. «Протестантів», які  не голосуватимуть через зневіру у чесність виборів, - кожен п’ятий. Взагалі байдужих до виборчих перегонів — стільки ж. А 25 відсотків «відмовників» вважають голосування даремною тратою часу, бо місцева влада, мовляв, і так нічого не вирішує.  

Партквиток для «фейсконтролю» — не головне 

Лише кожен третій з опитаних точно визначився, де поставить галочку у кожному з бюлетенів. 17 відсотків задумалися спершу про голову сільради чи мера, а кандидатів у «радівці» відклали на потім. А ось понад 37 відсотків усе ще думають, хто з висуванців достойніший. Надумають, мабуть, вже у кабінці для голосування. 

Поцікавилися соціологи у виборців і тим, що для них визначальніше — особистість кандидата чи колір партійної парасольки, під якою він балотується. На що майже 37 відсотків опитаних заявили: головне — кандидат, але і на партію, яка його висунула, варто зважати. Для кожного п’ятого взагалі не важливо, від якої політичної сили йде їхній обранець. «Партзалежних» (які орієнтуватимуться насамперед на партійну прописку кандидатів) — 17 відсотків.      

Яким має бути «джентльменський набір» якостей в ідеального кандидата у війти чи мери? Щоб не пив, не курив — не з того репертуару: здоров’я обранців важливе лише для трьох відсотків опитаних. Головне, аби чесним і не заляпаним корупцією був (цей варіант обрали 56 відсотків), розумів інтереси жителів міста чи села (31 відсоток) і був готовий обстоювати їх хоч у місцевому «парламенті», а  хоч у Києві (32 відсотки). Для 28 відсотків виборців важливо, щоб претендент на крісло мера чи голови сільради мав господарницький досвід і обов’язково у комуналці петрав. 

У «фейсконтрольному» рейтингу вимог до претендентів на мандати у місцевих радах лідерські позиції розподілилися так: високі особисті якості кандидата - 47,5 відсотка, допомога округу — 39 відсотків, попередня діяльність — 31 відсоток. Щоб висуванець був «свій» (з місцевих жителів) і мав «правильну» політичну позицію, однаково важливо для 16 відсотків опитаних. 

Не «бігмордами» єдиними...       

Майже половина опитаних не задоволена тим, як кандидати і партії свої плани щодо «пакращення» до електорату доносять. Комусь кандидатських зустрічей з виборцями замало (хоча був на таких зустрічах лише кожен сьомий). Хтось передвиборчих дебатів не помітив (їх всього сім відсотків дивилися). А комусь політична реклама малоінформативною здалася. 

На запитання, звідки переважно черпають інформацію про кандидатів, кожен другий згадав про передвиборчі листівки і брошури. 38 відсотків обрали варіант «реклама і білборди». А для третини опитаних найкращі «політ­інформатори» - то родичі, друзі і знайомі.  

З центральних телеканалів претендентів на місцеві мандати «змалювали» 37 відсотків виборців. З місцевих телебачення і преси — 54 відсотки.