Передплатити Підтримати

Кожне друге слово – «бля», кожне четверте – суржик,

або Чому українські чиновники здебільшого безграмотні та хамовиті

“Єдиний Боже! Все обсіли хами”.

Ліна Костенко.

Словниковий запас великого Вільяма Шекспіра, за підрахунками сучасників, налічує понад 15 тисяч слів; словник мови прозових творів Тараса Шевченка охоплює близько 20 тисяч, вождя племені Тумба-Юмба — 300. Еллочка-людоїдка з роману Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців» могла спілкуватися лише 30 словами. У випускника середньої школи словниковий запас — від двох до п’яти тисяч слів, у людини з вищою освітою — до восьми тисяч. Хто бодай раз чув виступ теперішнього намісника президента в Тернопільській області з прізвищем на букву «Х», «першого губернатора серед усіх губернаторів, який сьогодні найбільше працює на цій посаді» (за його ж визначенням), у того виникає резонне запитання: а який у нього словниковий запас? Невже щось середнє між вождем племені і Еллочкою? Та й про слова говорити важко — радше про словесну полову, де переважають євроазіатське есперанто (суржик) і українсько-галицький діалект.

Дивно: чому всі мовчать?! Чому бояться сказати у вічі тепер, коли він ще на посаді, а не ганити, коли звільнять? Найбільше дивують журналісти радіо і телебачення, які не можуть знайти і вибрати бодай речення-два для сюжетів чи прямої мови. Доречним буде висловлювання одного з відомих російськомовних українців, сказане у стилі першої особи Тернопільської області: «Хатітє ето хавать!? Хавайтє! Приятнаво аппєтіта!».

«...нашу освічену область видно з космосу»

9 листопада у День української писемності та мови, за традицією, стартував Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика, в якому щороку беруть участь понад 5 млн. людей з 20 країн світу. А від 2000 року Націо­нальне радіо проводить акцію «Диктант національної єдності». Кожен охочий має змогу написати диктант, який транслюють цього дня по радіо, таким чином перевірити свої знання.

Чи є в тому переліку тернопільський губернатор і його свита? А може, «націо­налістична» свободівська міська рада відважилася довести свою мовну грамотність?

Звісно, і ті, й інші бояться диктанту як вогню! А даремно. Було би доброю традицією започаткувати подібне у всіх радах та адміністраціях Тернопільської області і підтвердити високий рівень грамотності — написати диктант рідною мовою без жодної помилки, визначити найграмотніших державних службовців. А слабо сісти і в прямому ефірі перед об’єктивами телекамер двом «Х» (до першого, бувалого, тепер додався в міськраді новоспечений свободівець з подібною харизматичною літерою на початку прізвища) і одному «Н» та підтвердити, наскільки добре знають українську мову? Як дружно голосують за земельні питання, так дружно мали би написати диктант. Адже, за словами товариша «Х», «...нашу освічену область вже видно з космосу»...

Про навіть найелементарнішу грамотність першої особи області краще помовчати: як говорить з шаленими помилками, так і пише. Такі, як він, ще в ранньому дитинстві скурюють “Буквар» і протягом життя не читають жодної книжки і нічим не цікавляться. Та й призначили його до нас не фахівцем з диктантів. Але й не фахівцем взагалі...

Скалічена мова отупляє людину

За даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології, поширеність «суржикомовності» серед дорослого населення різних регіонів Украї­ни становить від 2,5 відсотка (західний регіон) до 21,7 (східно-центральний регіон), а загалом по Україні — близько 12. Завдяки товаришу «Х» маємо цих ганебних 2,5 відсотка. Та й не можна сказати, що Хмельниччина, звідкіля він родом, — аж настільки «суржикомовна». А Тернопільщина й поготів!

Але все тече, все змінюється. Окрім москаля і рогуля.

Історично так склалося, що суржик ніколи не був українсько-польським чи українсько-білоруським — лише українсько-російським! Слово «суржик» має церковнослов’янське походження — «суміш різних зерен з житом» — елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без дотримання норм літературної мови. Наш герой — яскравий представник і послідовник цього сміття з мовного покручу. В його бідній та обмеженій говірці відчутне вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже (навіть), да (так), нє (ні), нє нада (не потрібно), єлє (ледве), щас/січас (зараз), всєгда (завжди), нікогда (ніколи), чуть-чуть (трішки), конєшно (звичайно, звісно), навєрно (мабуть), напрімєр (наприклад), допустім (припустимо), мєжду (між) і так далі... Полюбляє він утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови — самий головний (найголов­ніший), саме важне (найважливіше). Хто хоче дослідити і вивчити нюанси щодо суржику на заході України зокрема, має в цій людині унікального піддослідного.

