Передплатити Підтримати

У фонтанах Версаля колись прали одяг...

А в Оранжереї – тримали в’язнів, яких потім розстріляли, щоб було де поставити горщики з цитрусовими

“Велич саду вразила її. Блакить неба змішувалася з каскадами води, яскраве сонце відсвічувало у повітрі... Анжеліка думала, що потрапила у рай, де все було легким і нерухомим, і переливалося, як блиск діамантів. На підвищенні розташовувався пірамідальний басейн. Позаду нього височіли мармурові античні статуї. Квіткові клумби сягали горизонту... Анжеліка була захоплена цією величчю.

Щоб потрапити у Версальський палац, туристи годинами вистоюють в черзі.

— Милуєтеся Версалем, мадам? — запитав король.

Анжеліка, присівши у граціозному реверансі, відповіла:

— Ви створюєте таку красу для підданих! Історія буде вам вдячна”.

Коли перетнула ворота Версальського палацу, ця сценка з популярної колись книги Анни і Сержа Голон першою спала на гадку. У період розквіту епохи правління Людовіка XІV Версальські сади займали солідний шмат землі — 8300 гектарів! Однак з часом територію довелося “стиснути” до 900 гектарів...

Перше дерево тут посадили за правління французького короля Людовіка XIII у 1632 році. “Першопрохідцем” став віч­нозелений самшит (його ще називають “пальмовим деревом”). Щоб догодити Його Величності, піддані викопали у партері (відкритій частині саду) круглий басейн та облаштували терасу, вийти на яку можна було прямо з палацу. Вздовж центральної вісі парку проклали довгу алею, яка вела до найбільшої водойми саду. Пізніше її назвали “басейном Аполлона”.

Син короля Людовік XIV перейняв естафету від батька та узявся розширювати володіння — добудовувати палац і досаджувати дерева у парку. 36 тис. робітників перемішували і розподіляли тисячі тонн ґрунту. У цей час була зведена Оранжерея, яка вмістила усю ботанічну колекцію короля та його попередника. Під час подій Паризької комуни у 1871 році оранжерею перетворили на тюрму. Але з настанням осені теплолюбні дерева (переважно цитрусові) необхідно було перенести у безпечне місце. Революціонери довго не думали і... розстріляли більшу частину в’язнів, звільнивши будівлю для рослин.

Оновлені сади Людовік XIV вирішив експлуатувати “по повній програмі”. Одного разу організував тижневі королівські гуляння на честь своєї матері Анни Австрійської та дружини Марії-Терезії. Однак справжньою королевою на цьому святі почувалася головна на той час фаворитка короля — Луїза де Лавальєр. Свято не вдалося — більшість гостей змушені були цілий тиждень ночувати в екіпажах. Тоді король наказав вдруге розширити палац та сади. У цей час (з 1664 по 1668 рік) у Версальському парку почали з’являтися образи Аполлона та Сонця — саме з ними асоціювався у архітекторів Людовік XIV. На цьому етапі було завершено будівництво Гроту Фетіди, Басейну Патони і Басейну Аполлона. А завдяки боскетам (кущі та дерева, посаджені рівними рядами та акуратно підстрижені) Версальський сад став нагадувати лабіринт. Удосконалена королем ландшафтна структура саду зберігалася до XVIII століття.

Людовік XV боявся братися за довготривалі будівельні проекти, тому лише завершив будівництво Басейну Нептуна. Зекономлені кошти витратив на Тріанон. Колись це було село поблизу Версаля, але невгамовний будівничий Людовік XIV приєднав його до садів. Людовік XV наказав розбити тут ботанічний сад і побудувати невеличку резиденцію, у якій Його Величність міг відпочивати після прогулянок на свіжому повітрі. Однак тішився архітектурною перлиною не довго, бо захворів на віспу та віддав Богу душу...

Онук Людовіка XIV, піддавшись модним віянням, вирішив перетворити французький парк на... англійський. Одні дерева викорчували і пересадили, інші — зрубали. Зрозумівши, що діла з того не буде, Людовік XVI наказав повернути “все як було”. Але грошей пошкодував — красиві, зелені стіни лабіринту замінили липові та каштанові алеї. Садові архітектори, щоб приховати “недоліки”, звели Грот Аполлона. Туди ж запхали статую, яка колись стояла у Гроті Фетіди (його було знищено).

Під час Французької революції Версальським садам загрожувала руйнація. Деякі дерева пішли на тирсу. Фрагменти парку почали розтягувати на сувеніри. Врятував Версаль онук Клода Рішара — одного з архітекторів парку. У садах почали вирощувати овочі і садити фруктові дерева. Простий люд прав у фонтанах свій одяг і розвішував по кущах...

За правління Наполеона І вирубали кілька “ключових” дерев у Боскеті “Тріумфальна арка” та Боскеті трьох фонтанів. Почалася ерозія ґрунту...

З настанням холодів горщики з деревами переносять в Оранжерею

Наполеон ІІІ сад ігнорував (як і сам Версаль). Комфортніше почувався у Комп’єнському палаці.

Наприкінці ХІХ століття Версаль став музеєм. Наглядати за ним доручили П’єру де Нолаку. Саме цей вчений і зберіг сади для потомків — по крупинці, керуючись історичними документами, відновлював вигляд парку, який той мав у часи свого найбільшого “розквіту”...

Воду у фонтанах вмикають лише по великих святах. Подивитися на цю красу “злітаються” тисячі туристів. У будні тут менше народу (за рік ворота Версальських садів переступає понад 6 млн. осіб). Найкращий час для відвідин — ранок або з 15.00 до 16.00. У неділю та у вівторок (коли закриті паризькі музеї) сади перетворюються на східний базар — тут гамірно і неможливо пройти, щоб нікого не зачепити ліктем. У понеділок не приїздіть — поцілуєте клямку.

Пересуватися по парку можна пішки або на електромобілі. Якщо зголодніли, ніхто не боронить вам всістися на траву біля Малого чи Великого каналу і з’їсти свій багет з шинкою. Але пообідати можна і в одному з ресторанів. Буде це ресторан “високої кухні” чи проста піцерія, вирішувати вам.

І не упустіть нагоди відвідати... громадський туалет. Чула, як екскурсоводи нахвалювали їх туристам, обіцяли незабутні враження... Та коли люди бачили, які там черги, у них одразу відпадало бажання “злитися з природою”.

Автор завдячує в організації подорожі паломницько-реколекційному центру «Рафаїл» www.rafail.com.ua (032) 247-05-02 (098) 006-77-98.

Фото Андрія ГЕЛИЯ Версаль, Франція