Українські шпажисти переписали історію!

Після безмедального затишшя в індивідуальній частині чемпіонату світу з фехтування українські майстри клинка на доріжках московського СК “Олімпійський” здіймали шквали у командних зустрічах.

Видовищне протистояння двох китів жіночого шабельного фехтування, збірних України і Росії, цього разу завершилося тріумфом господинь чемпіонату. Довгих 17 років знадобилося нашим шпажисткам, аби повторити успіх своїх попередниць, Єви Виборнової і Ко, на чемпіонаті світу у швейцарському Ла-Шо-де-Фоні. Тоді, у 1998-му, як і тепер, українки стали бронзовими призерками. А ось тріумф шпажистів не має аналогу в історії українського фехтування. Майже ветеранська команда Володимира Станкевича на п’єдестал пошани чемпіонатів світу піднімалася неодноразово: у Будапешті-2013 — на другу сходинку, у Ляйпцигу-2005 і Турині-2006 — на третю. І ось тепер у Москві ці хлопці стали чемпіонами!

Мистецтво фехтувальної війни

Пам’ятаючи про прикру поразку уже на початковій стадії домашнього чемпіонату світу-2012, Богдан Нікішин, Дмитро Карюченко, Анатолій Герей і Максим Хворост обережно і без зайвих рухів пройшли кубинців (45:33), а згодом з таким же рахунком роззброїли віце-чемпіонів Європи-2014 іспанців. Суперник у чвертьфіналі, команда Росії, яку очолював чемпіон світу-2009 Антон Авдєєв, була для наших хлопців принциповим суперником. Ще й тому, що торік у бронзовому фіналі континентальної першості у доданий час саме вона залишила українців без медалі. Нікішин зі старту “подарував” чотири чисті уколи Павлу Сухову (0:4). У наступному колі Герей, поступаючись по ходу, з останніх сил зберігає ці “мінус 4”. Та ненадовго. Коли спливли відведені для мікродуелі Карюченко-Сухов три хвилини, апарат показував невтішні для нас 6:13. У наступному колі Герей у поєдинку з Авдєєвим на один укол скоротив відставання (13:19), Нікішин пововтузив доріжкою Ігоря Турчина (22:26), а далі Герей з таким завзяттям атакував Сухова, що італійський наставник росіян Анджело Маццоні місця біля доріжки собі не знаходив (28:29). Ці несподівані і доволі комфортні “мінус 1” Дмитро Карюченко вирішив залишити Нікішину “на десерт” і розписав із Сергієм Ходосом нульову нічию. Богдан же, вирвавшись уперед, за сім секунд до завершення поєдинку дозволив Авдєєву зрівняти рахунок (33:33) і відкласти боротьбу ще на хвилину. У доданий час клинок Нікішина одним швидким рухом зупинив атаку суперника (34:33).

У півфіналі на українців уже чекала фехтувальна “скуадра адзурра”, яка не менш дивовижно вирвала перемогу у найтитулованішої команди світу — Франції (44:42). Майже всю зустріч Енріко Гароццо і Ко були на крок попереду. Поки Максим Хворост, який прийшов на заміну Герею, спочатку не наздогнав італійців, а вже за лічені секунди уперше вивів свою команду вперед (9:8). По-італійськи темпераментно, не витрачаючи часу на маневри і роздуми, кинувся у заключний двобій проти Нікішина Марко Фікера. На якийсь час він подарував своїй команді надію (11:10). Але досить швидко дніпропетровський “мушкетер” поставив на цьому крапку (15:11).

Українську тактику у фіналі проти збірної Південної Кореї сміливо можна окремим розділом у “Мистецтво війни” Сунь Цзи вписати. На Сході би оцінили красиву історію про те, як перемагати командою тих, кому в індивідуальних поєдинках постійно поступаєшся. Ледь зачепивши клинком Квон Йон Джуна (1:0), Дмитро Карюченко засів у глухий захист. Витягнути українців на активні дії, змусити помилятися і нервувати корейці так і не змогли. У п’ятому колі Джун пішов “на ви” до Герея і зустрів холодний прийом — контратаки (5:2). Не допомогли корейцям і дива винахідливості Кен Ду Пака: Нікішин щоразу на мить швидше вставляв свій клинок врозріз атаки суперника (7:4). Наче шукаючи вибачення за цей не надто видовищний фінал, Джун із Нікішиним феєрично розіграли завершальну партію. Кореєць, який виходив на доріжку при розкладі “мінус 4” (7:11), наважився скоротити відставання до “мінус 2” (17:19). Але Богдан швидко пристосувався до флеш-атак опонента, щоразу зупиняючи їх зразково-показовими захистами (34:24). Ввічливо потиснувши усім руки, Богдан кинувся в обійми тренера та друзів, які чекали на цей момент уже багато років (Нікішину та Карюченкові уже минуло 35, Хворосту — 33, а наймолодший Герей недавно відсвяткував свій 26-й день народження).

