Передплатити Підтримати
  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • Жан БЕЛЕНЮК: «У Лас-Вегасі боявся, щоб мене не розбудили. Стільки уже разів уві сні ставав чемпіоном...»

Жан БЕЛЕНЮК: «У Лас-Вегасі боявся, щоб мене не розбудили. Стільки уже разів уві сні ставав чемпіоном...»

Український «класик» здобув перемогу на першості світу з боротьби.

На планетарній першості з боротьби у Лас-Вегасі Жан Беленюк ще на один крок наблизився до своєї мрії — зібрати повну золоту колекцію чемпіонатів Європи, світу та Олімпійських ігор. У фінальній сутичці (категорія до 85 кг) перед 24-річним киянином не встояв Рустам Ассакалов з Узбекистану. Про “золоту кочергу”, солодкий сон у багажнику та мамині жарти Жан Беленюк розповів в інтерв’ю “ВЗ”.

- Ваше перше “золото” у цьому сезоні, здобуте на турнірі в Ірані, приміряв песик. А хто першим після вас вдягнув собі на шию “золото” чемпіонату світу?

- Мій собака цього разу медалі не міряв.  Я боявся, що великий і масивний диск може задушити таку маленьку тваринку, як мій Каспер. “Золото” чемпіонату світу приміряли, здається, усі, хто цього хотів. На Майдані під час святкування Дня фізичної культури і спорту я дозволяв це і дорослим, і дітям. А першим став головний тренер збірної Артур Дзігасов: він начепив усі наші чотири медалі, щоб сфотографуватися. Та й мої друзі у збірній трималися за “золото”: можливо, на фарт.

- Часто великі і сильні чоловіки утримують зовсім крихітних собачок. Ви можете пояснити, чому?

- Я завжди хотів собаку, мені байдуже було, якого саме. Та китайська хохлата — це єдина порода, на яку мама дала добро. Каспер невеличкий і не линяє. Для неї це стало основним мотивом. По-справжньому сильний завжди воліє допомогти слабкому і беззахисному. А слабкі люди, потребуючи захисту, купують собі агресивних бійцівських собак.

- Яка із сутичок чемпіонату світу стала найбільш нервовою і напруженою?

- Перша сутичка завжди нервова, тому що багато зусиль йде на те, аби перебороти мандраж. Складним був також мій третій поєдинок з угорцем Віктором Лоренцом. До останньої хвилини я програвав йому один бал. В угорця дещо незвична, незручна манера боротьби. З ним до кінця доводиться терпіти.

- У сутичках ви намагаєтеся підлаштуватися під суперника й обігравати, використовуючи його недоліки, чи нав’язувати власний стиль?

- Волію диктувати свої умови. Працювати від супротивника — менш виграшна тактика. Якщо дозволити супернику робити те, що він вміє найкраще, буде мало шансів на перемогу.

- Ви абсолютно не агресивна і не конфліктна людина. Як перед сутичкою налаштовуєтеся на боротьбу, на необхідний для успіху в єдиноборстві адреналін?

- А я й борюся зовсім не агресивно. Такого не буває, щоб я когось вдарив чи свідомо зробив боляче. Моє правило — залишатися спокійним і врівноваженим, боротися обдумано, без різких рухів, і не здаватися до того моменту, поки суддя не зупинить сутичку. Коли борець піддається агресії, він уже не може контролювати себе. А це прямий шлях до поразки. Тому найкращий мій помічник — це холодний розум.

У фіналі перемогу мені принесла “кочерга”. Так ми між собою називаємо кидок з підворотом через спину за руку. Цей прийом я постійно відпрацьовую на тренуванні, хоча у сутичках застосовую вкрай рідко. І ось бачите — він таки знадобився, виринув у той момент, коли найбільше був потрібен. Цей кидок наче створений проти суперників із низькою зігнутою стійкою, коли центр ваги знаходиться дещо позаду. Саме так боровся узбек Рустам Ассакалов. Уже з перших секунд фінальної сутички я зрозумів, що цього разу, як ніколи, мені знадобиться ось ця “кочерга”. Ассакалов поклав руку мені на шию. Його позиція була ідеальною для підвороту. І я не упустив моменту для цієї атаки.

- А які прийоми приносять вам перемогу зазвичай?

- Насправді у мене достатньо солідний запас прийомів. Я можу і з прогином кинути, переведення та різноманітні скрутки виконати тощо. Наша школа порівняно з європейською вигідно вирізняється різноманіттям технічного багажу. В Європі борються на одному прийомі. Зазвичай провідні європейські борці добре підготовлені функціонально. Тож у сутичці накручують темп, виснажуючи суперників, і шукають момент, щоб провести той свій єдиний прийом. А ось у східноєвропейських та азіатських країнах, навпаки, у пошані різноманітна й насичена прийомами боротьба. В екстремальних моментах, коли я поступаюсь і терміново потрібно виправити ситуацію, застосовую “стопроцентні прийоми” — накати, кидок через груди прогином чи “завис”, які вдаються найкраще.

- Сутичок з ким із суперників ви воліли б уникати на найбільш відповідальних стартах?

