Анастасія Дмитрук: «Росіяни сприйняли мій вірш як агресію. А він — про свободу...»

«Лист» ворогу під назвою «Никогда мы не будем братьями..» зробив поетесу відомою на весь світ

У Львові відбувся творчий вечір молодої поетеси Анастасії Дмитрук. Анастасія стала відомою у часи Євромайдану після того, як в Інтернеті з’явився її вірш-звернення до росіян «Никогда мы не будем братьями...». Написала його на знак протесту проти анексії Криму (при цьому слово «Росія» не вжила жодного разу).

Рядки цього вірша викликали неабиякий ажіотаж у користувачів соціальних мереж. Його назвали гімном вільних народів. Литовські музиканти записали відеокліп, який за два тижні на Youtube отримав мільйон переглядів. Не втрималися і росіяни — активно записували відповіді на вірш української дівчини.

23-річна Анастасія Дмитрук пи­ше вірші з 12 років. Але має технічний фах. Вона — IT-аудитор з інформаційної безпеки. Чимало родичів і не знали про її творчий талант. Живе і працює у Києві. «У мене з дитинства був протест до цієї нав’язливої ідеї незрозумілого для мене братства. Ніколи не вважала цих сусідів братами. Не розуміла, чому ми брати? Під час Революції гідності весь світ підтримав Україну. А вони почали з нас сміятися. І це була остання крапля», — пояснює своє творче піднесення поетеса.

«Ви стали відомою. У вас часто беруть інтерв’ю. Ось і мені виділили сім хвилин. Поводитеся як зірка», — звернулася до Анастасії. «Виникає багато організаційних питань, які потрібно вирішувати. До того, що стала відомою, ніяк не ставлюся. Як і всі люди, прокидаюся зранку, йду на роботу. І паралельно намагаюся писати. Найбільший плюс — з’явилося багато цікавих знайомств. Також з’явилася можливість бути почутою більшою аудиторією», — пояснила.

Анастасія презентувала збірку своїх творів під назвою «Верните нам наше небо»... Тут і громадянська лірика, і інтимна. До речі, грузинський співак Заза Заалішвілі написав музику і виконав цей твір. Поетеса багато спілкується з бійцями, які воюють у зоні АТО. Каже, важко дивитися їм в очі. «Розумію, що вони сильніші духом, ніж я...», — зізнається поетеса. «Головне, торкнутися серця людини. Писати простими словами, а не гучними фразами, кришталевими метафорами. Щоби людина відчула біль, радість, щастя. Тоді це пробуджує».

«Наприклад, вірш «Никогда мы не будем братьями...» — про боротьбу за свободу. Росіяни сприйняли твір як агресію. Не читала усіх їхніх відповідей. Але бачила на одному російському телеканалі нарізку з цих відеозаписів. Ще раз пересвідчилася — їм правда не потрібна. Мільйон людей в Росії відірвані від реальності...Часто вони переходили на особисті образи». Є в Інтернеті пісня від гурту «Опасные» — «Ты мне сестра» та багато інших «шедеврів».

«Все, що мене хвилює, — це ситуація в Україні. Маю багато друзів серед солдатів. Тому всі мої твори присвячені саме їм. Це ті люди, які варті того, щоби про них писати найкращі твори, знімати найкращі фільми. Бо вони — герої. Вражає їхня безстрашність, те, наскільки вони палають і глибоко вірять у свою перемогу. Це щирі, веселі хлопці. Вони все покинули і пішли туди, знаючи, що можуть не повернутися». Анастасія каже, під час написання революційних віршів іноді плаче...

«Складно писати вірші, якщо нічого такого не відбувається?» — запитую. «Якщо нічого не відбувається, то нічого і не напишеться. Це буде «рифмоплетіння», яке нікого не зачепить. Тільки те, що ти переживаєш сам, пропускаєш через серце, може зачепити», — додає дівчина.

Уривок з вірша «Никогда мы не будем братьями...»

Никогда мы не будем братьями

ни по родине, ни по матери.

Духа нет у вас быть свободными —

нам не стать с вами даже сводными.

Вы себя окрестили «старшими» —

нам бы младшими, да не вашими.

Вас так много, а жаль, безликие.

Вы огромные, мы — великие...».