Коли міліції «справа» не цікава

Щоб викрити вимагачів, міліціонери запропонували потерпілій купити диктофон і знайти долари для фіксації вимагання.

Що робити людині, якщо у неї вимагають гроші й при цьому погрожують “відірвати ноги”, спалити автомобіль, розправитися з її близькими? Бігти по захист до міліції. Так і зробила львів’янка Тетяна. Й переконалася, що сьогодні міліція ділить кримінальні правопорушення не на важкі та легкі, а на цікаві і не цікаві самим правоохоронцям...

На Заході бізнесмени чи не кожен свій крок обговорюють із юристами та нотаріа­льно засвідчують ледь не купівлю туалетного паперу для офісу. А от українські дрібні підприємці звикли чи не всі операції проводити по-старому, “під чесне слово”. Ось і Тетяна у вересні 2000 року, почувши, що на Краківському ринку Львова продає­ться торгове місце, вирішила придбати його спільним коштом зі своєю кращою, як тоді вважала, подругою Лілею (ім’я з етичних міркувань змінено. — Авт.). Місце на ринку коштувало 6 000 доларів. Тетяна вклала у новий бізнес дві тисячі, чотири тисячі доларів заплатила Ліля. Між собою подруги домовилися, що Тетяна, аби віддати борг, платитиме щомісяця Лілі 100 доларів. Жодних розписок жінки не писали, юридично своїх ділових стосунків не оформляли. “Бо ми були як сестри”, — пояснює Тетяна.

На початку січня 2014 року Ліля зателефонувала Тетяні та наказала віддати борг. Назвала при цьому фантастичну, як вважає Тетяна, суму. Бо, за її підрахунками, вона давно з подругою розрахувалася. Хто із жінок має рацію, у таких випадках мав би встановлювати суд. Та Ліля вирішила звернутися до інших, більш мобільних “суддів” і “виконавців”. 14 травня цього року до Тетяни підійшов на ринку невідомий чоловік років 55-60-ти. Незнайомець запитав, чи знає Тетяна Лілю. Коли почув, що знає, тихо, спокійно, ніби пропонував випити кави, наказав негайно зателефонувати Лілі, а то, пригрозив, не підвищуючи голосу, Тетяну “закопають”. Розуміючи, що такі слова можуть бути реальною погрозою,

20 травня Тетяна звернулася до Франківського райвідділу міліції із заявою про вимагання.

22 травня, близько 22-ї години, Тетяна поверталася додому з автостоянки, на якій припаркувала свій автомобіль. На вулиці Київській до неї підійшов якийсь чоловік і запитав, чи зв’язувалася Тетяна, як їй наказували, з Лілею. Не встигла жінка відповісти, як чоловік добре поставленим ударом по нозі примусив жінку впасти на коліна. А потім завдав сильного удару в обличчя та зник у темряві.

Вранці Тетяна зателефонувала “подружці” Лілі. Перед цим ввела у свій мобільний телефон функцію запису розмов. Отож апарат зафіксував розмову між жінками, під час якої Ліля зізналася, що Тетяну побили за те, що вона “не повертає боргу” та зазначила, що попереду у Тетяни серйозні неприємності. Перелякана жінка вдруге побігла у Франківський райвідділ міліції писати заяву. Цього разу після відповідної медичної експертизи правоохоронці почали кримінальне провадження за фактом “нанесення легких тілесних ушкоджень”.

Серед правоохоронців розкриття справ про вимагання вважається не такою вже й складною оперативною роботою. Слідчий, зрозуміло, не може, підтверджуючи звинувачення, використати лише записи, що засвідчують факт вимагання, які зробила на свій мобільний жертва. Для “залізної” фіксації здирництва існує напрацьована міліцейська методика. Оперативники озброюють жертву вимагання диктофоном і дають заздалегідь помічені грошові купюри. Після цього жертва йде на призначену здирниками зустріч і віддає їм “борг”. Оперативникам залишається лише вчасно вискочити “з кущів” та зафіксувати момент отримання мічених купюр. Запис диктофона також підтвердить, що гроші саме вимагалися, а не, скажімо, дарувалися.

Проте слідчий Франківського райвідділу міліції Антон Порядін, який прийняв першу заяву Тетяни про вимагання, скеровувати оперативників на проведення певних дій не поспішав. Хоча з дня надання заяви минуло більше місяця, за цей час він встиг лише опитати заявницю.

Друга заява Тетяни про завдання тілесних ушкоджень потрапила до старшого слідчого Франківського райвідділу міліції Вікторії Ступак. Досвідчена слідчий мала б одразу зрозуміти, що побиття Тетяни прямо пов’язано із вимаганням у неї грошей. Отож обидва кримінальні провадження слід об’єднати в одне. Та слідча дала зрозуміти Тетяні, що вимагання її не цікавить, вона розслідуватиме лише побиття.

Розуміючи, що синець під оком — це лише “ягідки”, Тетяна спробувала поспілкуватися з правоохоронцями неофіційно. Її адвокат Володимир Мозола раніше працював в “убойному” відділі обласного управління міліції. Про вимагання грошей з Тетяни він розповів своїм знайомим оперативникам. Ті одразу зрозуміли, що мають змогу без зайвих клопотів розкрити важкий злочин, яким вважається вимагання. Та перед тим, як приймати заяву від Тетяни, поставили їй дві умови: купити диктофон і знайти стільки доларів, скільки від неї вимагають. “Якщо дамо для фіксації злочину свій диктофон, — пояснювали оперативники, — його як доказ вилучать і до завершення процесу він лежатиме у суді. Або ж взагалі зникне. А нам нову техніку давно не виписують. Та й необхідних для фіксації вимагань “зелених” ми останнім часом не отримуємо...”. Заяви цим пінкертонам Тетяна після таких пояснень не подала.

Днями до Тетяни на роботу знову прийшов невідомий. Цього разу, вимагаючи повернути “борги”, попередив, що в разі відмови спалять її автомобіль. До Франківського райвідділу міліції надійшла вже третя заява наляканої жінки. Подаючи її, Тетяна вголос розмірковувала: “А може, й мені звернутися по захист не до міліції, а до “крутеликів”?..”.