- Вага до 85 кг, в якій я борюся, напрочуд сильна. У нас змагається близько 15 спортсменів, які реально можуть претендувати на медаль. Інтригу зберігаємо до самого кінця. Для порівняння, у вазі до 98 кг чи 130 кг є лише два беззаперечні лідери, а інші можуть претендувати максимум на “бронзу”. У нас же кожен рік змінюються призери. Серед своїх колег-суперників я вважаюся одним із найстабільніших: на усіх престижних турнірах здобуваю право постояти на п’єдесталі. Та на Олімпіаді в Ріо жадав би уникнути сутички лише з одним супротивником — іранцем Хабіболлою Ахлагі, який у Лас-Вегасі став третім. Він низький і коротконогий і практично нічого не вміє робити. Уся його боротьба полягає в тому, що він намагається виштовхати конкурентів за килим. Я з ним не боровся ще жодного разу. Але мені здається, це буде непросто.

- У Лас-Вегасі ви не пішли разом з друзями до казино, натомість поїхали на Гранд-Каньйон...

- У Вегасі у кожному готелі є казино. Ми постійно проходили повз нього і кілька разів навіть заглядали всередину. Наші хлопці вирішили зробити ставки, а я був глядачем. Сам я ніколи не граю в азартні ігри через релігійні переконання. А ось Гранд-Каньйон вразив мене до глибини душі. Радий, що нам вдалося поїхати туди, класно провести час, спілкуватися і фотографуватися. Ми з хлопцями винайняли бусик і за півтори години ідеальними американськими дорогами пролетіли 200 км. Я їхав у багажнику, оскільки місця для усіх нас, 20 борців, бракувало. Ліг собі, наче король, і добряче виспався. Щоправда, на зворотному шляху полежати не вдалося: Сашко Шишман прийшов до буса швидше і забронював це почесне місце за собою (сміється).

- З чим можна порівняти перемогу на чемпіонаті світу?

- Хіба що з... перемогою на чемпіонаті Європи. Боротьбою займаюся уже 15 років. Усі ці роки крок за кроком йшов до найбільшої мети — перемогти на чемпіонаті Європи, потім на чемпіонаті світу і врешті-решт на Олімпійських іграх. Тож коли ти досягаєш свого, єдине бажання у перші години і дні — тільки б це був не сон! Тільки б не прокинутися! Ви не уявляєте, скільки разів я уже ставав чемпіоном світу та олімпійським чемпіоном — у своїх снах. І скільки разів страшенно розчаровувався, усвідомивши несправжність отих перемог! У Лас-Вегасі я боявся, щоб мене хтось не розбудив. І одночасно радів і пишався тим, що ще на один крок наблизився до мрії свого життя.

- У своєму блозі ви написали, що Америка шокувала вас. Чим саме?

- Шокував Лас-Вегас, ця столиця веселощів і азарту. Ось ідеш ти працювати, а назустріч тобі напівоголені дівчата з нереальними формами. Ну як у таких умовах жива людина зможе не втратити концентрацію? Спокуси там на кожному кроці. А ще я уперше побачив, як це — жити згідно з буквою закону, ні на крок не відходячи від нього. У нас чи не всі думають лише над тим, як би цей закон обійти. У Штатах же все максимально чітко і правильно. Ось тому американці і живуть, упевнені у завтрашньому дні.

- В одному інтерв’ю ви сказали, що у дитинстві мріяли бути світлошкірим з прямим русявим волоссям...

- Підлітки дуже ранимі. А коли над тобою повсякденно приколюються й тицяють пальцем, починаєш усвідомлювати, що ти не такий, як усі довкола. Ось я і мріяв бути непомітним. А потім зрозумів, що усе, що мені дано, - це перевага, а не недолік. Ось тепер у США, де нормально співіснують представники різних рас, я навіть на деякий час почувався наче не в своїй тарілці: ніхто на вулиці не дивився мені услід, там я був абсолютно непомітним. В Україні ж постійно відчуваю на собі чиїсь погляди.

У дитинстві мама казала мені: “Якби було можливо, я відкрила би серце, заховала б тебе там і нікого до тебе не підпускала. Та це нереально. Але й не страшно. Я знаю, ти — сильний хлопчик і впораєшся з усім цим”. Усе моє життя було боротьбою. Нерозуміння, хамство, образи — потрібно було переламати це, перерости. Це загартувало мене. У школі, бувало, я відстоював свою гідність кулаками. Тепер же намагаюся просто не спілкуватися з людьми, з якими мені не по дорозі.

- Ваша мама полюбляє пожартувати над вами...

- Якби я програв, вона спочатку поспівчувала б мені. А потім сказала б щось на кшталт: “Ось поїхав, щоб тобою килими добряче повибивали”, усіма способами підкреслюючи мою спортивну неспроможність. При тому вона чудово розуміє, що я вже відбувся як спортсмен. І ми би з нею посміялися від душі (сміється). Вона у мене такою кумедною буває... А ось один із свіжих її жартів. Учора увечері під’їжджаємо ми додому. Район, варто сказати, у нас особливий — наркомано-алкогольний. Підходить до нас один хлопець: “Вітаю! У нас на районі усі вже чули про твою перемогу, ми так раді. Наша Куренівка — колиска чемпіонів”. А мама йому: “А ти багато чемпіонів тут бачив?” “А от один уже є”. “Авжеж, - кивнула в його бік мама, - алкоголіків багато, а чемпіон один”.

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram
  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • Жан БЕЛЕНЮК: «У Лас-Вегасі боявся, щоб мене не розбудили. Стільки уже разів уві сні ставав чемпіоном...»