Василь ВІРАСТЮК: «Найважче у зйомках фільму – чекати»

Відомий cилач (на фото) їздить містами України і презентує родинний український фільм – «Іван Сила», де зіграв роль Велета. Про акторську кар’єру Василь Вірастюк розповів читачам «ВЗ»

- У фільмі Віктора Андрієнка «Іван Сила» ви зіграли роль Велета, спортсмена, який є зіркою у цирку. Роль силача для вас звична, а от чи важко було зніматися у фільмі?

— У ролі актора вперше спробував себе у мюзиклі «Як козаки», який знімала студія «95 квартал». Для мене найважче у зйомках фільму — чекати, сам процес підготовки займає багато часу. А взагалі, зніматися у кіно було кайфово.

- Спочатку ви мали грати роль Івана Сили, але потім було вирішено, що будете суперником Івана — Велетом. Чи все втілили у фільмі?

— У фільмі і реальне, й історичне тісно переплелися. Ще до початку зйомок у 2009-му до дня народження Івана Фірцака (Іван Сила) в с. Білках відкрили пам’ятник, для якого я позував спиною. Разом з Олександром Гаврошем (письменником та сценаристом) презентував книгу «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», тому так і думалося. Але Дмитро Халаджі зовні дуже схожий на Івана, тому було вирішено, що я зіграю роль Велета. Щодо акторського втілення, то це питання більше до режисера, але думаю, зіграв свою роль від і до. Принаймні те, що від мене вимагали, виконав. Можливо, на дев’яносто дев’ять відсотків, один залишу для фори (сміється. —Т. К.).

- Іван Сила у фільмі не любить розмахувати кулаками, калічити людей. А ви коли-небудь застосовували силу для вирішення проблем?

— Напевно, кожен хлопчик хоче вирішити щось силою, особливо тоді, коли не вистачає розуму. Я ж дотримуюся думки, що всі спірні питання можна вирішити компромісно, і не обов’язково махати кулаками. У фільмі немає відвертого насилля, крові. Тому Іван Сила — саме такий приклад для наслідування. Діти побачать його таким, яким він був — добрим та справедливим.

- Кого б іще ви хотіли зіграти у кіно?

— Якщо чесно, то не задумувався над цим питанням. Для початку потрібно прочитати сценарій фільму.

- А спробували б себе у ролі ведучого на телеекрані?

— Я готовий, не боюся камери, можу вільно говорити. До душі була б якась програма спортивного або кулінарного напряму. Хоча зараз і так цього вистачає, не знаю, чи буде це цікаво глядачеві…

- Ви займаєтеся багатьма видами спорту, а який з-поміж них найулюбленіший?

— Захоплююся різними видами спорту. Особливо таким, від якого можна закуражитися, отримати адреналін. Завжди люблю пробувати щось нове, але ніколи не переходжу межі якоїсь дозволеності чи недозволеності. Тобто я не стрибну з парашутом, тому що не контролюю цього процесу.

- Яке меню силача Вірастюка? Дотримуєтеся якогось особливого раціону? Чи готуєте для своєї родини?

— Не готую, адже мене часто не буває вдома. Цим займається моя дружина, вона чудово готує і не підпускає мене до плити. Щодо раціону, то не можу без м’яса. Якось спробував один день, а вже наступного почав дуже хвилюватися (сміється. — Т. К.).

- У вас двоє синів, чи бачите їх у спорті?

— Бачу їх як людей, що ведуть активний спосіб життя. Чи будуть вони у спорті, невідомо. Головне, що в них є бажання. І старший, і молодший пробують себе, а там час покаже.

- Який ви чоловік, батько — суворий, справедливий?

— Моя дружина каже, що я дуже добрий. Потрібно бути трішки строгішим, хоча у мене не виходить. Люблю справедливість, і дітей цього навчаю. Якщо між ними є якісь спірні питання, вирішуємо їх розмовою.

Довідка «ВЗ»

Василь Ярославович Вірастюк народився 22 квітня 1974 року в Івано-Франківську у родині водія вантажних автомобілів. У 10 років почав займатися легкою атлетикою, штовхав ядро. Український стронґмен, володар титулів «Найсильніша людина України» (2000, 2001, 2002, 2003, 2005) та «Найсильніша людина світу» (2004). Член збірної України, яка виборола титул «Найсильніша нація світу» у 2003 та 2004 роках. Заслужений майстер спорту України. У травні 2003 року Василь Вірастюк встановив світовий рекорд, протягнувши п’ять трамвайних вагонів більш ніж на 10 метрів і десять скріплених між собою машин — майже на 20 метрів.