«Наших» в Австралії видно здалеку...

У тамтешніх ресторанах вихідці з країн СНД гуляють на широку ногу. Австралійці собі такого не дозволяють

Запрошуючи колишню львів’янку Інну Резніченко на весілля в дорогий ресторан, її попередили: замість подарунка кожен гість має покласти в конверт 250 австралійських доларів. Запросили 200 гостей. Інтер’єр ресторану, сервіровка столів були на вищому рівні. На кожному столі (на вісім осіб) — тарілка з салатом, скромними бутербродами і ще чимось манюсіньким (проковтнули — і забули) та пляшка горілки. Більше до кінця весілля спиртного не ставили. Все це настільки швидко з’їлося і випилося, що мами молодят нишком докладали в тарелі канапки, які принесли з дому, в ресторані це заборонялося. Святкували чотири години — з 19-ї до 23-ї. Гості пішли додому голодними і розчарованими...

В Україні столи б від страв повгиналися. Натомість корінні австралійці (було це в місті Мельбурні, куди Інна виїхала в еміграцію 18 років тому) — народ економний.

— Моя сім’я живе в іммігрантському районі, — розповідає Інна Резніченко. — На відміну від австралійців, емігранти з країн СНД весілля святкують точнісінько, як на батьківській землі — на широку ногу. На столах хіба що пташиного молока немає. Горілки скільки забажаєш, і п’ють так, щоб голова добре відчула. Запрошують до 200 гостей.

Так само й обідають у ресторанах. Їх у Мельбурні до кольору до вибору: китайські, індійські, японські, афганські, польські, турецькі, в’єтнамські. Австралійці поїли, погомоніли — розійшлися (із собою можна принести пляшку вина, хочеш ще — купуй на місці). Наші емігранти, окрім того, що багато і смачно наїдяться, ще й добряче напиваються (спиртне можна приносити з собою), досхочу танцюють, після цього можуть і побитися...

- Чи правда, що в Австралії більше чоловіків, аніж жінок, тож знайти дружину чоловікам важко?

— Жінки там знають собі ціну. Оскільки їх менше, їм є серед кого обрати «другу половинку». Молодь під вінець не поспішає. 18-19-річних мам, як в Україні, не побачиш.

Після закінчення школи діти рідко живуть під одним дахом з батьками. Під час навчання в університеті студенти орендують квартиру (живуть комуною — по семеро-восьмеро).

Молода пара спочатку живе у громадянському шлюбі, аби зрозуміти: одружуватися чи «розбігатися». Може, тому у них міцніші сім’ї й мало розлучень.

- В Австралії малюка можна віддати в дитячі ясла?

— Так. Популярні сімейні польські або російські дитсадки (таким чином діти вивчають кілька мов: окрім англійської, російську чи польську). Туди віддають дітей і іммігранти, і австралійці. На одну виховательку — четверо дітей, оплата — 140 доларів на тиждень (це не дорого).

Коли мій син Ілля відвідував дитсадок, якось телефонують мені додому і запрошують в кабінет директора закладу. Питаю малого, що сталося. Каже: побив Марка на очах у його мами. Наступного дня заходжу до кабінету, а там — мама Марка (теж іммігрантка). Директор у її присутності просить у мене вибачення і каже: «Ця жінка вчора дала ляпаса вашому синові. Це безпрецедентний випадок. У нас таке вперше. Вибачте, ми проведемо з нею бесіду. Більше такого не повториться». При мені їй почали вичитувати, мовляв, не мала права вдарити дитину. Хоча винен був не її, а мій син.

- А до якої школи ходив ваш син?

— Школа для мене — болюче питання. До 5-го класу навчання — в ігровій формі. Дітям не ставлять оцінок і не задають домашніх завдань. На моє запитання, чому, вчителі відповідали: після школи дитина повинна відпочивати. А із 7-го класу на їхні голови звалюється насичена шкільна програма. Додому задають так багато, що учням важко засвоїти уроки з усіх предметів, бо не звикли до такого навчання. Відповідно, предмети знають поверхово.

У державних школах батьки купують лише підручники та форму. А навчання у приватних дороге — 24 тисячі доларів щороку плюс підручники, шкільна форма. Такий предмет як сексуальна підготовка починають вивчати уже з третього класу (ненав’язливо розповідають, чим дівчатка відрізняються від хлопчиків). У старших класах учням розповідають про венеричні захворювання, про те, як запобігти вагітності…

Дуже подобаються уроки фізкультури. Влітку — теніс, футбол, обов’язкове для всіх плавання, а взимку — волейбол, баскетбол. Замість хімії, фізики, астрономії предмет «наука». На такому уроці вивчають всього потроху.

