Передплатити Підтримати

Георгій ІВАНИЦЬКИЙ: «Під час змагань думками був удома»

22-річний львів’янин – чемпіон Європи зі стрільби з лука

Головним героєм чоловічої програми чемпіонату Європи зі стрільби з лука у приміщенні став 22-річний львів’янин Георгій Іваницький. У словенському Копері підопічний Тетяни Образцової та Василя Ткачека практично на максимумі пройшов усі змагання і уперше у кар’єрі став переможцем дорослого чемпіонату континенту. “Жора був чудово готовий, я очікувала чогось подібного, — розповіла Тетяна Образцова. — Він дорослішає, мужніє на очах. І завжди відповідально ставиться до роботи. Тому й не дивно, що юний хлопець досягає найвищих результатів у такому віковому виді спорту, як стрільба з лука”.

—Я не знав, що мені вдасться настріляти у словенському Копері, — зізнався Георгій Іваницький. — Протягом усього чемпіонату думками я був удома, де залишилися удвох хворий, після інсульту, батько і 16-річний брат. Наша мама — на заробітках в іншій країні. На щастя, за рік після інсульту тато вже став на ноги, говорить, самостійно їсть. І все одно я страшенно за них хвилювався. Та вони молодці, впоралися: і їсти приготували, і в хатніх справах один одному допомагали.

На зборі у Львові я жив у режимі нон-стоп: в обідню перерву і після тренувань біг додому, до тата. Під кінець збору серце калатало несамовито, очі закривалися... Я наперед знав, що робитиму в автобусі шляхом до Словенії, — спатиму! Так і проспав всю дорогу. Копер був гостинним до нас: краса Адріатики, крутий готель, суперове харчування... Тож мені залишалося лишень добре виконати свою роботу.

— Минулого року на чемпіонаті світу у приміщенні ви виграли кваліфікацію, але у турі прямого вибування відразу же склали зброю. Цього разу четверте місце у кваліфікації також було роботою на максимальних обертах?

— У Копері я також згадував кваліфікацію чемпіонату світу. За рік, який розділив ці два чемпіонати, я їздив на змагання, пристрілювався, прислуховувався до себе. Мій тренер Тетяна Образцова казала, що у мене дещо неправильний підхід до змагань: я полюбляв викладатися на повну уже у кваліфікаційному раунді, а на олімпійку просто не вистачало сил і концентрації. Ось цю помилку я і взявся виправляти. У попередньому раунді відчував, що міг дотиснути себе, стріляти ще влучніше, і записати результат близький до абсолютного показника. Але вчасно зупинився.

— Найбільш непередбачуваним на цьому чемпіонаті став фінальний поєдинок...

— Я уже кілька років стріляю за збірну, але не завжди вдається приборкати хвилювання. На цьому чемпіонаті контролював себе. Але у вирішальній зустрічі серце просто виривалося з грудей. “Чемпіон, — мені сказали, — лише один. А срібний призер — це лишень перший у списку тих, хто програв”...

З усіх фіналістів ми з італійцем Массіміліано Мандіа стріляли останніми. Наш фінал був запланований о другій, а на тренувальне поле я приїхав вже о десятій. Розім’явся, відчув свою стрільбу, лікар збірної зробив мені масаж. А Мандіа, не зупиняючись, відправляв у мішень одну стрілу за іншою. За наступні дві години, поки прийшов мій тренер і ми почали відбирати стріли, я встиг погуляти і навіть годинку поспати. А суперник все не випускав з рук лука. Можливо, йому це було корисно. Але я дійшов іншого висновку: перед змаганнями не варто виснажувати себе і наперед переживати майбутню дуель...

Мені вдалося “відпустити” ситуацію, не дивитися на трибуни, не помічати суперника. Поруч зі мною був тренер, який коригував мою стрільбу. У мене були хороші постріли, а були і відверто невдалі. Та мені вдалося найголовніше: за короткий час — відведені на кожен постріл 20 секунд — налаштувати себе на роботу.

— А що не склалося у командному турнірі?

— У команді я був найбільш досвідченим. Після змагань ми з тренерами зійшлися на думці, що мені потрібно було починати боротьбу однією стрілою і завершувати її. Тобто взяти на себе найбільший стрес. Я ж усі стріли стріляв першим: у заключному спарингу відстріляв усі “десятки”... На зборі ми з хлопцями випробували усі можливі варіанти і з 240 очок вибили 236. У нас було усе стабільно, ми повинні були перемагати. Але не склалося.

— Кому присвятили свою перемогу?

— Передусім татові. Усій моїй сім’ї, яка завжди палко підтримує мене. А ще команді тренерів, які невтомно працюють на наш спільний результат. Тетяна Образцова, Василь Ткачек, Сергій Антонов та головний тренер збірної Віктор Сидорук не менше за мене раділи цій перемозі.