Передплатити Підтримати

Що буде, якщо Угоди з ЄС не буде?

«Бачу світло в кінці тунелю, ось тільки тунель, зараза, усе не закінчується». Ця фраза дуже точно описує ситуацію з вирішенням питання про Угоду з ЄС.

Після такого коловороту подій, недомовок, таємних і напівтаємних переговорів, смикань то в один, то в інший бік, здається, у цій каші-малаші варитимемося аж до саміту у Вільнюсі. Судовий поворот у справі Сергія Власенка, засекречені зустрічі Януковича з Путіним, публічні заяви «придворних» експертів про те, що пауза в євроінтеграційних потугах Україні — лише на користь, підлили олії у полум’я сумнівів: чи потрібне взагалі Януковичу європейське «так!».

«18 листопада зберуться керівники зовнішньо­по­лі­­­­тич­­них відомств країн Євросоюзу. Тоді має з’явитись рішення, чи готовий ЄС до підписання Угоди. Що не означає, що готовим буде Янукович», — пише польська Rzeczpospolita. Вустами євродепутата Павела Коваля видання змальовує невтішний сценарій, який може чекати на Україну у разі провалу Вільнюського саміту. «Дехто каже, що Угоду про асоціацію можна підписати будь-коли після саміту. Теоретично, так, бо вона готова. Але фактично — ні», — каже Павел Коваль. І пояснює: 2014 року зміниться керівництво владних інститутів в ЄС і склад Європарламенту, а 2015-го виборами буде заклопотана Україна. «Якщо тема асоціації повернеться, то лише в середині 2016 року. Це багато втраченого часу. Не кажучи про те, що 2016 рік може бути уже іншою епохою у мисленні ЄС», — заявив політик.

Втрачені час і довіра нічим хорошим для України не обернуться, погоджується колишній замміністра закордонних справ, заступник гендиректора з міжнародних питань Центру Разумкова Валерій Чалий.

— За два тижні до саміту у Вільнюсі ми не знаємо реальної позиції української влади, — каже експерт. — Така зовнішньополітична лінія, непрогнозована, непередбачувана, вже призвела до втрати довіри до України та її керівництва. Попри декларації на всіх рівнях, сьогодні очевидно: чіткої інтеграційної стратегії немає. Зовнішня політика в Україні здійснюється у ручному режимі, непрозоро. Найбільша проблема — неефективний менеджмент на рівні керівництва країни. Бюрократія не здатна захистити національний вибір. В опозиції немає відповідних важелів. А громадянське суспільство, попри те, що воно досить розвинуте в Україні, свого слова не каже. За такої ситуації Україні не уникнути проблем на наступному етапі свого розвитку, незалежно від того, буде підписана Угода про асоціацію з ЄС чи ні. Відсутність у правлячого класу мотивації модернізувати країну, забезпечивши їй нові можливості, небажання змінювати правила гри, бажання конт­ролювати усе — це шлях до ізоляції і поступового зниження темпів розвитку.

— Уявімо: на календарі — 29 листопада. Саміт у Вільнюсі закінчився, угоду не підписали. Якщо розглядати цей сценарій, якими будуть його наслідки?

— Серйозні проблеми в економіці — так, вони будуть. Але не менш загрозливим наслідком я б назвав руйнацію самої ідеї євроінтеграції. Сьогодні політикум (і влада, й опозиція), бізнес, громадянське суспільство мають єдину мету. Це створює унікальну можливість для реалізації реформ. Якщо цього не буде, тоді — відкат назад. Знову — жорстке політичне протистояння, розгубленість у середовищі тих, хто активно підтримував євроінтеграцію, розчарування. Людям намалювали кришталеві замки (це, звісно, перебільшені сподівання), а в результаті провалу не матимемо навіть тих реальних позитивів, які могли б бути у разі підписання Угоди з ЄС. Втрата віри і надії — найгірше, що може бути у цій ситуації. Коли українці бачать не успішний проект, а постійні проблеми, це не надихає. Усе більше людей не вірять, що можна змінити Україну, живучи і працюючи тут. Вони їдуть за кордон, працюють там, формуючи успіх Європейського Союзу чи тієї ж Росії.