Як влучно про нього і тих інших з 2,5 відсотка сказав Борис Антоненко-Давидович у праці «Як ми говоримо»: «Недобре коли людина, не знаючи гаразд української чи російської мови або тої й тої, плутає обидві ці мови, перемішує їхні слова, відмінює слова однієї мови за граматичними вимогами другої, бере якийсь притаманний саме цій мові вислів і живосилом тягне його в іншу мову, оминаючи традиції класичної літератури й живу народну мову. Так створюється... суржик».

Слово «суржик» почали вживати і в ширшому розумінні — як назву здеградованого, убогого духовного світу людини, її відірваності від рідного середовища, як назву для мішанини із залишків давнього, батьківського, з тим чужим, що нівелює особистість, національно-мовну свідомість. Слово стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує. Суржик в Україні є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалась упродовж віків. Загрожує змінити мову. Скалічена мова отупляє людину, зводить її мислення до примітиву... І за що нам доля послала таку вбогість?

Театр одного актора

Щоб підтвердити своє високе реноме і виняткову недоторканість, чиновник-хам відразу пішов у психічну атаку і спробував чи не з першого дня роботи в Тернополі вихваляннями розставити усі крапки над «і»: «Президент висловив побажання, щоб я працював губернатором щонайменше 10 років. І підкреслив: не лише на Тернопільщині, а й в інших регіонах».

Якийсь ясновидець! За інші регіони покаже час, але в Тернополі він уже аж три роки. Щойно опірився в кріслі очільника області, брутальна лайка, зверхність, хамство, приниження підлеглих, обзивання з його боку стали повсякденною нормою. Обіцяв «відкрутити яйця», як не дивно, навіть представницям прекрасної половини людства... Теперішня молодь паразитує своїм «тіпа», а товариш «Х» залишився старомодним: вживає для зв’язки слів радянське адміністративно-командне ретро — «бля». Не задумується ніколи, що його слухають діти, вчителі, студенти, зрештою, грамотні люди.

Нічого не вдієш, коли в періоди постійних зривів у товариша «Х» заплітається язик і сипляться щоразу нові «перли» з неодмінним суржиком: «плаватєльні басейни», «незалежно хто до якої партії належить, хто якої окраски», «освідчений стадіон», «я з вами стрічаюсь», «якщо тими роками ми чуть-лі асфальт носили відром і основний каток — це був чобіт, то цього року використовуємо сучасну техніку, і імпортну, і вітчизняну, яка лишилася». І сміх, і гріх...

Бодай раз хотілося би прочитати безпосереднє вітання цього чоловіка зі святами, почути його з перших уст, а не вилизане і написане чужими словами якогось цапа-відбувайла з пресової служби. Ось це був би шедевр, який не снився ні Жванецькому, ні Глазовому, ні Бастюку... Чи не кожне друге-третє слово «бля», кожне четверте — суржиком!

А скільки пихи, самозакоханості, апломбу, вихваляння від сказаного! В людини обмеженої, без елементарної культури і виховання, яка ніколи не любила і не шанувала нічого рідного. Людини без мови.

За якими ж критеріями і показниками добирають та призначають таких горе-керівників? А може, ми покарані Господом, що обираємо роками не ту владу і не тих людей: нині вибрали, завтра — клянемо! А може, він і справді феномен? Адже артистам (декотрі навіть стали народними) нерідко пишуть штучні тексти з суржиком, а в «Х» — все натуральне, народжується миттєво, іскрометно. Може, поховав у собі талант великого гумориста?!

Але нікому від цього не легше, та й не до гумору найбіднішій та найвідсталішій в державі області. Складно щось говорити про мовну культуру тернопільської свободівської влади (міської та обласної, хто не вірить — сходіть у неділю на футбольний майданчик, що у парку Шевченка, там такого наслухаєтеся!!!), в якій здебільшого люди випадкові та малокультурні. Однак навіть і в такій царині «Х» до них ще рости і рости...

На завершення хочеться навести слова письменника Михайла Івасюка (батька уславленого українського композитора):

...в кожнім чужинецькім слові

Є вирок українській мові.

Якщо її у нас не буде,

То нас історія забуде,

Прийшлюк назавжди стане паном

Над нашим лісом, нашим ланом.

Гей, люди, чом це наша мова,

Така шляхетна й гонорова,

Тремтіти має, наче сарна,

Як мчить за нею ціла псарня

Хортів? Чом неукам-забродам

Й копилюкам свого ж народу

Дозволено чинить розправу —

Душити мову величаву?!