Шлях до тріумфу тривав цілий рік

Українські шаблістки — переможниці етапу Кубка світу

На вагу золота на фехтувальному аукціоні Афін були українські клинки. На етапі Кубка світу з фехтування на шаблях Ольга Харлан удруге поспіль записала до свого активу перемогу. А згодом знову піднялася на найвищу сходинку п’єдесталу пошани: разом з Ольгою Жовнір, Аліною Комащук та Оленою Кравацькою Харлан уперше за рік стала переможницею кубкового етапу у командному турнірі. У той же час на доріжках італійської Падуї призер чемпіонату Європи-2012 одеський шабліст Андрій Ягодка уперше у кар’єрі приміряв медаль Кубка світу — “срібло”.

Мозок — як комп’ютер, ноги — наче «Феррарі»

Першою від клинка Харлан постраждала лідер азербайд­ жанської збірної Сабіна Мікіна (15:6). У наступних колах миколаївська підопічна Артема Скорохода за найменшу втрату концентрації невтомно карала кореянку Юн Чхи Су (15:9) та росіянку Юлію Гаврилову (15:9). Трішки ближче Харлан дозволила підійти до себе угорці Анні Мартон та американці з польським корінням Дагмарі Возняк, однак кожного разу останнє слово Оля залишала за собою (15:13). Фінальна зустріч з Софією Великою від початку і до кінця проходила на точці кипіння. Але як не намагалася росіянка, взяти реванш за попередню поразку на Гран-прі Нью-Йорка не вдалося. Коли табло висвічувало 14:14, переможного удару по амбіціях віце-чемпіонки лондонської Олімпіади завдала Харлан.

“Харлан — фехтувальниця від Бога. Та якщо б її віддати на інший вид спорту, вона, гадаю, і там досягла би успіху, — переконаний колишній старший тренер жіночої шабельної збірної Валерій Штурбабін, який не один рік працював з Ольгою. — Ось потрібно було за короткий час навчитися з десятиметрової вишки стрибати, і будь ласка — для Олі немає перешкод. Це закладено в генах. Як можна таке диво виховати? Характер або є, або його нема. Його можна лишень удосконалити. У Олі є все, щоб перемагати ще багато років. Вона неперевершена в атаці, ось тільки потрібно навчитися гасити швидкість. А вона — як “Феррарі”, з кожним кроком тільки додає. Однак володіти ситуацією на таких швидкостях дуже непросто. Через це у Харлан багато технічного браку. Олі потрібно навчитися знову управляти собою. Хотілося б висмикнути її на місяць у Нетішин, як це бувало раніше, і вправити мізки. Навіщо? Її не можна дресирувати, як сьогодні намагаються у збірній. Оля — це потужний комп’ютер, здатний не тільки перетравлювати великі обсяги інформації, а навіть самовідновлюватися. Цей комп’ютер потрібно просто почистити від нав’язаного непотребу, — щоб вона стала сама собою і могла далі розвиватися”.

У командній першості український квартет сам не помітив, як пройшов не лише “середнячків” — японок (45:33), а й грізних італійок, від яких не раз доводилося потерпати (45:34). У півфіналі Харлан і Ко лише один удар вирвали в американок, яких на бій вела дворазова олімпійська чемпіонка в індивідуальному заліку Меріел Загуніс (45:44). А у зустрічі, де на кону блищало “золото”, у всій красі продемонструвала своє фехтування молода гвардія: уже на початку зустрічі Аліна Комащук спростувала авторитет Великої, далі до роботи підключилася Олена Кравацька, а Ольга Харлан без зайвих нервів і надмірних зусиль поставила золоту крапку (45:35).