З 9-го до 12-го класу школярі вчать кілька обов’язкових предметів (математику, англійську, історію), решта — вибірково (відповідно до обраної майбутньої професії).

Більшість випускників шкіл (аби відпочити від виснажливого навчання) їдуть в Америку або автостопом по Європі. Там шукають собі роботу, а через рік повертаються додому і вступають у вузи.

Деякі юнаки йдуть в армію (вона там професійна) і випробовують себе у різних робочих спеціальностях. Хлопців відразу забезпечують квартирами, — усе це для заохочення стати військовими.

- А вам, як іммігрантці, важко було працевлаштуватися?

— 18 років тому — ні, зараз було б важче (бо багато емігрантів з усього світу). Оскільки я добре володіла англійською (закінчила факультет інозмних мов Львівського держуніверситету), мене взяли в туристичу агенцію на ставку 360 австралійських доларів на тиждень. Працювала з 9-ої ранку до 2-ої дня. В інших турагенціях заробіток був менший, зате доплачували відсотки залежно від кількості клієнтів.

Добре платять людям, які виконують фізичну роботу. Дуже цінується спеціальність медбрата (не медсестри), тому що часто треба переносити хворих на ношах.

- Скільки сім’ї залишається на прожиття від зарплати?

— Моя знайома отримувала «чистими» 600 доларів на тиждень. Чоловік — 750. У них двоє дітей. Сім’я платила 300 доларів на тиждень за оренду будинку, 40 — за бензин, 200 — за комунальні послуги, податок на землю. На власні потреби залишалося 450-500 доларів на тиждень. Податок (він залежить від кількості неповнолітніх дітей, безробітних членів сім’ї) — 20-32 відсотки від зарплати.

Щодо цін. Пляшка горілки — 30 доларів, пива — 8, яловичина — 7-8 доларів за кілограм, свинина і курятина — 10-12. Дуже дорогі сигарети — 12-15 доларів. Це непривабливі сірі пачки (без картинок). Виставляти на вітрині магазинів сигарети заборонено, тому їх тримають у закритих ящиках. На ринок, у кафе добре ходити перед закриттям — продукти можна купити за півціни.

Коли я приїхала в Україну, найбільше захотілося скуштувати стиглого м’ясистого помідора з городу. Там вони без смаку.

- А як щодо медицини?

— Із заробітку кожного працюючого вираховують один відсоток на державну систему медичного обслуговування. Людина безкоштовно може обстежитися у лікарів, лікуватися у шпиталях, зробити операцію (якщо є загроза здоров’ю хворого). Безробітним та пенсіонерам — суттєві знижки на ліки (з 30 доларів — до трьох). Коли знайома хотіла прооперувати кісточку на нозі, в неї був вибір — заплатити за операцію (її зробили б у короткий термін) або чекати на безкоштовну 3-4 роки.

Жінки на пенсію йдуть у 60, чоловіки — у 65 років. Існує накопичувальна система (із заробітку щомісяця відраховують певну суму у пенсійний фонд). Після досягнення пенсійного віку людині (за її вибором) можуть відразу виплатити накопичувальну суму або «розбити» її помісячно. Якщо нема накопиченої суми, людина отримує державну пенсію — приблизно 300 доларів на тиждень.

- Інно, чим тамтешні жінки відрізняються від українок?

— У будні австралійки без макіяжу. Одягаються просто і зручно. Як правило, це джинси, футболка, взуття на пласкій підошві. Секретарка йшла на роботу та поверталася додому у джинсах і кросівках, а в офісі переодягалася у діловий костюм і туфлі на підборах.

Одна з наших співвітчизниць 16 років прожила в Австралії, але ніяк не може звикнути до тамтешніх звичаїв. Щодня робить макіяж і ходить у туфлях на високих підборах. Якось в дорогому магазині вона купувала собі одяг. Продавець поцікавилась: «Ви для якоїсь урочистості одяг підбираєте?». Насправді вона купувала, аби ходити в ньому на роботу.

Коли я працювала в турагенції, раз на рік за рахунок фірми нас скеровували у навчальні тури. Жили ми в готелі посеред скал. Коли директор готелю дізналася, що я з України, розповіла: «Поселилися в готель «ваші» туристи. Щоранку жінки при повному «марафеті», на височенних шпильках ледве піднімаються висіченими у скалі невеличкими і крутими сходинками в ресторан. Падають, але наступного дня все одно вперто одягають туфлі на високих підборах. У вашій країні — що, така щоденна мода?».

Опосуми — бич Австралії. Нічні звірята (як в Україні — щурі)поїдають всю зелень, що росте на городах, бутони троянд. Оскільки опосуми охороняються законом, їх не можна вбивати. Можна зловити у мишоловку і відпустити далеко за містом. Але їх так багато, що нема сенсу відловлювати