Кому труба?

Влада вирішила приватизувати українську газотранспортну систему. Серед потенційних власників – «Газпром» і Сім’я

Країну відправили на канікули, а самі тихцем почали готувати газотранспортну систему до продажу. У п’ятницю, 26 квітня, коли частина депутатів уже пакувала валізи у теплі краї, у Верховній Раді зареєстрували законопроект, яким пропонують дозволити приватизувати та здавати в оренду газотранспортну систему разом з підземними сховищами. Якщо закон приймуть, для того, аби продати трубу, достатньо буде лише дозволу Кабінету міністрів. Таким чином Україна спалить останній козир у переговорах з Росією. Адже якщо труба дістанеться “Газпрому”, а саме він є основним претендентом на українську ГТС, можна забути і про сланцевий газ, і про імпорт газу з Європи, який так дратує російську владу...

«Реєстрація цього законопроекту виглядає на велику змову. Зрозуміло, що уже є домовленості, хто буде власником ГТС. Явно не український народ. Не зрозуміло одне — чого так поспішають? Приватизація ГТС означатиме передостанній крок до розпаду держави. Тоді нинішнє керівництво держави не буде потрібне! Чому ніхто цього не розуміє? — каже експерт з енергетичних питань Богдан Соколовський. — Хотілося б, щоб вистачило розуму цей закон не прийняти, але все йде до того, що за нього проголосують. Оті трирічні переговори з “Газпромом” без видимих результатів вже ж дали свої плоди”.

Натомість директор Інституту енергетичних досліджень Дмитро Марунич вважає, що без закону, який би дозволяв приватизацію чи передачу в оренду ГТС, про консорціум можна забути.

“Україна уже фактично визначилась, що створюватиме консорціум. Питання у тому, у якому форматі він буде. Тристороннім, що є більш прийнятним для України, чи двостороннім? Якщо уряд приймає рішення не підвищувати тарифи для населення, то мусить шукати джерела зовнішнього фінансування. Це можуть бути або гроші “Газпрому”, або гроші європейських партнерів. Альтернативи немає, — каже Дмитро Марунич. — Думаю, цей Законопроект буде покладений на стіл як при продовженні переговорів з “Газпромом”, так і 3 травня на зустрічі з Єврокомісією та компаніями, які можуть взяти участь у консорціумі. Не пов’язував би цей документ з якимись таємними домовленостями. Згідно з Законом України “Про засади функціонування ринку природного газу” та засадними документами, що регламентують наше членство в Європейському енергетичному співтоваристві, такий законопроект треба було рано чи пізно вносити. Як може якась сторона увійти до складу консорціуму, не маючи гарантій того, що трубопровідна система не належатиме консорціуму як юридичній особі? Якщо партнери інвестуватимуть певні кошти у ГТС, то вони хочуть мати і певні гарантії. В усіх країнах ЄС транспортні системи не є уже виключно державними. Там є і приватна власність. Вони конкурують одна з одною”.

Без іноземних інвестицій модернізувати українську ГТС нереально. Але чи знайдеться якась компанія, окрім “Газпрому”, яка готова буде вкладати кошти у розвиток української труби? Російська монополія уже дала зрозуміти, що тристоронній консорціум з управління українською ГТС їй не цікавий. Але чи цікавий буде європейцям консорціум без “Газпрому”? Адже поки що саме від Росії залежить, наскільки буде завантажена наша ГТС.

“Газотранспортна система України цікава для інвестора за певних умов. Перше, що цікавитиме інвестора, — скільки грошей вона здатна генерувати. Це напряму залежить від того, який обсяг газу прокачуватиметься. Розуміння цього поки що немає, бо Росія не хоче закріплювати у документах гарантії транзиту. У попередні роки обсяги транзиту перевищували 100 мільярдів кубометрів, а у 2012 році — 85 мільярдів. Це уже падіння прибутків. Якщо будуть гарантії завантаження ГТС, її інвестиційна привабливість зросте, бо вона залишається найкоротшим, найдешевшим та найбезпечнішим шляхом транспортування російського газу до Європи”, — каже Дмитро Марунич.

Директор енергетичних програм центру “Номос” Михайло Гончар вважає: зареєстрований законопроект свідчить про те, що довкола приватизації ГТС уже є певні домовленості. “Якщо виходити з зобов’язань України в рамках Європейського співтовариства, то немає необхідності вживати заходів, пов’язаних з приватизацією ГТС. Все, що потрібно, — реорганізувати “Нафтогаз” та привести “Трансгаз” у відповідність до вимог європейських газових директив. Зробити з неї прозору компанію, що має найбільші у Європі потужності для підземного зберігання газу, — каже Михайло Гончар. — Однак зараз, очевидно, мова про те, щоб спробувати реалізувати газпромівський варіант. Це якраз російський стиль: коли наближаються тривалі свята, запускають “підкилимні” механізми. Недаремно у Росії останнім часом стверджували, що впродовж першого півріччя цього року питання з українською ГТС буде вирішене... Те, наскільки успішним буде проходження цього законопроекту у парламенті, відображатиме реальні наміри української влади. Буде зрозуміло, куди рухатиметься цей правлячий режим. Здача ГТС в оренду — це варіант втягування України у Митний союз. Можливо, візьмуть гору європейські підходи, а в основі цього лежатимуть зовсім не європейські цінності, а бажання сімейного синдикату зберегти свої набутки від експропріювання з боку Росії. Доступ до ГТС відкриє доступ до промислових активів українських олігархів. У середовищі великого промислового олігархату існувала згода за замовчуванням: “Трубу ніхто не чіпає”. Бо вона потрібна всім. Завжди був інтерес групи Фірташа контролювати трубу, але цього ніхто не дозволяв навіть у найкращі для нього часи. Віддати контроль над трубою комусь одному означає, що решта будуть з часом змушені передати-перепродати йому свої активи. Тому труба так довго залишалась у державній власності. Тепер я бачу три сценарії розвитку подій. Перший — все закінчиться черговою колотнечею, і законопроект провалять. Труба залишиться у державній власності. Другий — законопроект приймуть, ГТС передадуть в оренду “Газпрому”. Тоді починає працювати сценарій Митного союзу. Третій сценарій — законопроект приймуть, ГТС передадуть в оренду, але не “Газпрому”, а іншому гравцю, склепаному нашвидкуруч де-небудь в офшорній юрисдикції. А за цим проглядатиметься сімейний синдикат “Батько-і-син”.