Передплатити Підтримати
  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • Віктор РУБАН: «У фіналі Олімпіади я випередив суперника на одне очко. А насправді – на один міліметр»

Віктор РУБАН: «У фіналі Олімпіади я випередив суперника на одне очко. А насправді – на один міліметр»

Харківського лучника Віктора Рубана називають “Рубан-Гудом”: на Іграх у Пекіні підопічний Людмили Прокопенко всупереч усім прогнозам порушив корейську гегемонію і став олімпійським чемпіоном. А чотири роки до того, в Афінах, дебютант Ігор став бронзовим призером у командному турнірі.

Про перемогу ціною в один міліметр, виховання справжнього джентльмена, а також про те, яким буває свято у спортивній родині, Віктор Рубан розповів читачам “ВЗ”.

—Зимою розігруватимемо нагороди чемпіонату Європи у приміщенні. Та ці змагання ми розглядаємо лише як підготовку до літнього сезону, напруженого і відповідального, — розповів Віктор Рубан. — У липні стартують І Європейські ігри — така собі відповідь Старого континенту уже традиційним Панамериканським і Азійським іграм. А ще через місяць — чемпіонат світу, де розігруватимуться олімпійські ліцензії.

— Як часто згадуєте свою олімпійську перемогу?

— Друзі та суперники не дають забути про це. На змаганнях опоненти не приховують свого особливого налаштування на поєдинок зі мною. Кожному ж хочеться перемогти олімпійського чемпіона! Те пекінське “золото” стало найбільшою несподіванкою для мене самого. У нашому виді спорту просто неможливо щось передбачити, навіть якщо до змагань ти підготувався на всі сто. Без частки фарту на п’єдестал не зійдеш. Тому, коли став чемпіоном, ще довго не міг усвідомити цього.

Мене вітають, усі камери прикуті до мене, а я наче в тумані. Ось цей стан блаженного невідання запам’ятався мені чи не найбільше. Протягом усіх Ігор я був максимально зосередженим. Виграв одну дуель і думаю лише про один поєдинок — наступний: “Ось пройду ще одне коло, і молодець, завдання виконав”. А потім: “Ну ще одне — і вже нічим буде собі дорікнути”. І так я налаштовувався на кожен етап. Кожна з тих перемог була для мене маленьким досягненням. Фінальна зустріч з корейцем Парком Кюном Мо почалася не на мою користь. Здавалося, шансів уже нема: корейці зазвичай помилок не пробачають. Але я, не сподіваючись на успіх, вирішив боротися до кінця. І фортуна нагородила мене за це: в останній серії суперник почав помилятися. А мені, навпаки, все вдавалося практично бездоганно.

Я випередив Парка Кюна Мо лише на одне очко (113:112). А насправді на один міліметр: судді з лінійкою вимірювали габарит. На щастя, цей міліметр присудили на мою користь, і долю золотої нагороди не довелося вирішувати у перестрілці. А потім... мені так стало шкода суперника. Для Парка, дворазового олімпійського чемпіона, Ігри в Пекіні були останньою Олімпіадою. Він чотири роки плекав мрію завершити спортивну кар’єру непереможеним. Та все ж кореєць першим підійшов обняти мене і привітати від щирого серця.

В Афінах в особистому заліку я став тринадцятим — для олімпійського дебютанта, який у спорті ще ніде не встиг себе проявити, це був чудовий результат. А за декілька днів ми з Дмитром Грачовим та Олександром Сердюком виграли командну “бронзу”. Це повинно було статися. Протягом сезону ми з хлопцями неодноразово були призерами Кубків світу, але на офіційних стартах, чемпіонатах світу і Європи, нам не щастило. У півфіналі ми поступилися непереможним корейцям, а у “бронзовій” дуелі перемогли американців.

— У Лондоні українські лучники уперше залишилися без олімпійських нагород...

— Не склалося. Я підійшов до тих Ігор не в найкращих своїх кондиціях: так і не зумів виправити деякі технічні помилки. У командному турнірі змагатися було ще складніше: практично усі наші суперники додали у майстерності. А ми залишилися на тому ж рівні... Сподіваюсь, до ліцензійного чемпіонату світу підійдемо у бойовій готовності.

— У вас тренер — жінка...

— Це, відверто кажучи, додаткове навантаження на психіку. Тренер-чоловік дасть завдання і піде. А жінка стоїть поруч і так багато говорить... “Я ж стараюся, усе роблю, — думаю у такі моменти, — навіщо ж тоді стільки слів?” Був такий період, що ми постійно сперечалися, не могли дійти порозуміння. Але тепер нарешті навчилися спілкуватися, і всі наші незгоди залишилися у минулому.

— У збірній у вас імідж джентльмена. Можливо, саме тому, що виховувала вас жінка?

— Не виключено. Я називаю Людмилу Прокопенко другою мамою, тому не можу бути неввічливим з нею. Вона навчає мене з дитинства і суттєво вплинула на моє виховання і характер.

— У вашій родині є різдвяні традиції?

— Ми у Харкові особливо не дотримуємося усіх традицій, якими славиться Західна Україна. У ці дні головне — щоб уся родина була разом, щоб настрій був позитивний. Святковий стіл, спілкування з найближчими людьми до пізнього вечора — ось це наша традиція. У нас поки що немає можливості бачитися часто. Тому приїзд тата додому на Новорічно-Різдвяні свята — це найбільша радість.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • Віктор РУБАН: «У фіналі Олімпіади я випередив суперника на одне очко. А насправді – на один міліметр»