Передплатити Підтримати

По середах і п’ятницях – на хлібі і воді...

За 33 роки Меджугор’є – селище, яке уславилося об’явленнями Богородиці, – відвідало понад 50 млн. прочан!

До 24 червня 1981 року про це селище не знали навіть жителі колишньої Югославії, на теренах якої воно “загубилося”. Не було тут пам’яток архітектури чи цілющих джерел. Не народила ця земля великих правителів чи Нобелівських лауреатів. Сільське господарство, виноробство, традиційна вишивка — ото й уся сфера зацікавлень. Аж поки одного разу сюди не завітала... Богородиця.

Спустилася з неба прямісінько на гору Подбордо, де у цей час шестеро підлітків випасали овець. Побачивши Божу Матір, хлопці та дівчата кинулися навтьоки. Продиралися через терни, зачіпалися за кам’яні виступи, падали, однак на тілі не залишилося жодної подряпини...

Оговтавшись, наступного дня знову вирушили на місце зустрічі зі святою Марією. І вона знову їм явилася. З чорним волоссям, з короною зірок, у супроводі ангелів, на хмаринці — такої красивої жінки діти зроду не бачили. “Чому ти така гарна?” — спитали. — “Бо люблю”, — відповіла. Представилася Царицею Миру і дала перше послання світові.

Підлітків возили на психіатричну експертизу, однак лікарі підтвердили: вони здорові. На горі збиралися люди, аби провадити спільні молитви. Югославській владі це не сподобалося. Священиків, які відправляли Служби Божі, почали арештовувати. Однак довго репресії не тривали — до Меджугор’я почали з’їжджатися паломники з цілого світу. На “верхах” зрозуміли, що на цьому можна заробляти гроші, і лишили віруючих у спокої. За 33 роки Меджугор’є відвідало понад 50 млн. віруючих. Деякі паломники побували тут... по кількасот разів, бо сюди тягне як магнітом.

Діва Марія продовжує являтися візіонерам. Двом — раз на рік, одній — раз на місяць. Троє бачать її щодня. Являється їм о 18.40 за місцевим часом, перед Святою Месою, яку у місцевому храмі відправляють щодня. Мир, Віра, Любов, Навернення, Молитва, Піст — ось про що постійно згадує у своїх посланнях до світу.

У Меджугор’ї по середах і п’ятницях постять — їдять тільки хліб і п’ють воду (або чай). Щодня моляться на вервичці. Щотижня сповідаються. Кожен може зробити це своєю мовою. Паломницькі групи приїздять зі своїми священиками, які сповідають усіх охочих рідною мовою та тією, якою добре володіють. Коли у спеціально відведених кабінках не вистачає місця (або черги надто великі), сповідають на лавках біля храму Св. Якова, де й відбуваються традиційні богослужіння (у холодну пору року — в середині церкви, у теплу — позаду, на подвір’ї, де встановлений вівтар).

Літургія триває годину і ведеться переважно хорватською. А щоб паломники розуміли, про що говорять священики, за п’ять євро вірянам пропонують придбати радіо — на певних частотах можна упіймати синхронний переклад різними мовами. Українські паломники слухають Службу російською або польською. За кілька годин використання частот треба заплатити чималі гроші (подейкують, близько 6 тис. євро). Хоча я радіо не мала і прекрасно все розуміла. Тим більше, що половину Літургії священики читали “Богородицю” — польською, англійською, німецькою, французькою, італійською.

Неподалік височіє скульптура Воскреслого Христа, закутана у запах церковного ладану. З лівого стегна Спасителя витікає миро. Люди у чергу шикуються, щоб його зібрати. Сочиться воно з різних місць. Одні “ранки” на Тілі Христовому затягуються, інші — відкриваються. Коли до скульптури підходить хвора набожна людина, рідина стікає по металу маленьким струмочком...