«Бронза» буває розкішною

Після перемоги на Олімпійських іграх у Лондоні-2012 Яна Шемякіна зізналася, що тепер понад усе їй хочеться постояти на п’єдесталі разом з подругами по команді. Тими, з якими багато років тренувалася в одному залі і в одного наставника. Днями ця мрія стала реальністю: разом з Анфісою Почкаловою та Ксенією Пантелєєвою, а також вихованкою тернопільської школи фехтування Оленою Кривицькою Яна приміряла бронзові нагороди.

Вирвавши перемогу у шведок (45:41), шпажна команда Андрія Орликовського перетнулася на доріжці з підопічними ще одного відомого українського наставника Олександра Горбачука, який уже багато років працює з жіночою збірною Японії. Довгий час зустріч тривала за японським сценарієм. Яні Шемякіній перед заключним двобоєм дівчата “привезли” “мінус 5” (29:34). Та того, що відбувалося на доріжці наступні три хвилини, у жодному сценарії не було. Розкішне фехтування Яни було театром однієї актриси. Її суперниця Назомі Сато зуміла лише двічі запалити свій червоний ліхтар, зробивши дубль. Коли суддя зупинив поєдинок, рахунок був уже зовсім оптимістичним 36:36. Щоб поставити переможну крапку, Яні знадобилися лише кілька секунд доданої хвилини — 37:36.

Півфінал з № 2 світового рейтингу, збірною Румунії, українки провели на рівних. Перевагу в один укол, яку наші дівчата утримували протягом шести кіл, перед вирішальною зустріччю румунки знівелювали (20:20). Яні Шемякіній певний час вдавалося утримувати нейтралітет з Симоною Герман. Вирішальним у цій зустрічі став реміз Герман за десять секунд до завершення зустрічі. Судді довго переглядали відео, намагаючись переконатися, куди Симона завдала укол — у ногу чи підлогу. І зрештою підтвердили законність румунських претензій (22:23). Львів’янці тільки й залишалося, що пресингувати. Та цього разу на контратаках Герман діяла швидше (24:27).

У “бронзовому” фіналі француженок нокаутувала сконцентрованість і точність українських шпажисток. Кривицька не дала жодного шансу Марі Флоренс Кандасамі (4:1), а згодом Шемякіна подвоїла рахунок (8:2). Не підпускаючи суперниць на небезпечну відстань, дівчата дозволили Яні завершити справу розкуто і невимушено (31:25). Розкуто не вийшло: у другій половині зустрічі Кандасамі упіймала кураж і звела відставання до “мінус 2”. Та під зливою атак Яна встояла, подарувавши усім таку непрогнозовану, тому удвічі приємнішу медаль (44:42).

«Срібло» із золотим відблиском

Зіркова команда українських шаблісток у Москві залишилася другою. Та це не значить, що Ольга Харлан, Аліна Комащук, Олена Кравацька та Олена Вороніна чогось не зробили для перемоги. Після перемоги над німкенями (45:21), підопічні Гарніка Давидяна за всіма статтями обіграли італійок, яким цього сезону неодноразово поступалися. Коли у четвертому колі Кравацька не встояла перед Іреною Веккі (16:20), а Харлан завершила внічию свою міні-дуель з Іларією Б’янко (21:25), на виручку прийшла Комащук, яка клинком розбивала усі плани Роселли Грегоріо (29:30). А те, чого не вдалося зробити Аліні, чудово розіграла Олена Вороніна, яка вступила у суперечку на місці Кравацької і вивела свою команду уперед (35:32). Тепер перемога уже була питанням техніки — надійної і вишуканої фехтувальної техніки Комащук (40:35) і Харлан (45:40).

У півфіналі зірчасто-смугастій команді Меріел Загуніс також довелося відступити перед командним духом українок. У п’ятому колі Харлан виправила попередні помилки Комащук та Кравацької (25:24). У подальшому ні дворазова олімпійська чемпіонка Загуніс, ані Дагмара Возняк, яку американські тренери останнім часом ставлять на заключний поєдинок проти Харлан, не зуміли перекрити нашим дівчатам шлях до фіналу (45:39).

Авторкою командного “золота” Росії стала Софія Велика. Саме вона у шостому поєдинку завдала Аліні Комащук дев’ять ударів і уперше за всю зустріч вивела свою команду вперед (30:27). Аліна, щоправда, згодом кинулася відіграватися, з усіх боків атакуючи Яну Єгорян (38:40). Однак Харлан була не в тій формі, щоб, як усі вже звикли, творити на доріжці дива. Цього разу останнє слово залишилося за Софією (41:45).