Третій серйозний наслідок непідписання Угоди з ЄС — інтеграційний вакуум, який може бути швидко заповнений пропозиціями з Кремля. Тоді Україна рухатиметься в іншому напрямі. Бо в умовах фінансово-економічних проблем ресурсів для того, щоб втримати ситуацію під контролем, у неї немає.

— У разі вільнюського провалу України Росія навряд чи змінить свою агресивну тактику щодо Києва?

— Російський проект, керований президентом Путіним, — це «собирание земель», створення нового союзу, Євразійського. Туди хочуть й Україну «собрать». Тому тиск (у різних формах — економічний, фінансовий, у соціокультурній сфері) лише зростатиме. Але важливо розуміти: тиснути можуть на тих, хто дозволяє це робити. Якщо країна консолідована, сильна, якщо вона говорить в один голос, будь-який тиск на неї неможливий. Тим більше на 45-мільйонну країну з величезними можливостями. Російські впливи можна мінімізувати чітким баченням європейської стратегії України, спільними діями і принципами.

— Усе це добре, але не в українських реаліях, де будь-які спільні рішення і дії легко зводяться до одного: ми подумали, і я (президент) вирішив.

— Ситуація, коли стратегічно важливі рішення приймаються вузьким колом осіб, а то й — однією людиною, неприйнятна для України. Але це — результат зміненої в антиконституційний спосіб системи влади. За останні два роки парламент позбавили багатьох важелів впливу, зокрема, і щодо контролю над здійсненням зовнішньої політики. Міністерство закордонних справ теж втрачає вплив на координацію зовнішньої політики. Цю модель необхідно змінювати. Потрібна система, за якої не виникало б питання, зробить президент вибір на користь національних інтересів чи ні.

— Якщо підписання угоди у Вільнюсі не відбудеться, яку позицію займе Європа: пасивно вичікуватиме чи і далі стимулюватиме Україну?

— Різка втрата довіри від європейських партнерів негативно вплине на імідж України. Буде затяжна пауза у подальших кроках щодо інтеграції з ЄС. А з іншого боку, процес європейської інтеграції об’єктивний. Його можуть штучно уповільнювати чи пришвидшувати, але зупинити його нікому не вдасться. З Україною, звичайно, будуть взаємодіяти. У нас дуже важливе геостратегічне розташування. Врешті-решт Україна має величезний потенціал. Повного колапсу чи трагедії у разі непідписання угоди у Вільнюсі не буде. Єдине, що, на жаль, буде втрачено час. А це — більше, ніж втрата грошей. Сьогодні питання статусу країни, її місця у глобальній системі, динаміка руху набагато важливіші за те, який у цієї країни на даний момент валовий національний продукт.

— Поділяєте думку тих, хто запевняє, що провал у підписанні Угоди з ЄС загрожує Януковичу повним політичним крахом?

— Владна команда діє цілком свідомо, розуміючи свою мету. А мета чітка — залишитися при владі, бути і далі єдиним центром контролю над бюджетними, фінансовими ресурсами країни. Це вибір не напряму розвитку країни, а джерела вирішення своїх внутрішніх проблем — де більше грошей запропонують. Для владної команди зрив угоди не буде трагедією. Для них, думаю, це бажана ситуація, щоб зберегти одноосібний контроль, не інтегруючись ні на Захід, ні на Схід. Інтеграція з Росією для керуючої групи — це ж також втрата контролю. Тому, коли кажуть, що у разі непідписання Угоди з ЄС Янукович різко розвернеться і візьме курс на вступ України до Митного союзу, дивлюся на цей сценарій скептично. Але ресурс «інтеграції на всі боки» скоро закінчиться. Говорити різні речі у Москві, Брюсселі і Вашингтоні наші керманичі вже не зможуть. Настане момент, коли треба буде визначатися.