Дорожній податок по-сокальськи...

Аварійну автотрасу селяни ремонтують самотужки.


Добровільно-примусові «пожертви» збирають з водіїв маршруток.

У селі Волсвин Сокальського району нарешті взялися за ремонт жахливої дороги, яка пролягає через аварійний міст, що з’єднує Волсвин і Соснівку. Щоправда, дорогу латає не підрядник з професійною технікою, а селяни — власними силами. Лопатами засипають в ями гравій, заливають асфальтом, який розігрівають у спеціальних бочках.

Журналіст “ВЗ” неодноразово писала про “безхозний міст” (перебуває на балансі ДП “Львіввугілля”, на баланс Волсвинської сільської ради об’єкт передавати не поспішають). Міст та дорогу вкрай понищив великогабаритний транспорт. У районному бюджеті бракує грошей на доведення до ладу моста та дороги. Громада села вирішила зробити це самотужки. Журналіст “ВЗ” виїхала на проблемний об’єкт.

За кілька кілометрів до Волсвина водію маршрутки Львів-Сокаль телефонують з АТП, повідомляють, що траса перекрита. Оскільки траса Р-15 також перекрита на ремонт, щоб доїхати в Сокаль, доведеться “домовлятися” з сільськими дорожниками. Уже кілька днів чоловіки збирають з кожної маршрутки, яка проїжджає через цю дорогу, по 20 гривень на ремонт траси. Щодня «набігає» по 7-10 тисяч гривень. Пожертви — добровільні. Місцевий священик приніс у скриньку 500 гривень, деякі водії кидають по 100-200 гривень. На блокпості — скринька для пожертв. Там чергують дві жіночки. Водій дає волонтерці 20 гривень і просить, щоб не збирала данину, коли буде повертатися з Сокаля до Львова... “Та ні, пане, ніхто вдруге не візьме гроші, — відповіла активістка, яка “збирала касу”. — По селу будете їхати довго, бо всюди ремонтують”.

Тим часом деякі пасажири в маршрутці нервують, бо не встигають вписатися в графік поїздки до Сокаля. “З такою їздою краще пішки йти, — сказав пенсіонер зі Львова, який їхав до родичів до Сокаля. — Але добре, що нарешті буде дорога. Ще б трасу Р-15 нарешті відремонтували. А то стільки боремося, а Кабмін не дає грошей. Почали щось робити, і знову все затихло”.

На об’єкті у Волсвині кипить робота. Чоловіки бігають з лопатами, заливають асфальт. Просять водія обережно об’їжджати засипані ями. Махають до водіїв маршруток руками та лопатами, наче даішники, вказують шлях.

“За кілька днів жінки зібрали майже 50 тисяч гривень, — сказав волсвинський сільський голова Віктор Притулко. — Усі кошти щовечора рахують. Ніяких зловживань немає, бо роблять спільну справу — ремонтують дорогу. За пожертви купили щебінь, метал для ремонту поручнів мосту, асфальт. Заплатили організації за техніку, яка працює на ремонтних роботах. Селяни працюють безкоштовно”.

Голова ініціативної групи жителів Волсвина Наталія Царик додала: “На об’єкті працює вісімдесят волсвинців. До роботи беруться і чоловіки, і жінки. Змушені ремонтувати самі, бо надіятися на державу — марно”.

Чи законними є дорожні ініціативи місцевих жителів, оскільки на ремонт дороги гроші має вкладати держава чи область, а не водії маршруток? Сільський голова Волсвина Віктор Притулко не вбачає в цьому нічого поганого. До такого кроку вдалася не сільрада, а ініціативна група жителів, громадські активісти. Люди втомилися чекати обіцянок влади різних рівнів. Тому вирішили показати всій країні, що дорогу можна залатати і без допомоги профільних служб...

“Не я організовував збір коштів і ними не розпоряджаюся. Чи законно — питання до юристів, — наголошує Віктор Притулко. — Бачу бажання людей щось робити. Не можна звинувачувати державу в бездіяльності, бо зараз — складний час. Оскільки держава не має не то ресурсів, не то можливостей виконувати свої державні функції на місцях, то за це беруться ініціативні люди. Не думаю, що тут щось незаконно чи є якісь корупційні дії. Гроші не витрачають на потреби людей. Кожну копійку вкладають у матеріал, який залишається у мості, дорозі: асфальт, арматура. Зібрані гроші контролює ревізійна комісія. До неї входять люди різного віку, статі, різних родин села Волсвина. До ревізійної комісії не входить жоден управлінець. Ніхто з волонтерів ніколи не погрожував водіям, мовляв, не заплатиш — не поїдеш. Були випадки, що хтось кине одну гривню і запитує: “Коли почнуться роботи?” Наші віджартовувалися: якщо будемо давати по гривні — тоді через три роки”.

Юрист, експерт з питань місцевого самоврядування, заступник голови громадської ради при Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Віталій Загайний висловив для “ВЗ” свою думку щодо ремонтних новацій у Волсвині. Якщо громадські активісти примусово вимагають гроші — тоді їхні ініціативи незаконні і в процес можуть втрутитися правоохоронні органи (адмінпорушення). Якщо люди просто стоять зі скриньками і коректно просять добровільні пожертви, пояснюють, що кожна копійка врятує водіїв від дорожнього хаосу, — тоді тут нічого поганого.