Олег Синютка: «Перед тим, як мене призначити, цікавилися думкою багатьох людей»

26 грудня, акурат «під ялинку», президент Петро Порошенко підписав указ про призначення Олега Синютки головою Львівської ОДА

Олег Михайлович досі працював першим заступником міського голови Львова. Його роботу у Львові оцінювали схвально, казали, що “тримає у руках” все місто. Може, Синютка і область доведе до пуття? Журналіст “ВЗ” зустрілася з Олегом Синюткою і розпитала його про нюанси призначення, перші кроки на новій посаді, майбутню співпрацю з різними політичними силами.

— Пане Олеже, призначення губернатором Львівщини, з одного боку, дуже престижне, бо Львівщина завжди вважалася законодавцем “політичної моди”. Але водночас це й дуже проблематичний регіон. Так склалося, що практично усі губернатори Львівщини якось “розчинялися” після цієї посади. Мало хто потім робив політичну кар’єру... Чи одразу погодилися на цю посаду?

— Думав я справді довго. Єдиний аргумент, який переважив усі інші, — якщо відмовлюся, то не матиму морального права комусь закинути, що хтось щось не так робить.

— Не боїтеся стати таким собі “камікадзе”?

— Будь-яка людина, яка зараз працює у владі, буде приречена на те, що її не любитимуть. Тому що доведеться робити не дуже популярні речі. Тож очікувати слави і величі моментально не варто.

— Роботу у місті ви вже знаєте, працюєте багато років, маєте імідж хорошого господарника. Зараз ідете на посаду принципово іншу — тут значною мірою треба бути політиком, знаходити компроміс із різними політичними силами. Це особисті амбіції чи більше все-таки покликання?

— Покликання чоловіка — це три речі: побудувати дім, посадити дерево і виховати сина. Дві речі я вже зробив. Посадив дерево. До цього спонукав мене батько. Син росте... Будинок поки що не планую.

— Кожне призначення губернатора оповите різними чутками — хто кого пролобіював, хто що при цьому мав на меті. Вас пов’язують із міським головою Андрієм Садовим, ви були його “правою рукою”. Є думки експертів, що Львівщині під час створення коаліції віддавалася своєрідна квота (хоча “Самопоміч” виступала проти квоти), але політичні реалії такі. Хто вас рекомендував? Політична сила чи хтось персонально (і не обов’язково Андрій Садовий)?

— Наскільки розумію, і прем’єр, і в першу чергу президент, мали інформацію з різних джерел. Про мене запитували багатьох людей.

— Вам переказали потім думки цих людей?

— Чим ближче до призначення, тим більше співали осанну. В принципі цього не люблю. Не чоловіча це справа — слухати компліменти, а тим більше — розповідати про ці компліменти. Про квоти не йшлося — це 100%.

— То хто рекомендував вас? Політична сила чи конкретна особа?

— Це була пропозиція не від політичної сили. Хоча більшість людей, які є у владі і біля влади, — так чи інакше є чи членами, чи прихильниками політичних партій.

— А ви є членом якоїсь політичної партії?

— Ні, остання моя партійна належність і останнє моє партійне розчарування — “Наша Україна”.

— Після цього зареклися...

— Ні, ви ж бачили, вісім років працюючи у Львові, я не був близьким до жодного партійного середовища.

— Але ви були дуже близькі до Андрія Садового, який є лідером “Самопомочі”. Він не кликав у “Самопоміч”?

— Це нормально, якщо перший заступник міського голови і міський голова є людьми, яким комфортно працювати разом, які однаково бачать шлях розвитку міста. Інакше не буде успіху. Не розумію, як може перший заступник публічно дискутувати зі своїм керівником. Це неправильно і шкодить в першу чергу справі.

— Але в партію все-таки вирішили не вступати?

— Я не є членом жодної партії.

— Андрій Іванович не пропонував вам місце у партійному списку на парламентських виборах?

— Не бачу себе депутатом Верховної Ради. Не уявляю, щоб я весь день сидів у парламентському кріслі, думав, яку кнопку натиснути — ліву чи праву. Можна померти з нудьги.

