Передплатити Підтримати
  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Тими «документами», які створили щодо мого «членства», нехай обклеять собі кльозети…»

«Тими «документами», які створили щодо мого «членства», нехай обклеять собі кльозети…»

Народний депутат від «Свободи» Ірина Фаріон спростовує закиди, що була комуністом

Тяжкі часи переживає тріумфатор минулих парламентських виборів — Всеукраїнське об’єднання «Свобода». В останні місяці на адресу цієї політичної сили спрямовано потік жорсткої критики. «Свободу» звинувачують не тільки її ідейні супротивники — комуністи і «регіонали», а й ті, хто ще недавно ставився до неї із симпатією. Націоналістів звинувачують у кримінальному походженні партійних коштів, «підігруванні Кремлю» у питаннях енергетичної безпеки України, у побутовій нескромності її лідерів. А також — у політичній безпринципності. Об’єктом нападок стала одна з найбільш активних діячів «Свободи» — народний депутат, мовознавець Ірина Фаріон. Їй дорікають, що, опонуючи нині комуністам, вимагаючи люстрації тих, хто працює у владі, воліє не згадувати, що сама була членом КПРС. Більше того, заперечує це…

Ірина Фаріон спростовувала, що мала відношення до комуністів. «Нехай ще напишуть, що я була двоюрідною сестрою бен Ладена чи внучкою Геббельса», — відповідала «свободівка» на тверд­ження деяких інтернет-сайтів, що у 1988 році, працюючи лаборантом філологічного факультету Львівського держуніверситету ім. І. Франка, отримала квиток члена КПРС. Київський журналіст, громадський, релігійний діяч, видавець газети “Правдошукач” Юрій Шеляженко вирішив детальніше вивчити громадсько-політичну діяльність Ірини Фаріон у минулому і звернувся до Державного архіву Львівської області, щоб там надали йому матеріали компартійних фондів. Архівісти відмовили у цьому, посилаючись на те, що йдеться про захист персональних даних. Шеляженко подав позов до Окружного суду Києва і там його претензії задовольнили, мотивувавши тим, що йдеться не про інформацію щодо особистого життя людини, а про її суспільну діяльність.

У четвер, 14 листопада, видання «Український дисидент» оприлюднило копію начебто особистої заяви Ірини Фаріон від 17 березня 1988 року з проханням прийняти у КПРС. А також копію рекомендації у партію від колишнього декана філологічного факультету ЛДУ Михайла Гнатюка, копію протоколу відкритих партійних зборів цього факультету від 7 квітня 1988 року, на яких це прохання було задоволено.

Ірина Фаріон та її партія вважають це інсинуаціями. Прес-служба ВО «Свобода» розповсюдила заяву Ірини Фаріон під заголовком «Відповідь копачам мого минулого і власним гробокопачам», в якій ідеться:

«Мають роботу свободоненависники з медведчуківсько-промосковських та антинаціоналістичних сайтів знайти скалку в оці Ірини Фаріон. Колоди ж бо під своїми ногами не бачать. Начебто була я членом КПРС. Кажу вам, плебеї і лакеї, московські прихвосні, регіональні найманці, від кіпіянських до монтянсько-шельмо-мокрицьких — НІ. Тим, за кого ви мене намагаєтеся видавати, ніколи не була».

А у коментарі для «Високого Замку» Ірина Фаріон сказала таке:

«Я не звітую перед виродками типу Шеляженка чи Шельможенка, того, який це робив. Я не звітую перед інтернет-виданнями-гноївками... Мій звіт перед моїм народом — це моя діяльність. Оце і є моя відповідь тим потворам, які шукають скалку в оці Ірини Фаріон. А тими «документами», які вони створили щодо мого «членства», нехай обклеять собі кльозети. А ще хай пошукають, чи була Фаріон жовтенятком і піооренятком. Я розумію, що в інший спосіб, як обливати брудом, не можуть нейтралізувати «Свободу». Але це нас неабияк надихає. І я їм вдячна за те, що вони мене так стимулюють до праці. Політичної. Бо, чесно кажучи, цей тиждень я планувала абстрагуватися від політичної діяльності. Тому дякую медведчуківським шельмам, які зараз мають найпотужніші позиції у місті Львові. Бо саме з міста Львова іде вся оця маячня... При нагоді дякую Оксані Забужко, яка дала відповідь на це ще більш аргументовано, ніж це я говорю я вам. Не звітувати мені перед виродками, а вперто робити те, що я вважаю за потрібне».

ДУМКИ З ПРИВОДУ

Вахтанг КІПІАНІ, журналіст

Вступити у 1988 році у КПРС на Галичині — це вищий прояв моральної сліпоти й колабораціонізму. Вже півроку виходив «Український вісник» Чорновола, вже Іван Гель створив комітет для виходу УГКЦ з підпілля, вже Ірина Калинець видавала «Євшан-зілля», а Михайло Осадчий — «Кафедру», вже молодь піднімала синьо-жовті прапори і відновлювала знищені комуністами стрілецькі могили. Сумно від цієї історичної правди.

Оксана ЗАБУЖКО, письменниця

З’ясовування факту членства в минулому того чи іншого українського політика у КПРС не має жодного стосунку до люстрації і насправді є лише димовою завісою. Вибачте, це називається мутити воду. Люстрація — це не ті, хто був комуністом. Люстрація — це ті, хто був завербований КДБ. А комуністами були, перепрошую, мільйони людей. Тому давайте не плутати так звану внутрішню партію, за Орвеллом кажучи, і зовнішню партію, тобто мільйони людей, які платили внески, і партноменклатуру. Це абсолютно різні речі, і це називається створити димову завісу.

Треба говорити не про партію, якої вже немає, а про тих, хто співпрацював з КДБ і продовжує служити організаціям, які його замінили. КПРС уже немає, а КДБ є, і ФСБ є, і День чекіста в Росії відзначається, і фільми про доблесних чекістів по всіх українських телеканалах транслюються. Тож давайте називати речі своїми іменами, і не треба підміняти біле й кисле.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Тими «документами», які створили щодо мого «членства», нехай обклеять собі кльозети…»