«Свистять, пищать, барабани гримлять...»

Журналіст «ВЗ» дізнавалася, як живеться львів’янам у самісінькому серці міста — на площі Ринок

 

Бабулька витягнула на балкон здоровенну колонку, аби заглушити ... вуличних музикантів. Так вирішила боротися з тими, хто під її вікнами щодня влаштовує концерти. Дядечко виблискує мускулами на балконі — вийшов на світ Божий в одних «трусілях»... Під вікнами львів’ян, які живуть на площі Ринок, «ріки» туристів. А ще - кав’ярні, ресторани, деякі розташовані у під’їздах. Публіка засиджується за столиками до опівночі, а продовжує «застілля» на лавочках. Святкові концерти, гучна музика... «Дістало!» - обурюються деякі жителі площі Ринок. А іншим, навпаки, подобається. Квартира у престижному районі, концерти «на халяву». Журналіст «ВЗ» дізнавалася, які плюси та мінуси життя у самісінькому серці Львова.

Блукаючи від брами до брами площі Ринок, занурюєшся у минуле старого Львова. Іноді здається, тут ніхто не живе. Ввечері більшість квартир у темряві. Площа Ринок, 37: на вулиці спека — у під’їзді прохолодно. На дошці оголошень пропозиції роботи: шукають кухарів та офіціантів. У кутку — якісь старі шафи. Піднімаюся на другий поверх, дзвоню у двері, одні, другі — ні душі! Крокую скрипучими дощечками старого балкона. Нарешті двері відчиняє старша пані. «Ви корінна львів’янка?» - питаю. «Москалька», - відповідає з усмішкою. 74-річна пані Марія народилася у Львові, понад 40 років працювала у Росії — будувала дороги та аеропорт. Приїжджала до Львова лише у відпустку. «Все життя на заробітках?» - питаю. «Так. Коли вийшла на пенсію, повернулася додому. Діти та внуки живуть у Росії. Син — військовий льотчик». «До Львова не приїжджає?». «Уже два роки не був у відпустці»... Вікна пані Марії виходять на подвір’я. Туристи їй не заважають. Коли нудно, жіночка має з ким побазікати. «Заважають сусіди, - каже. - Два роки роблять ремонт. Весь дім здригається. У мене усі стіни потріскали». Посеред кам’яних джунглів до світла тягнеться папороть. А між будинків видно дзвіницю Вірменської церкви. Під дверима у пані Марії час від часу малюють художники...

У під’їзді на площі Ринок, 39, — купа сміття у мішках. Далі по коридору — кантор. Розпитую у працівників, чому у під’їзді брудно. «Мешканці сміття виносять і складають. О шостій вечора приїжджає машина», - кажуть. На стелі у під’їзді — оригінальна фреска. Шматок відвалився і бовтається у повітрі. Колись тут висів ліхтар. Залишився від нього гак. «А ви не хочете профінансувати реставрацію?» - допитуюсь у валютників. «Щоб тільки зняти фреску, потрібно 50 тисяч євро». «У будинку багато львів’ян чи усі квартири в оренді?» - питаю. «50 на 50», - кажуть чоловіки. У дворі — сувенірна крамничка з українськими товарами. Стіни сусіднього будинку обписані віршами. Старий умивальник слугує підставкою для квітів. Пані Дана прийшла провідати сина. Тринадцять років тут не живе. «Колись у цьому дворі було швейне ательє, тепер — ресторан, - розповідає. - Якось виходжу — на балконі смажать шашлики. Скільки живу, такого не бачила. Син не раз сварився з сусідами, не дай Боже пожежа». Тепер пані Дана живе на околиці міста. У центрі губиться...

У дворику на площі Ринок, 40, — крихітна майстерня. Тхне розчинником. Майстер каже, колись тут жив двірник. Пізніше була майстерня годинникаря. Чоловік працює електриком, ремонтує інструменти. Піднімаюсь на другий поверх. Дзвоню у всі двері, відчиняє студент з Сокаля. Квартиру хлопець орендує (господині вдома немає). На шум не скаржиться. Вікна у квартирі виходять у внутрішній двір. На сходах зупиняюся, прислухаюся — з вулиці доноситься музика, чути, як клієнти гримлять виделками... Роблю крок — риплять сходи. Лячно! Зупиняюся у напівтемряві...

На площі Ринок, 42, — під’їзд-тунель (з низькою стелею). З двору потрапляю у ще один двір, залитий сонцем. Готовий майданчик для кінозйомок! З вікна визирає дівчина. «Скільки у цьому будинку коштує оренда?». «10 доларів — квадратний метр». З іншого боку будинку державна контора — бухгалтерія кількох львівських поліклінік. Радянська побілка, люстра, «брехунець»... У кутку — австрійський п’єц. Одне вікно заліплене... голубиним послідом. «Як вас звідси ще не виселили?» - дивуюся. Ще у 90-х роках чимало будинків і квартир на площі Ринок викупили під офіси, магазини та банки. «Нас скоро будуть виселяти, - каже жінка в окулярах. - Довго не могли знайти приміщення. Взимку тут дуже холодно». Працівники державної установи мешканцям площі Ринок співчувають. Коли концерт, тут можна оглухнути...

З-поміж туристів «вичисляю» львівську бабульку. Пані Марія погоджується показати мені свою квартиру — вона прямісінько навпроти кабінету мера. Мініатюрна кухонька, невеличка кімнатка. Це житло жінка отримала, коли працювала у жеку двірничкою. Під вікнами, як у вулику... На сходах зустрічаю молоду жінку з донькою. «Як вам живеться у центрі?» - цікавлюся. «Жахливо! Свистять, пищать, барабани гримлять. Вдома чути все, що робиться на вулиці! Спати неможливо», - обурюється пані Лариса. З пропозицією продати квартиру до жінки ніхто не звертався. Якби підійшли умови, можливо, погодилась би на переїзд. А ось її сусідка пані Ірина у цьому будинку народилася і виросла. Попри усі незручності, продавати житло не хоче. Хоча вартість квартири на площі Ринок щонайменше 80-100 тисяч доларів. «Років двадцять тому тут була тиша, - пригадує жінка. - Усюди були скверики, а тепер бар на барі, дитина не має куди вийти побавитися. Найближчий дитячий майданчик — по дорозі на Високий замок...». Родині не раз доводилося викликати міліцію, бо крики під вікнами не вщухали до четвертої ранку. У під’їзді нічліжку облаштував бомж — спав на килимку під дверима... «Що вас тут тримає?» - запитую. «Звикла, - каже жінка. - До роботи близько (пані Ірина працює прибиральницею в обласній раді. - Авт.)».

Історик Ілько Лемко розповідає, його товариш мешкає на площі Ринок, 41, багато років. Шум під вікнами його дістає, але у цьому є свої плюси. Наприклад, безкоштовні концерти з вікна. Якось він взяв автограф у всесвітньо відомого гітариста Ела Ді Меоли. Це найбільша зірка, яка виступала на площі Ринок. «У європейських містах навряд чи залишились квартири у таких місцях, - каже Ілько Лемко. - Це своєрідна львівська фішка. 400-500 років у будинках на площі Ринок живуть люди...».