Луценко звинуватив Яценюка у нарцисизмі

Потенційні міністри навіть не знали, що хочуть працювати у новому уряді

Наприкінці минулого тижня вітчизняні політики підкинули виборцям багато поживи для роздумів. З вулиці Банкової оголосили готовий проект коаліційної угоди на 65 сторінок, яку начебто парафували п’ять політичних сил. А чинний прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, якого сватають і у майбутні керівники Кабміну, озвучив склад нового уряду у розрізі власного бачення. Ця друга новина затьмарила собою коаліційний план дій. Когось здивувала, а когось — обурила...

До виборів і відразу після них з уст найвищого керівництва держави звучала думка, що при формуванні нового уряду забудуть про квотний принцип, а сповідуватимуть суто професійний підхід. Однак, судячи зі списку, що його “виніс на люди” Яценюк, урядовий пиріг намагаються поділити між усіма політичними силами, котрі готові згуртуватися у парламентську більшість. Тобто догодити всім, щоб ніхто не залишився “голод­ним”. Так, віце-прем’єром з питань адмінреформи Арсеній Петрович бачить земляка і соратника президента — Володимира Гройсмана, міністром соціальної політики — “ударівця-порошенківця” Павла Розенка, міністром економіки — заступника глави Адміністрації Дмитра Шимківа, головою Держтелерадіо — кума глави держави Юрія Стеця. Юстицією пропонують заправляти теперішньому міністру Петру Петренку, який входить у партійну команду “Народного фронту”. Від “НФ” делеговано в уряд і Арсена Авакова. “Гуманітарним” віце-прем’єром Яценюк хотів би призначити Ігоря Жданова, політолога, близького до “Батьківщини”.

Міністром екології — першого номера виборчого списку “Самопомочі” Ганну Гопко. У міністри молоді, сім’ї, спорту пророчать члена Радикальної партії, чемпіона світу з плавання Дениса Силантьєва.

Яценюк не проти залишити в урядовій обоймі главу МЗС Павла Клімкіна, міністра оборони Степана Полторака (квота президента), міністра освіти Сергія Квіта, міністра культури Євгена Нищука.

Зі свіжих імен у двадцятий за рахунком уряд України можуть увійти “агропромисливий” віце-прем’єр, маловідомий загалу, безпартійний, але, мабуть, фаховий управлінець зі сфери зернового ринку Іван Мірошниченко, чинний глава “Нафтогазу України” Андрій Колобов (міністр енергетики), Леонід Козаченко (міністр АПК), Віталій Лісовенко (міністр фінансів), Василь Лазоришинець (міністр охорони здоров’я).

Сенсацією стала звістка від Арсенія Петровича про те, що на посаді віце-прем’єра з питань євроінтеграції він бачить одного з... іноземних лідерів. Джерела у коридорах влади назвали прізвище колишнього президента Польщі Олександра Кваснєвського. Однак цей “адвокат України” повідомлення з Києва сприйняв як жарт до дня народження (15 листопада екс-президенту Польщі стукнуло 60!). Кваснєвський сказав, що готовий попрацювати для Украї­ни хіба що у складі міжнародної консультативної групи...

Оголошуючи свої візії на новий уряд, Арсеній Яценюк запропонував “всенародно” обго­­во-

рити запропоновані кандидатури. І політикум вибухнув неоднозначною реакцією. Одні, як от голова партії “За Україну!” В’ячеслав Кириленко, вважали крок прем’єра політично відповідальним. Інші — недоречним, передчасним, популістським. “Технологічним” назвав його радник президента Микола Томенко, дорікнувши Яценюку тим, що той продовжує піаритися. За словами Томенка, правильніше було б озвучувати той варіант кадрових призначень, який узгоджений всіма членами майбутньої коаліції. А до цього, мовляв, ще далеко...

