Науковців розганяють, аби не заважали заробляти?

Будівлю єдиного в Україні науково-дослідного інституту поліграфії здаватимуть в оренду

Львівський науково-дослідний інститут поліграфії ім. Т. Шевченка — єдиний в Україні. Лише тут розробляють стандарти для друку книжок та газет, донедавна розробляли фарби та інші поліграфічні матеріали й обладнання, займались реставрацією стародруків. Тепер “нагорі” порахували, що приміщення, які є у власності інституту, значно цінніші, ніж його наукові розробки. Для чого вкладати кошти у наукову діяльність, платити зарплати десяткам науковців, якщо можна залишити лише керівника, бухгалтера та фахівця з оренди, і заробляти гроші, здаючи приміщення орендарям? Як наслідок, з чотирьох сотень працівників, які тут колись працювали, тепер залишилось два десятки.

За СЛОВАМИ керівника відділу поліграфічних матеріалів та профспілкового лідера інституту Ігоря Семенюка, з 23 осіб, які залишились, лише дев’ятеро науковців. Зате аж три бухгалтери та інший допоміжний персонал. Уже кілька разів працівників намагалися переселити у приміщення видавництва “Вільна Україна”, аби повністю звільнити чотириповерхову будівлю інституту, але ті опираються. Тепер частину з тих дев’яти науковців усно попередили, що і їх планують “піти”.

“У 2001 році інститут став Відкритим акціонерним товариством. Є акт передачі у власність, де вказано, що Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіо-мовлення України передає, а ВАТ приймає у власність нерухоме майно: будівля інституту — 4,5 мільйона гривень, будівля майстерень на вул. Гоголя — 2 млн. 291 тисяча, гараж на території інституту — 375 тисяч, склад для зберігання пального — 236 тисяч, будівля у Раві-Руській — 1,57 млн. грн. Тобто один квадратний метр будівлі інституту на вулиці Володимира Великого оцінили приблизно у 600 гривень, — каже Ігор Семенюк. — Два роки тому усі ВАТ перереєстровували на ПАТ та ПрАТ. Ми разом із ще шістдесятьма поліграфічними підприємствами увійшли до ДАК “Укрвидавполіграфія”. За ці два роки уже вісім підприємств повністю перетворилися на орендні. Тобто друкарні закриті, а приміщення здають в оренду. Наш НДІ унікальний. Львівський поліграфічний інститут має розробки не лише всесоюзного, а й світового масштабу. За незалежної України він почав занепадати — почали урізати фінансування, скорочувати людей. Наш інститут вижив — до 2012 року у нас працювало 72 людей. У січні минулого року голова правління Валентина Ерн-Бешкевич поїхала на чергову нараду, і їй наказали в усному порядку переселятися у видавництво “Вільна Україна”, аби звільнити приміщення. Вона була проти, тому її змусили написати заяву на звільнення. Коли дозволили здавати приміщення в оренду, то кошти, які інститут заробляв на оренді, скеровували на наукову діяльність, на зарплати працівників. Тобто завдяки оренді підтримувалась діяльність інституту. Після Ерн-Бешкевич керівником став Ничка. Він скоротив вісім наукових співробітників, ліквідував один відділ з розробки поліграфічних фарб, сертифіковану лабораторію, яка могла робити аналізи на наявність шкідливих речовин у повітрі та стічних водах на поліграфічних підприємствах. Такої лабораторії більше ніде не було. Після нього ми отримали третього голову правління — Віктора Дацківа. Він закінчив аграрний інститут і до поліграфії не має жодного стосунку. Він прийняв менеджера з оренди, але так політику почали вести, що дохід з оренди впав. Спочатку вирішили, що на першому поверсі робитимуть ресторан — почали робити ремонт. Утворився борг із зарплати. Щоб не показувати боргів із зарплати, бухгалтерія платила податки, але нам грошей не виплачували”.

За СЛОВАМИ профспілкового лідера, за директора-аграрія вентиляційну систему та частину верстатів списали на металобрухт, хоча обладнання було у робочому стані. Більше того, навіть коли науковці самі знаходять замовлення на кругленькі суми — керівництво не погоджує їх.

“Я виробляю концентрати зволожувального розчину для друкарні “Видавничого Дому “Високий Замок”, тому мені залишили витяжку та один мотор. Решту все порізали — якісь досліди в інших кімнатах уже неможливо робити, — каже Ігор Семенюк. — Для виробництва концентрату потрібна сировина. Кошти, які оплачує видавництво за цей розчин, йдуть на загальний рахунок. Тепер мені кажуть, що нема коштів на сировину. Але у нас є угода з видавництвом... Відділ, який займається реставрацією стародруків, знезараженням музейних експонатів, приносить замовлення — керівництво не погоджує. Зараз завідувач відділу приходить, каже, що має замовлення на 50 тисяч гривень, директор відповідає — “не потрібно”. Минулого тижня нас попередили, що ми ставатимемо орендним підприємством на 98%. Залишають лише один відділ стандартизації. Мусить же бути в Україні бодай один відділ, який розробляє стандарти на друк книжок, газет. Решту усіх скоротять. Причому хочуть це оформити не як скорочення, а звільняти нас за згодою сторін”.

Науково-дослідні інститути практично в усьому світі є неприбутковими, однак бодай частково свою діяльність науковці могли б окуповувати. Але для цього треба, щоб хтось працював над пошуком замовлень. Тим паче, що більшість друкарень закуповують дорогі імпортні матеріали, тоді як можна виготовляти вітчизняні — за розробками львівських науковців. За словами колишнього заступника директора з наукової роботи Василя Запотічного, “Львівська політехніка” готова приєднати до себе Інститут поліграфії. У цьому випадку він працював би як окремий інститут у складі університету, зате можна було б і надалі займатись науковими розробками. Але в “Укрвидавполіграфії” вважають, що від оренди вигоди більше, ніж від наукових розробок. Тож уже найближчим часом від поліграфії в інституті залишиться лише назва.

Коментар для «ВЗ»

Віктор ДАЦКІВ,

директор Інституту поліграфії

Я на цій посаді півроку. Увесь цей час намагався зберегти працівників. На сьогодні у складі інституту залишаються п’ять лабораторій. Але є велика проблема — відсутність фінансування. Науковою діяльністю інститут заробити, на себе не може. Єдине, на чому заробляємо, — оренда приміщень. Та й то останнім часом доходи від оренди впали.