«Підганяти Підгрушну не потрібно. Вона саме йде вперед, не озираючись»

Про чемпіонку світу з біатлону розповів Олег Бунт – особистий тренер тернополянки з лижної підготовки

Перемога Олени Підгрушної у спринті чемпіонату світу з біатлону — довгоочікувана. Востаннє на найвищу сходинку світового п’єдесталу пошани українські біатлоністки піднімалися в далекому 2002-му (у гонці з масовим стартом тоді перемогла ще одна Олена — Зубрилова). У гонці переслідування емоції завадили Підгрушній відпрацювати «на 99,9 %», як вона оцінила свою роботу у спринті. Після двох промахів на третьому вогневому рубежі чимало спортсменів вирішили б поберегти сили для наступних перегонів. Але тернополянка практично без надії на медаль з усіх сил помчала до фінішу... І доля піднесла їй щедрий дарунок! Претендентки на «бронзу», росіянка Зайцева та норвежка Флатланд, зіштовхнулися і впали... Підгрушна блискавкою кинулася на фініш по бронзову нагороду!

— Уже перші етапи Кубка світу показали, що медаль чемпіонату планети, в принципі, можлива, — розповів особистий наставник Олени Підгрушної з лижної підготовки Олег Бунт. — Однак не обійшлося без несподіванок: після останнього перед чемпіонатом світу кубкового етапу Олена захворіла. Тож її блискучий виступ на фоні недовідновлення після хвороби — справді сюрприз. При найкращих розкладах я сподівався хіба що на «бронзу». А тут — відразу «золото»!

— Два роки тому ви характеризували Олену як чудового снайпера і водночас стабільного середнячка у бігу на лижах. Тепер цей середнячок обігнав визнаних гонщиць...

— За останній рік Олена дуже додала у лижній ході. А коли швидко біжиш, то на піднесенні й стріляється краще. Прорив у швидкості, гадаю, стався насамперед завдяки новій методиці старшого тренера жіночої збірної Володимира Королькевича. Це особливі поєднання швидкісної роботи з витривалістю та дещо інше. Дівчатам не так уже й багато потрібно було скинути з секундоміра. Але навіть оті «мінус 30 секунд» дозволили зійти на п’єдестал пошани. І Олена, і молода Юлія Джима, і сестри Валя й Віта Семеренко вдосконалили свої швидкісні можливості.

— У чому секрет влучної стрільби Олени?

— Вона з дитинства обіцяла вирости хорошим снайпером. Багато для цього дала їй сама природа. Про стрілецькі здібності Підгрушної вже давно говорив її особистий тренер зі стрільби Ігор Починок. Його методика тренувань, помножена на талант Олени, подарували нам такого снайпера. Ігор Мирославович зазначив, що у стрільбі наша вихованка досягла змагальної стабільності, яка приходить лише з досвідом. Олена вже не припускається тих помилок, які раніше заважали їй піднятися на п’єдестал.

— Чи завжди батьки Олени розділяли захоплення молодшої доньки спортом?

— Ми з батьком Олени — вихідці з одного села Березовиця, що на Тернопільщині. Вчилися в одній школі. За весь час моєї співпраці з Оленою батьки завжди підтримували нас. Коли Олені було 16, вона захворіла на гепатит. Лікарі казали, що після такої хвороби видами спорту “на витривалість” краще не займатися. Мало того, що результату не буде, так і здоров’ю спорт нашкодити може. Але Олена прагнула стати біатлоністкою. Ми знайшли спільну мову з батьками. І мама, і тато повірили, що ми акуратно виходитимемо з цієї ситуації, що не ризикуватимемо здоров’ям. Підтримали Олену і старші брат із сестрою, хоча Катерина та Дмитро самі не займалися спортом.

— Коли розповідають про Олену Підгрушну, перша характеристика завжди одна — боєць…

— Так, Олена — лідер по натурі. Якщо у неї є стимул, вона швидко налаштує себе на досягнення мети. Вона і «виш» нормально закінчила, а тепер продовжує навчатися в аспірантурі. І в службі просувається вгору досить упевнено. Для неї немає недосяжних вершин. Головне — правильно сформулювати мету. Підгрушну направляти не потрібно. Сама знаходить свій шлях. А її впертість, в хорошому розумінні цього слова, не дасть збитися з наміченого шляху. Так, спілкуватися з нею непросто. Буває, мені доводиться підвищувати голос. Але вона, чесно кажучи, не дуже піддається (сміється). Доводиться шукати компромісу іншими шляхами. Траплялося, вона хотіла, щоб її пожаліли. Але це було дуже рідко (сміється). Та навіть якщо Олена дасть слабинку, наступного дня приходить і з порога включається в роботу. Підганяти її було не потрібно. Йшла вперед, не озираючись ні на що.

— У спортивних секціях спортсмени нерідко нагороджують одне одного прізвиськами. Яке прізвисько в дитинстві було у вашої учениці?

— У неї не було прізвиська. Навіть якби хтось і хотів придумати щось таке, вона не дозволила б себе якось по-іншому називати. Я ж вам кажу, Олена — це сам характер. І з рівноваги її вивести непросто. Усі життєві негаразди переживає стійко, залишаючись спокійною.

«Мій обранець має відношення до біатлону»

Після свого золотого фінішу в чеському Новому Місті Олена Підгрушна повідомила журналістам про своє майбутнє весілля. “Мене запитали, про що я думала перед гонкою, ось я на радощах і проговорилася, — розповіла Олена виданню “Сьогодні”. — Навіть мої батьки нічого не знали. Вже після того, як мої слова розійшлися по ЗМІ, родичі з Москви телефонували їм. Кажуть: "Так ваша Олена заміж зібралася?". А мама не в курсі (сміється). Мій обранець має відношення до біатлону”.