Іван Сяркевич: «З самого початку Скрипка сказав нам: «Ніяких російських пісень!»

Хлопець довів, що на «Голосі країни» навіть непрофесіонал здатен досягти успіху Чи припускав Олег Скрипка, беручи в команду заключного учасника, що симпатичний хлопець зі Львова зачарує своїм голосом пів-України?

Стриманий і малопомітний у двобоях Іван Сяркевич раптом став лідером глядацького голосування в прямому ефірі. Причому, з великим відривом! Кореспондент “ВЗ” поспішила розпитати везунчика про секрети успіху та його шлях до участі у вокальному конкурсі.

- Перш, ніж піти у Львівський виш, вступав до Київського інституту музики імені Р. Глієра, — згадує Іван. — Пройшов творчий конкурс, проте не зареєструвався на історію і пролетів. Батьки, звичайно, наполягли на тому, щоб їхній син обрав «серйозний» фах — треба мати базову освіту, можливість в майбутньому утримувати сім’ю. Погодився з ними і досі не жалкую, що обрав економічну спеціальність. Зараз захищаю диплом з маркетингу. Правда, прошу вибачення у моїх викладачів за те, що останнім часом рідко з’являюся в рідному інституті (сміється. — О. Г.)

- Тобто музичної освіти у вас немає?

- Я аматор, за плечима лише музична школа — п’ять класів акордеона. У «Голосі країни» більшість конкурсантів — професіонали з досвідом. Досі дивуюсь, як я пройшов на цей конкурс.

- Хто найбільше підтримував ідею взяти участь у конкурсі: батьки, друзі, можливо, кохана дівчина?

- Коханої не маю, я зараз у пошуку. Рідні підтримали мою ідею, але не були впевнені, що пройду відбір. Сім’я розділилась на два табори: батько, дідусь і сестра — вірили, що пройду конкурс, а мама з бабусею були критично настроєні і сумнівались, що вдасться досягти результатів. Ідея взяти участь у «Голосі» виникла спонтанно і належала не мені. У мене є подруга Уляна — вона змушує брати участь в усіх можливих кастингах.

- Чому на конкурсі вас відрекомендували як боксера?

- Боксом я займався чотири роки. Брав участь у змаганнях, займав призові місця. Мій тренер з боксу — суворий чоловік. Він неоднозначно сприймав моє захоплення музикою (сміється. — О. Г.). Сказав, що гнатись за двома зайцями не варто і поміж боксом та музикою потрібно робити вибір. Наполягав, щоб я продовжував тренування. Але я зробив вибір на користь музики і вважаю його правильним.

- Тоді, можливо, вам комфортніше було б у команді Пономарьова, адже у нього схожа історія?

- Як співак Олександр мені імпонує, але як майбутнього тренера я його не бачив. Хотів потрапити до Скрипки або Вакарчука. До Святослава хотів — бо він львів’янин, думаю, знайшли би спільну мову. Ми спілкувались кілька разів — дуже приємна талановита людина. Стосовно Олега, то він ніколи не обмежує, не ставить в рамки. Скрипка дає нам вибір стосовно пісень, прислуховується до наших «бачень» композиції. Він дуже позитивна людина.

- Як святкували день народження свого тренера?

- Не могли пропустити такого свята — за цей час стали маленькою родиною, та й Олег нас сприймає як рідних. Наша Таня Ожелевська дуже любить куховарити, вона виявила ініціативу спекти Олегові торт. Пекла, звичайно, Таня, а ми її морально підтримували. Вирішили оформити торт у вигляді баяна, але не знали, що він зовсім не їсть солодкого. Олег лише скубав горішки, а торт ми самі ж і з’їли.

- На конкурсі ви виконували багато пісень, яка ваша улюблена?

- «Ніч яка місячна» — з початку проекту хотів її заспівати. Щоправда, не знаю, чому Олег Скрипка вибрав для дуету Блеза на цю композицію… Але, погодьтесь, вийшло цікаво. Я дуже переживав перед виступом, та цей досвід допоміг мені у двобої з Рендаллом — знав, що треба розраховувати на шоу. Блез Малаба — сильний суперник, і мені дуже допомогло те, що це була українська пісня, я її «відчував».

- Під час «сліпого прослуховування» ви виконували «Я то, что надо» Сюткіна, а потім перейшли на український репертуар. Це вплив Скрипки чи виключно ваш вибір?

- Це була ініціатива Олега, яку я підтримав. З самого початку Скрипка сказав нам: «Ніяких російських пісень!». Наша команда цим і вирізняється, що репертуар або український, або іноземний. Я був тільки “за”, бо вважаю, що українська пісня дає можливість розкритись перед слухачем.

- Справді за кулісами розмовляєте виключно українською?

- Так, лише українською. По-перше, російською погано володію, а по-друге, я ж галичанин і відчуваю своїм обов’язком спілкуватися рідною мовою.

- Вас зачіпають зауваження тренерів?

- Критика підбадьорює. Коли тебе хвалять — це розслаблює. Наприклад, коли виступив з Блезом, — був готовий, що йому нададуть перевагу, хоча б тому, що темношкірий хлопець виконує українську композицію.

— Яку основну пораду дав вам зірковий тренер?

- Перед «дуелями» Олег сказав, що ми повинні бути як самураї. Самурай, коли іде в бій, готовий до смерті і сприймає результат достойно. Олег навчив, що у бій повинні іти без страху. Цю настанову згадую перед кожним виступом. Олег бачив, що я дуже хвилююся перед боєм з Рендаллом, порадив, як правильно тримати дихання — це мені допомогло.

- Більше хвилювались перед двобоями чи коли ваш спів оцінювали люди?

- Суперника можна вивчити, а коли твій спів оцінює вся країна — результат непередбачуваний. Для мене було шоком, коли сказали, що Сяркевич з великим відривом переміг у голосуванні. Дуже підтримую Артема Кондратюка, ця людина мені імпонує, думав також, що пройде Таня Ожелевська. Це двоє людей, на яких я робив ставку. Коли оголосили моє ім’я — це було потрясінням, ще день відходив від цієї інформації. Радію за Артема, під час проекту ми здружились, тому щасливий, що він пройшов. Хоча розумію, що водночас це сильний конкурент, і боротьба з кожним днем стає все жорсткішою.

- Маєте якісь секрети підготовки до виступів?

- Я вважаю, що все в Божих руках, маю своєрідний талісман — пояс з Почаївського монастиря. Років з десять тому їздив туди, з того часу пояс є моїм оберегом в усіх поїздках і виступах. Переконувався не раз — коли опускаються руки, допоможе молитва.

- За чим насамперед ішли на «Голос країни»?

- Головне в житті — це досвід. Людина, яка готова вдосконалюватись і багато працювати, обов’язково досягне результату. Зі свого досвіду можу порадити пробувати себе у різних напрямах і наполегливо йти до своєї мети.