Прочани

У Меджугор’ї винайняти скромну кімнатку на двох у пансіонаті (санвузол — у номері) можна за 20-25 євро. Якщо поторгуєтесь, то й дешевше. Люди тут живуть прості, приязні. Побачать, що й ви такі, — спустять ціну. А пощастить — ще й поснідати безкоштовно зможете. “Якщо гостює велика група, то що мені коштує посмажити ще два яйця чи врізати чотири зайві скибки хліба?” Пані Слава здає кімнати у будинку на чотири поверхи. На другому мешкає сама, разом з чоловіком та трьома синами. Є у неї помічниця на кухні, жінка років 50-60. Удвох прибирають у номерах. За господарку (воду, світло, тепло, поточний ремонт) відповідає глава сім’ї. Сини — ходять за покупками, накривають на стіл. Усі — при роботі. У Меджугор’ї більшість родин живе за рахунок паломників. Як не житло здають, то у кафе голодних подорожніх закликають. Або сувенірами торгують. Крамнички відчиняються вдосвіта. Знають, що сходження на гору Подбордо і Крижовец, де також були об’явлення, віряни планують на ранок. Дряпатися доводиться по каменях, вкритих колючими чагарниками. На шляху треба робити “привали”. На кожній станції стоїть хрест і барельєф із зображенням страстей Христа (на Крижовецу) або життя Ісуса — від народження до смерті і воскресіння (на Подбордо). Священик читає коротеньку проповідь. Люди моляться і йдуть далі.

На вершині Подбордо — статуя Матінки Божої. Гору Крижовец увінчує восьмиметровий хрест, зведений у 1933 році на честь 1900-ліття від смерті і воскресіння Ісуса Христа. Місцеві жителі, щоб віддати шану Господу, вручну тягали камені. Трудилися всі — діти, люди похилого віку і навіть вагітні! На вершину обох гір підніматися неважко. Навіть якщо ви — важко хвора людина. У нашій групі був чоловік, який сім років тому потрощив ногу, був “закований” в апарат Ілізарова. На гору не йшов — біг! Бачила італійку в інвалідному візку, яку несли двоє чоловіків. Багато прочан проходять Хресну дорогу босоніж. Я, наприклад, на Подбордо одягла спідницю до п’ят і босоніжки на низькому ходу. Підніматися у такому вбранні було непросто. Пальцями ніг зачіпала камені, але, на диво, ногу не підвернула і синців не набила. Та й не можу сказати, що повзла як черепаха. Якась незрима сила додавала сил!

Дехто наважується сходити на гору Крижовец... уночі. Освітлюють дорогу кишеньковими ліхтариками. Дехто піднімається мало не на колінах. “По вірі вашій буде вам дано!”

У Меджугор’ї ніхто не замикає дверцят авто (і навіть може лишити ключі у замку запалювання). Тут є одне-єдине інтернет-кафе, яке переважно закрите. “А навіщо нам Інтернет — ми любимо наживо спілкуватися!” — пояснюють місцеві. Хоча для паломників відшукати це благо цивілізації — не проблема. Wi-Fi “ловить” практично всюди.

Місто

Наша поїздка збіглася у часі з перемогою тенісиста Маріна Чіліча на US Open (при тому, що він не “засвітився” у десятці кращих тенісистів світу). Чіліч народився у Меджугор’ї. Святкувати перемогу вирішив вдома. Організував для жителів і гостей селища грандіозну вечірку. Запросив кращих виконавців Герцеговини. Пиво і вино на святкуванні лилися рікою. На рожнах крутилися баранячі тушки. Навіть цілого бика з приводу такої оказії засмажили! Гуляння тривало до ранку. Правда, прибирати наступного ранку територію місцеві комунальники не поспішали. Може, тут так заведено, хтозна. Зате на стовпах кожного дня з’являлися нові... некрологи. Покійних також поминали під час вечірньої Літургії. Не прийнято у Меджугор’ї, щоб людина непомітно відходила на той світ...

Автор щиро дякує за організацію поїздки паломницькому центру Матері Божої Неустанної Помочі (www.palomnyk.info).