Олександр Петрів: «Я впертий: «довбаю», доки не вийде»

Завоювавши два командних “золота” та особисте “срібло” чемпіонату світу, спортсмен повертається до Львова тренуватися

Олімпійський чемпіон Пекіна-2008 з кульової стрільби, дворазовий чемпіон світу серед військових, майор української армії Олександр Петрів, завоювавши два командних “золота” та особисте “срібло” чемпіонату світу, повертається до Львова тренуватися. Позаду — тріумф, дарма що з неолімпійських дисциплін, попереду — боротьба за ліцензії на Олімпійські ігри-2016.

— З яким настроєм їхали до Гранади?

— Звісно, сподівалися на медаль, але на таких змаганнях вище третьої сходинки на п’єдестал не піднімалися. Якщо б ми здобули “бронзу”, то уже були б дуже раді, а “золото” для нашої команди — це несподіванка.

— Як оцінюєте свій виступ на чемпіонаті світу?

— Відстріляв три вправи, спершу олімпійську по п’яти мішенях. Невдало виступив: якась розкоординація останнім часом. Якщо в повільній стрільбі ти стріляєш в одну мішень, то в цій вправі потрібно переносити руку, вистрілюючи в кожну з п’яти мішеней. Це складна вправа, а в мене закралася помилка в техніці виконання, яка й не дає змоги вийти на колишній рівень. Посів 51-ше місце, соромно навіть... Наступна вправа — стандартний пістолет на 25 м, швидкісна стрільба. Результат не найкращий, але цього вистачило для командного золота.

— Де і коли збірна України продовжуватиме боротися за ліцензії до Ріо-де-Жанейро-2016?

— Упродовж всього наступного року матимемо таку нагоду. А саме відбудуться чотири етапи Кубка світу та два чемпіонати Європи.

— Ви тріумфували у стрільбі з револьвера…

— Мені вдалося показати хороший результат в особистому заліку. Особистої медалі на чемпіонатах світу у мене ще не було. Стрільба з револьвера, на відміну від інших дисциплін, вдається добре, оскільки я маю багато виїздів на міжнародні старти у військовій збірній України. Якби не ті виїзди, то не було б і медалі. Щиро кажучи, я би й не відбувся як спортсмен, якби не армійський спорт. З іншою професією не матимеш ні часу, ні змоги для тренувань.

— Наскільки серйозна конкуренція серед військових?

— Надзвичайно гостра точиться боротьба. Ось турок Юсуф Дікеч, який в Гранаді посів перше місце, також чемпіон світу серед військових. Доволі часто ми з ним зустрічаємося в перестрілках за медаль. Загалом велика кількість спортсменів-стрільців — це військові, тому боротьба за медаль аж ніяк не менша. Наступного року в Кореї відбуватимуться Всесвітні ігри серед військових. Вони проводяться раз на чотири роки, і за масштабністю їх можна прирівняти до Олімпійських ігор. Сьо­годні нас чет­веро претендентів у команду на ці Ігри, поїдуть лише троє. Там стрільці відпрацьовуватимуть дві вправи — вищезгаданий револьвер та пістолет великого калібру. Не знаю чому, але армійські вправи мені вдаються значно краще, ніж спортивні.

— Зброю використовуєте таку ж, як і в спортивній стрільбі?

— Мій радянський пістолет, з яким я виграв Олімпіаду у 2008 році, м’яко кажучи, в дуже поганому стані, і стріляти з нього на змаганнях небезпечно. Тож я не знаю, що б робив, якби міністерство оборони не придбало мені швейцарський пістолет для двох стволів — великого та малого калібру. Сьогодні використовую його як для військових змагань, так і спортивних.

— Чи відчувається у стрільбі конкуренція?

— На мою думку, ні. Головний суперник — це ти сам. Все залежить від того, як вдасться впоратися з нервами, хвилюванням.

— Збоку здається, що ви — сам спокій...

— Ні, я нервую, до того ж завжди. Кожен раз виходжу на лінію вогню, наче вперше. Хоча, здавалось би, маю такий досвід, що вже не мав би зважати на хвилювання. Спокійний я лише зовні, краще сказати — не емоційний, як у житті, так і в спорті. Перед змаганнями я зазвичай слухаю пісні української повстанської армії, адже вони патріотичні і надають сил боротися.

— Тренуєтеся самостійно?

— Найчастіше, коли немає жодних зборів, тренуюся сам. Офіційний тренер Анатолій Кукса, на жаль, недавно пішов з життя. А другий мій тренер — мама, яка відповідає за моє психологічне відновлення. Тож доводиться тренуватися самому, тому інколи знімаю себе на відео. Метод дієвий, адже, коли дивишся на себе збоку, то бачиш більшість технічних помилок.

— Коли готувалися до Гранади, робили однакову ставку на всі види?

— Зазвичай намагаюся доводити все до максимуму, але перед чемпіонатом світу більше готував олімпійський вид — стрільба зі стандарного пістолета по п’яти мішенях. Загалом на зборах я щодня приділяю близько семи годин стрільбі, а коли немає жодних стартів, стріляю по три години.

— Чи відрізняються умови для тренувань у Львові та за кордоном?

— Львівське стрільбище — одне з найкращих у світі. Це цілий стрілецький палац. Я поїздив світом і таких приміщень для стрільби бачив лише одиниці, одне з них — у Пекіні.

— Чи з’являлася упродовж стількох років думка покинути стрільбу?

— Ні, дуже впертий. Навіть коли щось йде не так, то «довбаю», доки не вийде.

— А чи не задумувалися про тренерську роботу?

— Я б хотів якомога довше бути в ролі спортсмена, у нас є і такі, що і в 60 років стріляють у збірній. А щодо тренерської роботи, то і досвід, і освіта є. По суті, я тільки те й вмію, що стріляти.