Коли на чехів одягнули мішки, вони зрозуміли, що не житимуть

Прокуратурі вдалося розкрити злочин, вчинений проти іноземних підприємців десять років тому

У Пустомитівському районному суді (Львівська область) завершився унікальний судовий процес. Районні судді розглядали справу про незаконне утримування в полоні двох громадян Чехії, з яких вимагали 300 тисяч доларів. Унікальність процесу полягала і в тому, що потерпілі у справі навідріз відмовилися приїхати в Україну, побоюючись за своє життя. Отож судові доручення довелося виконувати за кордоном тамтешнім правоохоронцям...

У суді розглядалася справа, яка протягом десяти років припадала пилом у сейфі та вважалася “глухарем”. На лаві підсудних сиділи четверо чоловіків, які на початку цього століття входили в тоді численну армію рекетирів і бандитів. П’ятий учасник цієї “бригади” у бандитському світі виріс до “посади” “авторитета”. Та у 2005 році його вбили конкуренти зі злочинного бізнесу.

Одного з обвинувачених у Пустомитівський райсуд привозили з колонії, де він відбуває довічне ув’язнення за вбивство чоловіка та жінки, яке вчинив колись “по п’яні”. Ще один із колишніх рекетирів у наші часи став професійним картярем, другий — масажистом, третій — безробітним. Їхнє безтурботне життя завершилося разом із молодістю. І сьогодні ці п’ятдесятирічні чоловіки мало нагадували “стрижені потилиці” господарів життя дев’яностих років...

Коли розвалювалася армія та панував рекет

Розвал СРСР дався взнаки і в країнах, що входили у військовий блок Варшавський договір. В арміях цих країн також значно скоротили кількість військово­службовців. Чимало з них пішли у бізнес. Громадяни Чехії, колишні офіцери Радим і Йозеф (всі імена з етичних міркувань змінено. — Авт.) у ті роки створили потужну комерційну структуру, що спеціалізувалася на видобуванні кольорових та дорогоцінних металів. Ці метали чехи видобували не на родовищах, а розукомплектовуючи застарілу армійську техніку, зокрема акумулятори БМП, танків, іншої військової техніки. Коли на теренах Чехії “військове ельдорадо”, що залишилося, коли країну покинула Радянська армія, вичерпалося, чеські підприємці згадали, що в сусідній Україні мають знайомих. До одного з них, Івана, який жив на Закарпатті, Радим незабаром приїхав у гості.

Чех розповів закарпатцю про перспективи легкого заробітку. У вас, казав, зараз можна й літаки-винищувачі купити, не те що якісь акумулятори. Головне, знайти корисних людей. Хто має широке коло знайомих серед різних верств населення? Звичайно — лікарі. Один із таких ескулапів і порадив Іванові звернутися до львів’янина Пилипа.

Зустрівшись з Іваном та його чеськими друзями, Пилип змалював такі райдужні перспективи майбутнього спільного бізнесу, що у чехів дихання перехопило. Львів’янин казав, що його кращий друг — заступник командувача Прик­ВО (Прикарпатського військового округу). Отож, якщо цього генерала зацікавити матеріально, можна скупити за безцінь стільки акумуляторів, що для їх перевезення в Чехію доведеться орендувати літак. Ошелешені такими обіцянками Радим і Йозеф через два тижні повернулися в Україну з усіма дозвільними документами, необхідними для закупівлі акумуляторів. На кордоні їх зустрів Пилип і разом з Іваном повіз до Львова, де генерал мав вирішити всі питання.

Коли автомобіль минув Львів, Пилип пояснив чехам, що везе їх на дачу генерала. Там вони, мовляв, ознайомляться зі зразками акумуляторів та підпишуть угоду про їх продаж. Машина повернула до дачного кооперативу “Карпати-1”, що у Пустомитівському районі неподалік Львова. Коли під’їхали до брами одного з дачних будинків (пізніше з’ясується, що цей будинок бандити орендували у його власника на кілька днів, “щоб погуляти з дівчатами”), дорогу перетнув чоловік у військовому камуфляжі з погонами майора та автоматом Калашникова в руках (саме цей “майор” доросте до злочинного авторитета та буде вбитий конкурентами). Чехів, які й самі були колишніми військовими, здивувало, що біля брами чатує «цілий майор». Та Пилип пояснив, що особисту охорону генерала забезпечують лише офіцери, після чого іноземці перейнялися ще більшою повагою до майбутніх партнерів.

Коли чехів ввели у будинок, вони побачили порожню кімнату, в якій стояв лише пошарпаний диван. Через мить у помешкання вбігли з десяток чоловіків з масками на обличчях. Вони повалили чехів і їхнього закарпатського товариша на підлогу та почали нещадно бити ногами. Після цієї екзекуції “гостей генерала” зв’язали скотчем, а на голови одягнули мішки. До Радима підійшов Пилип, зняв з голови мішок та приставив до скроні пістолет. Дав ще помацати його руками, щоб чех переконався, що це справжня зброя, а не муляж, отож з ним не жартують. “Хочете жити, — сказав “діловий партнер”, — мусите заплатити 300 тисяч доларів”.

