«До вокзалу – 100 грн. Взимку було 70»...

Ціни на таксі біля львівського аеропорту «зашкалюють».

Колишня львів’янка прилетіла з Іспанії. Вийшла з літака і стикнулася в аеропорту з усіма принадами місцевої “гостинності”. “Скільки коштує таксі до Сихова?” - запитала водія. “150 грн.”, - почула у відповідь. У цей час якраз розмовляла по телефону з колежанкою, і вона почула ціну. “Не погоджуйся! Це дуже дорого. Я тобі зараз викличу машину, - відказала подруга. - Радіотаксі візьме максимум 80 грн.”. Почувши це, таксист почав обурюватися: “А ви там у своїй Європі скільки платите? Повиходили заміж...”. Мало того, що хотів обдерти як липку, то ще й нахамив! 

Журналіст “ВЗ” дізнавалася, чому ціни на послуги таксі біля львівського летовища зашкалюють? У суботу на площі перед аеропортом — порожнеча. У цей день рейсів практично немає і таксистів, відповідно, теж. У другому ряду одиноко стоїть одна автівка. На даху - “шашечки”. Запитую, скільки коштує проїзд до “Санта-Барбари”. “Оплата по лічильнику, - відповідає сонний водій. - Тариф: 4,99 грн. Я вам хіба що точно скажу, скільки до Івано-Франківська обійдеться дорога, або до Рівного”. 

“У вас візитка від “aero-taxi”, подзвоніть, вам скажуть гривень 150. Вуличні таксисти набагато менше беруть”, - каже таксист. Я тримаю у руках візитку служби таксі, яка позиціо­нує себе, як офіційний представник аеропорту. Тільки ціни у цього перевізника справді “космічні”... 

Водій, трохи розрухавшись, каже, у Львові лише три фірми зареєстровані як таксі. Усі реш­та надають інформаційні послуги (замовлення надають по телефону чи планшету). Показує мені ліцензію на перевезення (ламіновану), видану у Києві, переконує, що працює як приватний підприємець. На фірмі проходить техогляд, медкомісію... У машині лічильник. Хабарів нікому не платить, все законно. Усі “ліві” таксисти відстьобують “кому треба”, так і працюють. Якщо по місту якісь рейди, один одному передають інформацію і з’їжджають. “Ліві” таксисти на виклик приїжд­жають з “гребінцем” (або “шашечками”), коли пасажир сідає в автівку, “шашечки” знімають.

“Таксисти від аеропорту вас звідти не виживають?” - питаю. “Нехай спробують! Я починав зі самого першого літака, який прилітав з Києва. Тридцять років таксую...”. Чоловік платить за паркомісце в аеропорту 400 грн. на місяць. Таксисти від аеропорту - 80 грн. щодня. Колись тут діяла “чорна каса”. Новий менеджер аеропорту навів порядок. “Не було у вас бажання кинути роботу? Адже криза, люди економлять на таксі”, - питаю. “Таксистом треба народитися (усміхається). Бути психологом. З людьми треба вміти розмовляти. З ранку мав три замовлення. Не скаржуся. Це вже моя третя машина. Починав на 21-й “Волзі”. Дві машини взяв у кредит, гроші виплатив, продав. Машина себе окупила”. 

...У неділю - море рейсів. І таксистів як грибів після дощу. “Скільки до Сихова?” - питаю у чоловіка у коричневій куртці. “За сотку поїдемо, - каже він. - “Аеро” візьме 150”. “А ви таксист, що сам по собі?”. “Ми таксисти ще зі старого аеропорту. Таких, що “самі по собі”, тут немає”. “Маєте дах?”. “Маємо”, - усміхається молодий чоловік. Пузатий дядько з бейджиком (aero-taxi) до “Санта-Барбари бере 120 грн. 

Біля входу стійка з написом: “Taxi”. Пані Олена каже, на їхній фірмі вартість проїзду по місту 7 грн. за кілометр плюс 35 грн. посадка. “Ми — офіційний перевізник від аеропорту, - каже дів­чина. - У нас кругова система. Водій їде і повертається назад в аеропорт”. “То пасажир має за це платити?” - дивуюсь. “Ви виходите — машина на місці. А якщо ви викликаєте таксі, треба чекати, поки приїде”. За словами пані Олени, проїзд до Сихова обійдеться десь у 130 грн., до центру — 120 грн., на Левандівку — 80 грн. У разі потреби є машини класу люкс: “Мерседес”, “Шкода”, “БМВ”. Є також буси. 

 Ближче до терміналу — хмара таксистів. Вичікують пасажирів, які мають вийти з літака. Один чолов’яга прогулюється по аеропорту, як по Бродвею... Інший сьорбає каву з автомата. “Скільки на Погулянку?” - цікавлюся. “Скільки лічильник виб’є: 60 то 60, 70 то 70”, - відповідає немолодий таксист. Розмова з ним коротка. З машини виходять туристи з Англії. Привітний чоловік розповідає, з центру до аеропорту заплатив 130 грн. Має кілька сумок багажу. Інша пані з торбами (з канадським прапором) каже, таксист — їхній знайомий. Піднявся на поверх, допоміг сумки донести до машини... Скільки скаже — стільки заплатимо! 

...На горизонті з’являються пасажири з літака. “Потрібне таксі?” - чути з усіх боків. Світловолоса жіночка, років 50-ти, каже: “Я ще думаю!”. Біля неї з торбами йде смаглявий чоловік невисокого зросту. Поки вона думає, спритний таксист бере ініціативу у свої руки, хапає сумки і бігом до машини. “Скільки він хоче за таксі?” - запитую. “До вокзалу — 100 грн., взимку було 70”, - каже пасажирка. “Ви перекладач?” - наївно запитую. “Ні, - усміхається. - Це мій кавалер з Туреччини. А турецької я не знаю... Каже, що хоче жити зі мною”. Львів’янка штурхає свого кавалера за білосніжну сорочку, аби той одягнув куртку. Мовляв, Львів не сонячна Анталія. Бажаю обом щастя... 

У холі аеропорту багато афроамериканців у кольорових “прикидах”, однак таксисти їх не чіпають. Троє хлопаків зі сумками запитують англійською, чи може хтось завезти їх до Польщі? “Якої Польщі?”. Усі таксисти розбігаються... Один сміливець, який має в запасі декілька чергових фраз англійською, каже, що може завезти їх до автовокзалу. Ті погоджуються. Таксист радий: сто гривень — у кишені. 

Ще один турок “кружляє” туди-сюди. Таксисти до нього чіп­ляються, але той не ведеться на їхні пропозиції. “No-no” — і зі своєю торбою “вирулює” на вулицю. (За сто метрів від нового терміналу аеропорту тролейбусна зупинка - туди можна дійти пішки). Там мені розповідає, що один таксист запросив до готелю “Опера” 200 грн. “Скільки?” - перепитую. “200 грн.” (показує ще й на пальцях). “Це ж так дорого!”. Таксист, коли почув, що я журналіст, за секунду зникає... “Обличчя ваших таксистів не викликають довіри”, - констатує симпатичний турок. “Що, підете пішки?”. “У мене ще є час. Наразі курю”, - усміхається у відповідь чоловік.