Бульдозер і Творець

“У кожної з наших дівчат є потенціал фехтувати і в особистих змаганнях, — веде далі Валерій Штурбабін, особистий наставник Жовнір, Комащук та Вороніної. — Сьогодні це моя головна мета — досягти нових вершин разом з ними. Дівчатам я мало не щодня кажу: “Щоб вас не зневажали, щоб не казали, що ви у збірній просиджуєте штани, сьогодні мало фехтувати у команді, потрібно показувати результат і в особистих першостях”. Після того, як Жовнір травмувалася, на неї у збірній всі махнули рукою. А ми продовжували працювати, і ось він результат. Чому махнули? А її давно не хотіли там бачити: надто вона вже прямолінійна, в обличчя каже все, що думає. У цьому полягає і фехтувальна фішка Олі. Вона не гравець, у неї силове фехтування. Та якщо Жовнір натрапляє на ту, кого потрібно “додушити”, вона миттєво перекриє повітря. На відборі на Олімпіаду-2008 у Пекін під руку Жовнір потрапила француженка Бербер. Що там коїлося! Французи не знали, куди подітися (сміється). Ця манера бульдозера їй і перешкоджає. Та якщо вона додає до цього хоч трішечки гри, вона може нарівні боротися і зі світовими лідерами.

А от Комащук — це творець. Це та фехтувальниця, як вміє створити свою гру, потрібні їй тактичні ситуації. Через проблеми зі спиною вона втратила майже рік. Та швидко зуміла надолужити згаяне. Якщо вона подорослішає і стане більш свідомою, обов’язково досягне найвищого результату. Ось бачите, ображається на мене. Чому? Тому що вона вважає себе дівчинкою, а я кажу, що вона передусім спортсменка. У чому різниця? Дівчина може на побачення запізнитися, а спортсменка на тренування — ніколи (сміється). З Орлеана, з першого етапу Кубка світу, Аліна приїхала о дванадцятій ночі. Приїхала, щоб потренуватися зі мною. Але на п’ять хвилин запізнилася на тренування, і я відправив її додому. Насправді, вона тоді була ще не в формі, все давалося їй важко. Не потрібно було форсувати підготовку, тож я вирішив її повчити. Як не крути, усе починається з дисципліни. Хоча бажання тренуватися і вдосконалюватися у неї величезне”.

П’єдестал для Ягодки

Найскладніше Олені Вороніній, переконаний тренер: “Інші тренуються вдома, під боком, а Олені доводиться приїздити з Харкова. Тому вона ловить кожне моє слово, боїться найменший погляд в її бік пропустити. Те саме свого часу було з Харлан і Хомровою, які на зборі намагалися витягнути з мене якомога більше інформації. Свої ж, рідні, не такі вдячні. Я ж бо у них є щодня. Як кажуть, шкідливо щодня цукор їсти (сміється). Вороніна на доріжці — це мозок. Їй потрібно дати час усвідомити, що відбувається. Перед поєдинком їй необхідно все обміркувати, вирішити. А на доріжці вона одна з небагатьох, хто може себе максимально мобілізувати. На змаганнях вона показує кращий результат, ніж на тренуваннях. Навіть якщо на сто відсотків не готова, Олена витисне зі себе все, що має на даний момент. Для неї не існує поняття “не можу”. На силі волі вона деколи творить дива. Чи вірю я в цю команду? От самі подивіться на них: чи можна в них не вірити? Якби не вірив, давно б усе закинув. У мене будинок у лісі, і банька — живи собі у задоволення. Але як їх покинути?”.

Не менші пристрасті, ніж в Афінах, кипіли на фехтувальній арені Падуї, де нагороди Кубка світу розігрували чоловіки. Андрій Ягодка, записавши до протоколу перемогу над американцем Дерілом Гомером (15:10), перетнувся зі своїм старим добрим другом по команді Дмитром Пундиком. Останній добре знає, як саме перемагати одесита, — в очних протистояннях у нього більше перемог. Однак цього разу Ягодка пішов всупереч статистиці — 15:12. Зіпсувати того дня українцеві настрій не зуміли ні господар арени Лука Куратолі (15:10), ані білорус Аляксандр Буткевич (15:13) з корейцем Кімом Юном Ваном (15:6). Лише у фіналі шлях Ягодці до перемоги розчерком шаблі перекрив росіянин Каміль Ібрагімов (11:15).