— Посада губернатора, звичайно, не така нудна, а значно стресовіша. Ви, очевидно, до цього готові.

— Посада губернатора — це табличка на дверях певного кабінету. Мені цікаві можливості, які дають шанс домогтися результату. Голова ОДА — це владний ресурс. Його можна скерувати на вирішення проблеми. Буду це робити.

— Доведеться не тільки вирішувати якісь проблеми (ви ж не будете пожежником працювати), ідеться про стратегічний розвиток...

— На перших порах це власне і буде робота пожежником. На Львівщині нагромадилося багато проблем. Добре пам’ятаю листопад 2006 року, коли я прийшов у Львів і ми працювали як пожежна команда — не було тепла, води, світла.

— Зараз у вас подібні стартові умови, якщо проводити паралелі...

— Тому треба бігти і змусити усіх навколо себе також бігти...

— Ваші перші дії на новій посаді?

— Двадцять районів, по сто чоловік (апарату) у кожному районі, 800 чоловік в області — це три тисячі чоловік. І ця армія повинна щось робити — щодня, щогодини. Моє перше завдання — цей весь механізм, який сьогодні закостенів, зрушити з мертвої точки. Я один нічого не зроблю. Змусивши цей механізм працювати, можна домогтися результату.

— Вже аналізували, які найбільші проблеми області, найболючіші точки?

— Ви мені підкажіть хоча б одну проблему, яка на Львівщині вирішена. Є три речі, які треба робити одночасно, — війна, корупція, інфраструктура. А поруч ідуть інвестиції, інвестиційний клімат, робочі місця, заробітна плата. Якщо ми у місті стабілізували борг із заробітної плати і він щомісяця потроху зменшується, то на Львівщині він росте — навіть не в сотнях тисяч, а у мільйонах. Одні шахтарі — це понад 100 млн. грн. заборгованості із зарплати.

— Дуже важливий, власне, інвестиційний клімат. Прикордонна Львівщина в цьому плані має переваги. Як збираєтеся привернути сюди інвестора?

— Львівщина справді виглядає привабливіше порівняно з будь-яким регіоном. Підписання Угоди про асоціацію дає прикордонному регіону набагато більше можливостей. Це треба використати. Для того, щоб це зробити, треба вирішити декілька речей. Перша — це корупція і дозвільна система. Друга річ — вільні земельні ділянки, які би у зрозумілий спосіб передавалися інвестору під виробництво. Третя — вишкіл і підготовка кадрів, які б забезпечували вимоги потенційного інвестора.

— Корупцію ви назвали однією з перших проблем. Як з нею боротися? Якщо аналізувати час до Майдану і після Майдану — в Україні з корупцією нічого не змінилося. Як будете в окремо взятій області з нею боротися?

— Без цього нереально домогтися результатів. Якщо підприємець приходить і йому замість вирішення питання називають цифри, які повинен сплатити, жоден бізнес сюди не прийде. Той, хто планує таким чином будувати якусь свою маленьку систему, повинен зрозуміти, що перед ним постане реальна загроза відповідальності.

— Які ваші важелі впливу як губернатора на ту ж прокуратуру, силові структури, суди?

— Сьогодні, дякувати Богу, усі нечисті на руку очільники бояться людей, громадськості...

— Смітників...

— Так, бояться і смітників. Союзник — це люди. Голова ОДА повинен залучити і привернути на свій бік людей, громадські організації. Це і є найбільший важіль впливу.

— Чи будете створювати свою команду, можливо, перетягувати своїх людей з міста?

— Є декілька людей, яких буду переконувати долучитися. Знаю їхні здібності. Але маю дати шанс усім тим людям, які сьогодні працюють.

— Андрій Іванович відпускав вас з важким серцем?

— Немає незамінних. Тому що заступники міського голови у міськраді працювали до мене, я працював, і працюватимуть після мене. Будуть люди, які працюватимуть краще за мене. У будь-якому разі, я пообіцяв Андрію Івановичу, якщо мій наступник захоче від мене почути пораду, завжди буду відкритий до спілкування.