Чи такі страшні ГЕС, як їх «малюють»?

Про плюси і мінуси малої гідроенергетики на Закарпатті

Чи такі страшні ГЕС, як їх «малюють»?

Після прийняття Закарпатською облрадою у листопаді 2011 року досить утопічного рішення про будівництво у краї 330 гідроелектростанцій ця тема набула тут певної «моди». Вже навіть вигравши суд і, фактично, скасувавши названий у народі «Проект-330», місцеві громадські активісти від екології продовжують нищівну критику малої гідроенергетики. Забувши про те, що ГЕС на Закарпатті з’явилися ще 70 років тому... Чи справді малі ГЕС такі небезпечні, як їх малюють? Яку користь вони здатні принести закарпатцям?

Закарпатській гідроенергетиці вже 70 років!

Малі гідроелектростанції дериваційного типу — Оноківська та Ужгородська — з’явилися на річці Уж ще в далекому 1943 році. Основне обладнання для них у 1941-му випустила празька фірма ЧКД «Каплан». Станції запустили в дію угорські фахівці, а от гідростанцію середньої потужності — Теребля-Ріцьку — збудували невдовзі після війни. Усі три станції вже десятки разів окупилися і тепер фактично дарують Закарпаттю електроенергію.

Основний обсяг електричної енергії на енергоринок у Закарпатті відпускають гідроелектростанції — 98,8%; на загальнодержавному ринку їхня частка становить 5,2%. В загальноукраїнському балансі на область припадає менш ніж 1,0% виробленої електроенергії.

Закарпаття використовує майже 1,8 млрд. кіловат-годин електроенергії, виробляючи її близько 150 млн. кВт/год. Проте біологи й екологи в один голос підтверджують, що Закарпаття має найбагатший енергопотенціал в Україні (6,45 млрд. кВт/год. на рік), оскільки має понад 9 тис. річок і потічків. За умови застосування досконалих технологій ці річки можуть стати альтернативним екологічно безпечним джерелом енергії.

Дериваційні ГЕС — найбезпечніші для довкілля

— В Україні, за винятком окремих станцій, розвиток малої енергетики розпочався лише у 2008 році. У питанні гідроенергетики потрібно, перш за все, розуміти різницю між мікро-, міні- і малими ГЕС, — розповідає доктор технічних наук, завідувач кафедри туризму Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Людмила Архипова. Їх розрізняють за встановленою потужністю. Відповідно, до 100 кВт, 100-1000 кВт та 1000-10000 кВт. Максимальна потужність ГЕС, які вважаються малими, встановлена нормативними документами кожної країни. У деяких Європейських країнах малими вважаються ГЕС до 30000 кВт (або 30 МВт). Реально в межах Карпатського регіону 10МВт можна отримати на основній (середній) течії р. Дністер, можливо, й на р.Тиса — залежно від типу станції. За типом поділяють на греблеві (з улаштуванням водосховища сезонного або річного регулювання стоку) та дериваційні (перекидання частини стоку за межами основного русла — труба або дериваційний канал).

За впливом на довкілля більш безпечними вважаються дериваційні станції. Всі ті, що будуються останнім часом, саме такі. Загалом, малі ГЕС у всьому світі належать до екологічно чистих (зелених, відновлюваних, нетрадиційних) джерел енергії.

Екологічний вплив малих ГЕС — локальний…

Що ж до шкоди від ГЕС, то, за словами Людмили Миколаївни, за великим рахунком будь-яка діяльність людини завдає шкоди довкіллю більшою чи меншою мірою. Навіть туристичні стежки сприяють знищенню і переселенню деяких видів флори і фауни. Тому і влаштування ГЕС в межах будівельного майданчика порушує грунтовий покрив, збільшує викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря від будівельної техніки, підвищує рівень електромагнітного випромінювання, шумовий вплив (все в межах санітарної зони близько 50 м), дещо змінює гідрологічний режим.

Екологічний вплив малих ГЕС є локальним, переконана фахівець. За межами санітарної зони вимірювані параметри навколишнього середовища будуть на рівні фонових.

На засіданні Координаційної ради з питань будівництва об’єктів малої гідроенергетики в Івано-Франківській області Людмила Архипова висловила думку, що потужність малих ГЕС у регіоні має бути обмежена 5 МВт, і то на більших річках — Дністрі, Пруті, а на всіх менших річках — 1-1,5-2 МВт. Експерт також зауважила, що Карпатський регіон, куди входять Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська і Чернівецька області, є найпотужнішим гідроенергетичним регіоном України.