Передплатити Підтримати

«Проїхали дві тисячі кілометрів і потрапили в інший світ»

Олена Цукілова з Донецька перебралася з чоловіком і шістьма дітьми до Чернівців

 

Чернівці

Із наймолодшою донькою Машею та одним із синів, 9-класником Михайлом, Олена прийшла, щоб отримати подарунки для дітей від жителів польського міста Конін — побратима Чернівців. Точніше, приїхала на власній машині. Жінка розповідає:  у Донецьку залишили великий будинок на вулиці під назвою “Свєт Октября” і роботу.

Поляки вже не вперше допомагають чернівецьким дітям. Мер Чернівців Олексій Каспрук звернувся з проханням про допомогу до міста-побратима -  насамперед дітям, батьки яких брали участь в АТО і загинули або поранені. Такі діти вже отримали рюкзаки, кепочки та футболки, канцтовари, іграшки, пакети з продуктами харчування. А днями акція «Конін-Чернівці: допоможемо дітям України» мала продовження: такі самі подарунки отримали діти переселенців, які зараз живуть у Чернівцях. (Допомогу надали багатодітним родинам, одиноким матерям та тим сім’ям, в яких виховуються діти-інваліди).  

- Це вже третій етап допомоги поляків діткам, - розповіла Алла Запухляк, голова Чернівецької міської організації Червоного Хреста. — За списком, який нам надало міське  управління соціального захисту населення, —  це 46 сімей, 107 дітей. Маємо родини, де виховуються по 6-7 дітей. В окремих сім’ях поповнення сталося вже тут, на Буковині.

- До Чернівців ми потрапили випадково, - розповіла Олена Цукілова. - Коли готувалися покидати Донецьк, набрали перший-ліпший номер волонтерів, і нам відповіли саме з Чернівців. Приїхали сюди з чоловіком та шістьма дітьми. Наймолодшій доньці Маші — 6 років, найстаршій дитині — 17 років. Двоє наших дітей зараз відпочивають у Хорватії — як діти переселенців. У Донецьку ми жили у відносно спокійному районі... Але я боюся не обстрілів. Я боюся прокинутися в іншій країні. А там нікого не питають, де ти хочеш жити. А я народилася і хочу жити в Україні. Тому ми вивезли звідти дітей, аби вони не були в тій пропаганді, яка зараз там ведеться. Хоча виїхали не всі. Бо в  когось старенькі батьки, бізнес. Залишилися там наші сусіди, які дивляться за нашим будинком.

Олена з чоловіком знайшли роботу: працюють у популярному відпочинковому комплексі “Сонячна долина”, що за Чернівцями, інструкторами з їзди верхи.

- У мене освіта будівельника, - додає Олена, - і ще  спортивна освіта. Чоловік колись працював на шахті, згодом отримав роботу у приватній компанії. Ми вже добре почали ставати, так би мовити, на ноги, як довелося все покинути… Мої бабуся та дідусь — з Росії, з Орловської області. Переїхали на Донбас з  дітьми у 1905 році. Дід працював на шахті, очевидно, непогано заробляв, бо коли ми дивилися старі фотографії, то по одягу було видно, що вони не бідували. А потім з Росії почали приїжджати ще люди, і на шахтах вже почали платити мало… Знаєте, коли на Донбасі почалися перші заворушення, багато з нас почали вивчати свій родовід. І більшість людей, яких я знала, виявили, що не знають свого родоводу добре, бо він замикається на бабусях-дідусях, які в основному прибули на Донбас із Росії… Особисто я відкрила для себе тут, на Західній Україні, зовсім іншу країну. Вона більш національна. Хоча тут, як на мене, сонце гарячіше, ніж на Донбасі, але повітря чистіше. Тут села інші, відчувається, що це спільнота людей, поєднаних давньою історією.   А на Донбасі поселення ж у степах вибудувані, на голому місці…

Жінка додає: зараз у Чернівцях винаймають квартиру, але дуже хочуть мати власне житло. Адже перспектив повернення у рідний Донецьк родина не бачить.