Як поспішний розцінив склад уряду від Яценюка інший радник президента, Юрій Луценко. Було видно, що лідер Блоку Петра Порошенка ледь стримував роздратування. «Коа­ліція подає кандидатуру прем’єр-міністра президентові, який вносить її у парламент. Ми це зробимо, — нагадував Луценко Яценюкові ази політичних процедур. — Потім обраний прем’єр (підкреслюю — не кандидат у депутати, не кандидат у прем’єри, а обраний прем’єр) після консультацій з парламентською більшістю внесе своє бачення уряду. Рада коаліції розгляне його бачення, можливо — відкоригує і винесе на голосування Верховної Ради. Все решта — політичні ігрища і прояви нарцисизму. Або ми діємо як одна команда згідно з конституційними правилами, або ми повторюємо помилки, які двічі приводили демократів до катастрофи».

Здивував план Яценюка і декого з тих, кому пророчили міністерські крісла. Павло Розенко розповів, що ніхто з ним про роботу у Кабміні не розмовляв, нікому згоди він не давав. Своє прізвище у списку розцінює як троллінг з боку Яценюка. Був заскочений своїм “призначенням” і плавець-“радикал” Денис Силантьєв. Не планувала іти на роботу в офіс КМУ на Грушевського і Ганна Гопко з партії Андрія Садового...

Крім “списку Яценюка”, кажуть експерти, є ще й “список Порошенка”. За їхніми даними, глава держави хотів би бачити у перших віце-прем’єрах “ударівця” Віталія Ковальчука, гуманітарним віце-прем’єром — Миколу Томенка, на чолі Міністерства внутрішніх справ — очільника ГПУ Віталія Ярему або брата відомої письменниці Анатолія Матіоса, або екс-голову Секретаріату президента Віктора Балогу. Натомість генпрокурорський кабінет начебто готовий віддати Віктору Шокіну. За даними з Банкової, Петро Порошенко виступає за те, щоб Мін’юст очолив правник Олексій Філатов, Мінфін — Віктор Пинзеник, Міністерство охорони здоров’я — Ольга Богомолець (або ж екс-міністр Олег Мусій). Мінкульт начебто приберегли для куми президента Оксани Білозір. Утім, у штабі глави держави всі ці кадрові апетити спростовують.

Для чого ж Арсеній Яценюк, як мовиться, поліз поперед батька у пекло — заговорив про уряд, коли ще не утворено коаліції? Очевидно, хоче перехопити від президента політичну ініціативу, перебрати на себе роль національного лідера, змусити із собою рахуватися. І, не виключено, — торгуватися...

У команді президента вважають, що нова Верхов­на Рада повинна запрацювати уже 25 листопада.

Коментар для «ВЗ»

Олексій ГАРАНЬ, професор кафедри політології Києво-Могилянської академії, директор Школи політичної аналітики

З одного боку, коли оприлюднюють потенційні кандидатури в уряд, виносять їх на громадське обговорення, це не є погано. Але в даному випадку вважаю, що це був передчасний хід, бо не завершено процес формування коаліції, яка, власне, і має внести на голосування у парламент кандидатуру прем’єра. З формальної точки зору, Яценюк перестрибнув через етап. Цей крок може ускладнити коаліційні переговори. Бачимо неуз- год­жені речі: прем’єр озвучив імена людей, з якими взагалі не вели мови про їхню майбутню роботу у Кабміні. Йдеться не тільки про представників Блоку Петра Порошенка, “Самопомочі”, Радикальної партії, а й “Батьківщини”.

Ця партія раніше заявляла, що не претендуватиме на посади в уряді (хоча вважаю Ігоря Жданова сильною постаттю). Зрештою, дивною виглядає пропозиція запросити в уряд когось з європейських лідерів. Згідно із законом, членом Кабміну може бути лише громадянин України...

Такі нюанси вказують на те, що заява Яценюка не була достатньо продуманою. Вона виглядає як іміджевий крок, який, за задумом, мав би дати певні переваги Яценюку у переговорному процесі. Всім сторонам коаліційних перемовин треба зай­няти конструктивну позицію, а з іншого боку — не драматизувати ситуацію. Так, нам потрібна коаліція, і бажано — якомога швидше. Але зробити це треба, виходячи з прагматичних міркувань. Виграти мають усі.