Любомир ЧЕРМАК: "Хотів вибачитись перед дружиною українською "Сповіддю"

Учасники дуету «Нексі» розповіли про життя під час та після шоу «Голос країни»

У Львівській опері спільно виступили ансамбль пісні і танцю ім. Павла Вірського та дует «Нексі», котрі подарували глядачам свято української пісні та танцю. Учасники співочої групи є також конкурсантами третього сезону «Голосу країни». Любомир Чермак та Анна Бєлкіна прийшли на вокальний конкурс разом. Досвідчений співак тоді неабияк заінтригував публіку публічним вибаченням перед дружиною, проте «сліпого відбору» не пройшов. Більше пощастило Анні — вона потрапила в команду Олександра Пономарьова і змагалась за участь у проекті до останнього дня супербоїв. Як народники опинились на «Голосі» та що завадило співакам продовжити участь у конкурсі, дізнавалась кореспондент «ВЗ».

—НАШ КОЛЕКТИВ давно злагоджений, з напрацьованим репертуаром та стилем, — розповідає у гримерці театру Любомир Чермак. — Ми багато працювали, щоб сьогодні відбувся цей спільний концерт з ансамблем Павла Вірського. Нелегко пробиватись на сцену, виконуючи українські пісні. Наприклад, сьогоднішній концерт проходить виключно за власні кошти. Легендарному українському ансамблю ім. Павла Вірського влада не допомогла ані залою, ані апаратурою. Аналогічна ситуація з ротацією україномовних пісень на радіо чи телебаченні. Участь у «Голосі» — це спроба змінити ситуацію і допомогти українській пісні заявити про себе.

— Проте на конкурсі ви виконували італійську композицію «Cosa sei»…

— Пісню мені змінювали тричі, при цьому на моє бажання не зважали. Останній раз композицію поміняли за годину до виступу! До «Cosa sei» душа не лежала, всю увагу довелось зосередити на тому, щоб, бува, не перекрутити слова. Виступ не став провальним завдяки тому, що я на сцені не один рік, виступав на Слов’янському базарі у Вітебську, з ансамблем Александрова, з Йосифом Кобзоном … Думаю, це теж суттєво скоротило мені «життя на проекті», адже перевагу надають талантам—непрофесіоналам.

— А яку композицію ви хотіли заспівати?

— «Сповідь» Славіка Хурсенка. Я зі села Торговиці на Франківщині, просив дати мені можливість заспівати українську пісню. А мені сказали виконувати Сюткіна. Почав протестувати, уявив, як приїжджаю у рідне село на Різдво, а там усі мене питають, чому співаю москальські пісні (сміється. — О.Г.). Крім того, період у житті такий був, що аж ніяк не до Сюткіна. Моя сім’я руйнувалась, емоції били через край. І не італійською «Cosa sei» я хотів вибачитись перед дружиною, а українською «Сповіддю». Це композиція, котра слово в слово передавала мій тодішній стан: «Ні жінки ні дітей, ні тину ні дверей — могила».

— Тобто інтимна історія, котру ви розповіли на конкурсі, — не вигадка?

— Ніякого піар—ходу у моїй розповіді не було, просто відчував біль провини. Звичайно, режисери вимагають шоу: витягують з тебе задушевні історії, а потім монтують записи так, щоб було «гарячіше». Мені ж жодних легенд вигадувати не довелось — життя спланувало усе замість сценаристів.

— Вдалось після цього налагодити стосунки з дружиною?

— На жаль, ні. Змінилось тільки те, що тепер до мене підходять люди зі словами: «Ну ти і сказав! На всю країну! Я б так не зміг…». Я ж людина творча, емоційна, на той момент не спілкувався з дружиною півтора року — душа потребувала каяття.

— Для чого діючому колективу чи професійному співаку іти на вокальний телевізійний конкурс?

— Це була моя ідея, — до розмови підключилась Анна Бєлкіна. — Ми репетирували у Київській студії, і я запропонувала взяти участь у конкурсі — саме проходив набір. Ні про що не жалкую — це був колосальний досвід… Не стільки вокальний, скільки шоу—бізнесовий. Радію, що потрапила у команду Олександра. Це справжній професіонал і один з двох тренерів на проекті, який справді багато робить для своїх підопічних.

— Хто другий?

— Вакарчук. Він опікується своєю командою як малими дітьми.

— Атмосфера на проекті дружня?

— Залежно з чим порівнювати. Але напруги в повітрі не відчувається. Замість ставити одне одному підніжки, кожен самовдосконалюється. З іншого боку — справжньої дружби на цьому проекті не знайдеш, та й не для цього співаки туди приходять. Кожен конкурсант — перш за все конкурент.

— А улюбленці на проекті є?

— Скажімо так: умови не зовсім однакові для всіх. Під час підготовки до виступу комусь дають на вибір дві пісні, які розівчили музиканти, а комусь, навпаки, підлаштовують усіх і усе під виконавця. Потрібно розуміти, що у таких конкурсах перемагають не лише вокальні дані, а й харизма, стиль, поведінка…

— Яку позицію вигідніше займати на конкурсі: бути сильним і незламним чи тихим та поcтупливим?

— На “Голосі” потрібно відповідати певному образу. З конкурсантами працює велика команда професіоналів, включно з психологами. Якщо у людини з’являється надто велика впевненість, що вона пройде далі, то відео змонтують таким чином, що цього ніколи не станеться. Для себе я зробила багато висновків як не потрапити на провокативні «гачки», котрі підкидають учасникам організатори шоу.

— Якби була можливість щось змінити, що б це було?

— Заспівала б іншу пісню. Мені запропонували виконати або «Run To You» Вітні Х’юстон або «I Will Survive» Глорії Гейнор. Я ж хотіла заспівати «Варто чи ні» Пономарьова, але не наважилась наполягти... До моєї останньої пісні на проекті душа не лежала — я наче відчувала, що це кінець, хвилювалась, голос тремтів. Було б набагато легше, якби заспівала пісню, котру обрала сама, нехай і востаннє на «Голосі країни».