Передплатити Підтримати

Мобільні телефони у зонах не легалізують

Ба більше, ускладнять життя засуджених армійською муштрою

Верховна Рада, розглядаючи євроінтеграційні законопроекти, прийняла у першому читанні законопроект “Про внесення змін до Кримінально­виконавчого кодексу України щодо порядку та умов відбування покарання”. Шпальти видань зарясніли заголовками на кшталт “В українських зонах дозволять мобільні телефони”. Насправді, після остаточного прийняття цього законопроекту життя українських зеків... ускладниться.

Мобілка — зброя шахрая

Інформація про дозвіл на використання мобілок засуд­женими здивувала. Адже використання мобільних телефонів у місцях позбавлення волі заборонено чи не в усіх країнах, зокрема у такій ліберальній, як Голландія. Такий дозвіл, вважають чимало правоохоронців, спотворить саму ідею обмеження волі громадянина. Злочинців садять за ґрати не лише для того, щоб покарати, а й для того, аби відокремити небезпечну людину від суспільства. Щоб злочинець, перебуваючи за ґратами, не міг погрожувати своїм жертвам, керувати бандою, планувати зі спільниками нові злочини.

Останніми роками в Украї­ні поширилися так звані телефонні шахрайства. Ними зай­маються здебільшого шахраї, які вже відбувають покарання. Для обдурювання людей вони поки що користуються нелегальними мобілками, які їм приносять підкуплені тюремники. Якщо ж мобілки дозволять усім засудженим, хвиля “телефонних шахрайств” стане некерованою...

Та наразі приводів для хвилювання немає. У прийнятому в першому читанні законопроекті пропонується лише внести зміни до ст. 59 КВК (Кримінально­виконавчого кодексу). Після прийняття змін, зокрема, буде сказано: “Засуджені до обмеження волі мають право: носити цивільний одяг, мати при собі мобільні телефони, гроші та цінні речі”... Що таке “обмеження волі”? Це покарання за незнач­ний злочин, яке відбувають не в колоніях, а в спеціальних виправних центрах, що раніше в народі називали “хімією”. Це такі собі не обмежені колючим дротом гуртожитки, які без дозволу адміністрації не має права покидати засуджений до обмеження волі. Справжніх зон дозвіл на користування мобілками не торкнеться.

Кишені — зашити!

Більшість запропонованих змін стосується ст. 107 КВК “Права і обов’язки засуджених до позбавлення волі”. Ця стаття регламентує весь уклад життя за ґратами. Її вимоги й раніше були суворими. Спілкуючись з журналістами, більшість в’язнів найчастіше скаржилися на “армійські” порядки у зоні.

У чинному КВК зазначається, що правила перебування за ґратами конкретизуються правилами внутрішнього розпорядку, які встановлює адміністрація колонії. Саме цей “недолік” взялися виправити депутати. У прийнятому в першому читанні законопроекті вказано повний перелік табу для зеків. Забороняється, зок­рема, “залишати чи міняти без дозволу адміністрації колонії спальні місця; готувати та вживати їжу у непередбачених для цього місцях, виносити продукти харчування з їдальні без дозволу адміністрації колонії; під час пересування територією колонії та спілкування з персоналом установи тримати руки у кишенях; вивішувати фотографії, репродукції, листівки, вирізки з газет та журналів на стінах, тумбочках, ліжках та робочих місцях; тримати тварин, займатися городництвом; виготовляти, зберігати саморобні електроприлади та користуватися ними...”.

Знайомлячись з останньою забороною, згадав, як відвідував жіночі камери Львівського СІЗО. На відміну від чоловічих, у цих камерах відчувався певний затишок. Створювали його арештантки й завдяки вирізкам з жіночих журналів, які вішали на стіни та тумбочки...

Схвалені депутатами заборони та попередження роблять життя за колючим дротом схожим на службу в армійській “учебці”. Чи варто, скажімо, 60­річному в’язню о шостій годині ранку розмахувати руками та ногами під час зарядки на плацу? Чи зможе безболісно людина, яка сіла за господарський злочин, а на волі керувала не одним десятком підлеглих, як той солдатик, стояти струнко перед прапором?..

Заборона тримати у зонах тварин в одній із зон посиленого режиму Красноярського краю Росії взагалі колись призвела до бунту. Бо чимало зеків у цій колонії приручили й тримали в бараках напівдиких кицьок, що вешталися поблизу зонівського харчоблоку. Ці кицьки для людей, які багато років не бачили рідних, були єдиною втіхою та згадкою про домашній затишок. Одного дня начальник колонії наказав забрати у зеків усіх кицьок та спалити їх у зонівській котельні... Почався бунт.

У законопроекті є чимало інших положень, що ускладнюють життя за ґратами. У чинному КВК, скажімо, в статті 59­й, зазначено, що засуджені до обмеження волі мають право “одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення — до трьох діб один раз на місяць”. Запропонованими поправками до цього дозволу додається: “Тільки з близькими родичами (под­ружжя, дід, баба, онуки)”.

Коментар для «ВЗ»

Геннадій Москаль, перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань боротьби з корупцією та оргзлочинністю

Жодного стосунку до євроінтеграції прийнятий у першому читанні законопроект про внесення змін до КВК не має. Кого у Європі цікавить, чи має право український засуджений на мобілку? І хто дозволить засудженим користуватися мобілками, якщо під час арешту у них шнурівки з кросівок забирають? Ну, матимуть вони мобілки. А де братимуть зарядні пристрої? Якщо цей закон почне діяти, пенітенціарна служба на його виконання прийме нові нормативні положення. І у них буде вказано, що “для забезпечення безпеки засуджених” зарядні пристрої мають бути заборонені. Бо ними можна когось задушити або самому повіситися.

Мобільні телефони — основний засіб заробітку працівників пенітенціарних установ. Вони за гроші проносять мобілки засудженим. І від цього заробітку система не відмовиться.