Ігор ЖДАНОВ: «Ми створюватимемо закони. А розвивати спорт будуть федерації»

До Львова міністр молоді і спорту Ігор Жданов прибув з приємною місією.

На семінарі-нараді Мінмолодьспорту міністр вручити фехтувальниці Яні Шемякіній, яка разом з подругами по команді уперше за останні 17 років стала призеркою чемпіонату світу у командному турнірі, орден «За заслуги».

ІІ ступеня. Роздавши також грамоти і подяки працівникам у підконтрольній йому галузі, пан міністр розповів кореспонденту «ВЗ» про впровадження революційних для спортивної сфери реформ, пояснив, навіщо державі спортивне міністерство, і запевнив, що європейська система спорту в українських реаліях успішно працюватиме.

- Які із запропонованих вами у лютому цього року реформ щодо міністерства уже вдалося втілити у життя?

- Ми проаналізували усі зайві функції міністерства і вирішили відмовитися від затвердження правил спортивних змагань, будівництва безпосередньо силами міністерства спортивних споруд, організації проведення спортивної лотереї, інформаційно-пропагандистської роботи, а також контролю за якістю надання спортивних послуг. Не маємо необхідних для цього ресурсів. До того ж, ці функції не є характерними для міністерств спорту у країнах Європи. Законопроект уже пройшов читання у комітеті. На жаль, Верховна Рада за нього ще не голосувала. Чому? Цей законопроект уже декілька разів виносили на засідання Верховної Ради, але в останній момент його відмовлялися вносити до порядку денного. Два місяці ми не можемо проштовхнути його до розгляду.

Також планували голосування за пілотний проект щодо надання автономії національним спортивним федераціям — більших прав і незалежності у прий­нятті рішень. Тобто міністерство укладає з федерацією договір, згідно з яким вона безпосередньо отримуватиме державні кошти і самостійно формуватиме склад національної збірної зі свого виду спорту, а також укладатиме календар навчально-тренувального процесу, спортивних змагань тощо. Сьогодні цим займаються міністр та його заступники, які підписують накази за поданням федерацій. Якщо федерація отримуватиме державні кошти напряму, вона нестиме повну відповідальність за результат. Це, по суті, державний експеримент. Не хотіли рубати з плеча, лишень подивитися, як це працюватиме у наших реаліях і умовах. І лише тоді внести відповідні зміни до законодавства. 

Щодо підвищення прозорості діяльності міністерства — ми цей пункт практично весь виконали. Показники будь-якої бюджетної програми, будь-які накази і фінансові звіти уже публікуються у нас на сайті міністерства. Тож, якщо говорити мовою цифр, цей план ми на сьогодні реалізували на 30%.

- Якщо повноваження міністерства щодо розвитку спорту віддати федераціям і Національному олімпійському комітету, які функції тоді виконуватиме профільне міністерство?

- Займатимемося своїми прямими обов’язками — визначенням законодавчої політики у галузі спорту, пріоритетів розвитку спорту і взаємодією молодіжної політики та спорту. Ми ставимо глобальні цілі. Неправильно, коли міністерство втручається у стратегію розвитку конкретних видів спорту. Цим повинні займатися функціонери національної федерації з цих видів спорту. Ми ж повинні створити усі умови для розвитку на законодавчому рівні.

- Скільки, у такому випадку, необхідно фахівців, щоб лобіювати необхідні закони на державному рівні? Чи потрібно для цього ціле профільне міністерство?

- А чому ви вважаєте, що у мене велике міністерство? Ось тут (у Львівській облдержадміністрації. — О. С.), знаєте, скільки чиновників працює? Близько 800. А у мене в міністерстві лише 142. Це, гадаю, не так уже й багато. У будь-якому випадку держава повинна визначати фінансові пріоритети. І всюди є державні служби, які займаються цим питанням. У кожній європейській країні існує міністерство спорту. Винятком є Італія, де більше прав має Національний олімпійський комітет, при якому створено державне агентство. Це агентство вирішує питання аналогічні з функція-

ми нашого міністерства, а людей там працює значно більше.

- Ви наголосили, що найбільш прийнятна для нас модель розвитку спорту — європейська, яку, згрубша, можна представити як взаємодію недержавних структур — спортивних клубів, федерацій з видів спорту та Олімпійського комітету. Як у цю систему впишуться дитячо-юнацькі спортивні школи, які фінансує держава?

- У нас клуби чудово співіснують із ДЮСШ. Навіщо потрібно знищувати одне заради розвит­ку іншого? ДЮСШ — це питання органів місцевого самоврядування. Ми для цього створили всі умови. Якщо міський чи обласний голова вважає, що потрібно на підпорядкованій їм території розвивати дитячо-юнацький спорт, то він піклуватиметься про ДЮСШ. З іншого боку, необхідно, щоб спортивні школи входили у систему федерацій. Рано чи пізно ДЮСШ стануть надавати платні послуги. Батьки будуть платити за розвиток своїх дітей, нехай ці суми будуть невеличкими. Це, як на мене, стимулюватиме людей заробляти гроші, а не тільки дої­ти державний бюджет. Ще один варіант — спортивні клуби. Якщо на території міста є спортивний клуб, міська рада може зробити йому замовлення на певні послуги. Наприклад, на підготовку спортсменів, і платити клубу з міського бюджету. Коли є бажання, немає нічого неможливого.