У Львові за рік «зникло» 10 тисяч робочих місць...

70% безробітних – люди з вищою освітою

Комуналка подорожчала, ціни на продукти ростуть мало не щодня. Отримуєш зарплату, яка ще торік здавалась більш-менш нормальною, і не знаєш, як її викрутити так, щоб вистачило до наступної. А що казати людям, які взагалі втратили роботу? Не дивно, що у Центрі зайнятості зараз як ніколи людно. Хтось вивчає оголошення біля стендів, хтось перевіряє “банк вакансії” (пристрої, схожі на банкомати, у яких можна переглянути усі вакансії по Україні), хтось проходить співбесіду з працівниками служби зайнятості...

Пан Микола тут старожил — добре знає, яка вакансія свіжа, а яка висить бозна скільки часу. Він шукає роботу уже дев’ять місяців. За цей час встиг попрацювати і на тимчасових роботах (хоч там і мінімальна оплата, а вже якась копійка), і пройти курси охоронників. Пішов на співбесіду в охоронну фірму — сказали передзвонять. Чекає другий тиждень. Каже, найбільше ненавидить співбесіди за те, що кожен раз треба чекати... Ніхто тобі прямо не скаже, що ти не підходиш, дають надію, а потім не передзвонюють. І ти навіть не розумієш, чим не підійшов, адже і досвід роботи є, і освіта вища.

За фахом пан Микола — інженер-будівельник-конструктор. Після інституту працював у “Воєнпроекті”, але під час кризи в дев’яностих потрапив під скорочення. У 2002-му, коли ситуація поліпшилась, його повернули на попередню посаду, а у 2008-му знову звільнили через скорочення штатів. За цей час досвідчений інженер встиг попрацювати і комірником, і вантажником, і слюсарем. А торік чергова фірма, у якій він працював, закрилась.

Біля стенду з розклеєними папірчиками-вакансіями безпорадно стоїть жінка середнього віку. “Я тиждень на біржі. Працювала бухгалтером у відділі кадрів, але не знаю, чи зможу знайти роботу бухгалтера, маю тільки середню освіту і бухгалтерські курси. Знаєте, як колись було, — після училища йдеш на роботу і все життя там працюєш. Досвід маю великий, але дипломами, сертифікатами похвалитись не можу, — каже Лариса Миколаївна. — Якби не наприймали тих нових законів, то наша фірма нормально би працювала далі. Ми займались ізоляцією труб для теплотрас. Робота переважно сезонна. В сезон у нас було і по 40 чоловік, але останнім часом тільки двадцять, бо замовлень мало. А тепер прийняли, чи та фірма працює, чи не працює, а податки платити повинна. От нас всіх і звільнили. Залишилися директор і головний бухгалтер”.

Дивлюсь разом з Ларисою Миколаївною вакансії, які могли б їй підійти. Для бухгалтерів вакансії є, але переважно хочуть людину з досвідом роботи і вищою освітою. При цьому пропонують 1200-1500 гривень зарплати. Пропозиції, де зарплата понад 2000 гривень, — рідкість. Якщо хтось і пропонує більшу зарплату (переважно для інженерів та технічних спеціалістів), то вимоги такі, наче збираються платити як мінімум 2000 доларів. І досвід роботи від 2-5 років, і освіта відповідна, і знання специфічних програм, і хороший рівень англійської чи німецької...

Звернула увагу на хлопця, який біля кожного стенду більш як на дві хвилини не затримувався. Зізнався, менш як за три тисячі гривень працювати не готовий. Хлопець шукає роботу маркетолога, але поки що може поперебирати, адже ще студент. “Неправда, що студенту важко знайти роботу. Роботодавці нормально ставляться до тих, хто починає шукати роботу ще під час навчання. Я, наприклад, уже працював обліковцем, запис у трудовій вже маю. У мене вже є диплом бакалавра, отож можна вважати, що одна закінчена освіта у мене вже є, — каже хлопець. — Я шукав роботу і через Інтернет, але там потрапляв на одні лохотрони. Обіцяють одне, а приходиш на співбесіду, виявляється, зовсім інше. То треба ходити якісь біодобавки впарювати, то для того, щоб зареєструватись на колективну співбесіду, треба заплатити 20 гривень, то якусь книжку купити, без якої працювати не зможеш. Але якщо сидіти і взагалі нічого не робити, то роботи і не буде... Я би хотів працювати в автосалоні, але з таким доларом навіть не знаю, чи зараз хтось ті машини купує”.

Безробітні скаржаться на те, що їм доводиться витрачати гроші на проїзд до Центру зайнятості, оскільки сюди треба періодично з’являтись, натомість вакансій їм пропонують надто мало. Допомога з безробіття також надходить не завжди вчасно. Директор Львівського міського центру зайнятості Олег Рісний підтвердив — гроші безробітні і справді отримують з затримками. Інколи навіть до місяця часу. “Ми все оформляємо вчасно, передаємо платіжки в казначейство, і тільки від них залежить, коли людина отримає гроші. Зрештою, проблеми виникають не лише з фінансування допомоги з безробіття. Фінансування господарських потреб, наприклад, оплата електро­енергії чи газу, також прострочують. В результаті ми постійно отримуємо з обленерго погрози відімкнути нас від енергопостачання — і вони мають на це повне право. Поки що якось вдається з ними домовлятись”, — каже Олег Рісний.

Керівник Центру зайнятості не приховує: забезпечити безробітних роботою дедалі важче. “Станом на 1 лютого у нас на обліку перебувало 5609 осіб. Але справа не у кількості безробітних, а у кількості вакансій — їх катастрофічно бракує. Якщо раніше ми мали 1500 вакансій, то уже десь рік — не більше 600-700. Найкраща ситуація на ринку праці була у 2008-2009 роках. Тоді ми не могли знайти підприємцям працівників. Тепер, аби попов­нити базу вакансій, наші працівники навіть ходять по ринках — просять підприємців повідомляти, якщо вони шукають працівників, — каже Олег Рісний. — Радив би роботодавцям активніше звертатись до Центру зай­нятості, адже у нас на обліку з’явилось багато якісних кадрів. Це люди з хорошою освітою, з досвідом роботи, які потрапили під скорочення штату, чи взагалі фірма, у якій вони працювали, закрилась. Багато банківських працівників опинились без роботи. Більше половини безробітних у нас зараз — це молоді люди до 35 років, а майже 70% — це люди з вищою освітою”.

За оцінкою Олега Рісного, за період з 2008-го по 2012 рік лише у Львові кількість зайнятих осіб скоротилась на 20 тисяч. Тобто 20 тисяч робочих місць просто зникли або перейшли в тінь. У 2013 році у Львівській області зникло ще 20 тисяч робочих місць, з яких приблизно 10 тисяч — у Львові. Не дивно, що людям нікуди йти працювати, конкуренція серед тих, хто шукає роботу, — шалена. Тому роботодавці й перебирають, адже можуть за мінімальну зарплату знайти хорошого фахівця з досвідом роботи.