У руку Радиму тицьнули мобілку. Пилип наказав зателефонувати на фірму та повідомити колегам, що угоди досягнуто, і акумулятори вже вантажать у літак. Проте слід заплатити україн­цям 300 тисяч доларів передоплати. 90 тисяч доларів, диктував Пилип, чехи мають передати готівкою представникові українських партнерів у Кошице (Словаччина), а 210 тисяч переказати на рахунок в одному з банків Будапешта (Угорщина). Пилип дав Радиму папір, на якому був записаний номер банківського рахунку. Диктуючи цей номер колегам, Радим скористався тим, що бандити не володіють досконало чеською мовою, та “переплутав” одну із цифр. Отож 210 тисяч доларів бандитам не переказали. Та наступного дня Пилип поїхав у Кошице, де, демонструючи візитку Радима, отримав кейс з 90 тисячами “зелених”.

Поки головного бандита не було на дачі, чехи та їхній закарпатський товариш три доби з мішками на головах перебували в полоні. Цього часу вистачило, аби бранці зрозуміли, що навіть у разі сплати викупу живими їх ніхто не випустить — ліквідують після переказу грошей як небажаних свідків. На третій день ув’язнення Радим відчув, що крізь тканину мішка пробивається світло, а бандитів, судячи з голосів, значно поменшало. Здоровань двометрового зросту наважився на відчайдушний крок. Радим скочив на ноги та кинувся на світло. Своїм тілом вибив скло вікна другого поверху і опинився на землі.

Стояв квітень. На городах сусідніх дач порпалося чимало людей. Радим побіг до них, і хтось із дачників заховав чеха у своєму підвалі. Коли звуки погоні вщухли, Радим вийшов на трасу, зупинив автомобіль пат­руля ДАІ, яким його привезли до Пустомитівського райвідділу міліції.

Після втечі Радима бандити розгубилися. Розуміючи, що ось-ось на дачі з’являться правоохоронці, вони почали розбігатися. Скориставшись цим, звільнилися від мішків та скотчу друзі Радима. Незабаром їх також допитували у райвідділі. Надавши пояснення правоохоронцям, чехи, побоюючись за своє життя, поспішили повернутися на батьківщину. Згодом правоохоронці допитали кількох підоз­рюваних, зокрема Пилипа. Бандити ні в чому не зізналися. Правоохоронці мусили припинити розслідування справи “через неможливість встановлення підозрюваних осіб і відмову потерпілих співпрацювати зі слідством”...

У наш час

Як і чимало гучних справ, ця також мала всі шанси піти у забуття. Та нещодавно в одній із колоній, похваляючись “подвигами” минулого, один із засуд­жених згадав, як брав участь у захопленні чехів. Місцевий “кум” (начальник оперчастини колонії) виявився професіоналом. Отож коли “стукачі” доповіли йому про ностальгічні спогади в’язня, не пропустив це повз вуха, а доповів про агентурне донесення прокуратурі. Працівники прокуратури провели моніторинг закритих справ, і спогади зека підтвердилися.

Щоб перетворити “глухар” минулих років на перспективну справу, розповів “ВЗ” старший прокурор відділу нагляду за додержанням законодавства спецпідрозділами, що ведуть боротьбу з оргзлочинністю, прокуратури Львівської області Валерій Заярський, провели копітку роботу. За дорученням прокуратури співробітники УБОЗу (управління боротьби з оргзлочинністю) ГУ МВСУ у Львівській області затримали фігурантів справи. Та громадяни Чехії, як і десять років тому, категорично відмовилися приїздити в Україну для участі у певних слідчих діях, зокрема у ставці віч-на-віч. Українським слідчим довелося звертатися по допомогу до чеських колег. Їм переслали фотографії підозрюваних, і потерпілі впізнали своїх кривдників. За роки, що минули, в Україні встигли сформувати комп’ютерну базу даних відбитків пальців злов­мисників. Коли з цими відбитками порівняли ті, що були вилучені десять років тому на дачі, слідчі отримали ще один доказ вини підозрюваних.

Встати, суд іде!

Під час судового розгляду справи, вже за дорученням суду, в Чехії довелося проводити ще кілька слідчих дій, що підтверджували вину обвинувачених. Зібраних через десять років після вчинення злочину доказів вистачило, щоб суд визнав чотирьох екс-бандитів вин­ними у незаконному утримуванні під вартою громадян та вимаганні з них викупу. Вироком суду трьох бандитів засудили до позбавлення волі на строки від 8 до 13 років. Пилипові, якого визнали організатором злочинного угруповання, до пожиттєвого ув’язнення, яке він вже відбував, додалося ще одне пожиттєве позбавлення волі. Таким чином луснули його мрії через двадцять років після першого ув’язнення написати прохання про помилування та хоч під старість вийти на волю. Цій людині судилося померти у в’язниці.