• You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • Олександр ШУСТОВ: «Коли планка вище 2,35 м, стрибати треба дуже високо. То яка різниця, наскільки?»

Олександр ШУСТОВ: «Коли планка вище 2,35 м, стрибати треба дуже високо. То яка різниця, наскільки?»

Можливо, новим рекордсменом світу стане саме переможець Меморіалу Дем’янюка?

На чемпіона Європи 2010 року Олександра Шустова у Львові чекали три роки. Тож коли нещодавно на львівському Меморіалі Олексія Дем’янюка росіянин вийшов у сектор для стрибків у висоту, глядачі завмерли. Та ненадовго. Шустов не лише класно стрибав, а ще й активно спілкувався з трибунами, розважаючи вболівальників пантомімами... “За лаштунками” ж я побачила іншого Олександра — мудрого, серйозного й розсудливого. Хоча це не заважало вихованцю легендарного Євгена Загорулька, якого вважають найкращим тренером світу зі стрибків у висоту, іноді жартувати й сміятися.

- Євген Загорулько в одному інтерв’ю сказав, що вибирає підопічних «за виразом обличчя». Що сподобалося йому у вашому обличчі?

— Я прийшов до Євгена Петровича дев’ять років тому. Мабуть, від нього не приховалося моє бажання працювати, стрибати. Може, помітив якийсь блиск у моїх очах...

- Загорулька вважають генієм — і при цьому називають тираном і деспотом…

— Насправді мій тренер — неординарна особистість, чудовий психолог і сильний педагог. Для мене він найбільший авторитет. Адже ось вони — його результати. Я у нього — одинадцятий учень, хто стрибає вище 2,35 м! Загорулько — поєднання мисливця й шахіста. Якщо відчув “кров”, іде на неї, не озираючись. І використає всі адміністративні ресурси, щоб досягти результату. Коли ти поруч із цією людиною, не можеш не заряджатися його енергією, не перейняти його впевненість. Але він, на жаль, уже не молода людина. Якось Євген Петрович сказав, що йому стало важко проживати життя поруч із молодим спортсменом. Адже він на тренуваннях “горить” разом із нами... В одному інтерв’ю я прочитав такі його слова: «Моя свічка вже догорає». Боляче було про це думати. Для мене він — другий батько.

- А ваш батько не ревнує до свого конкурента?

— Раніше, коли я вперше озвучив свої почуття, ревнував. Але це минуло. Тато розуміє, що тренер протягом останніх дев’яти років бачить мене частіше, ніж рідні батьки... А тираном Загорулька називають через те, що він не терпить халяви й халявщиків. Він переконаний, що результат — це перш за все обсяг виконаної на тренуваннях роботи. Важкої, копіткої, деколи нудної. Ці великі обсяги даються важко. Але тренера цим не розжалобити. У тебе сльози на очах, а він тільки руками розводить: «Треба робити». Чи намагався я халявити? Бувало. Але потім картав себе нещадно: «Дурень! Тоді ти не допрацював, а тепер не дійшов сантиметр, програв спробу».

- А у вас самого немає ревнощів до його іноді успішніших учнів?

— Ревнощі — це для молодих, недосвідчених і малограмотних атлетів. До того ж Євген Петрович будує роботу так, щоб на тренуваннях ми не зіштовхувалися. Під час технічної роботи чи підготовки до чемпіонатів ми з Андрієм Сильновим практично не перетинаємося. У нас тренування проходять у різний час. Я йду додому відпочивати, а у тренера — нове тренування. А потім ще одне, з олімпійською чемпіонкою Анею Чічеровою, далі — з Лєною Слесаренко...

- Чому школа Загорулька — найкраща у світі? Це феномен особистості чи справа в унікальній методиці підготовки?

— Тут зійшлися всі зірки. Особлива методика поєднується з харизмою і бажанням працювати. До речі, Євген Петрович тренував не лише стрибунів у висоту. Призер Олімпійських ігор у потрійному стрибку Денис Капустін — також його учень. Та й в інших видах легкої атлетики у Загорулька є чемпіони.

- Загорулько прагне не так перемог, як світових рекордів авторства його учнів. Чічерова наблизилася до рекорду впритул. А чи можливо невдовзі похитнути планку рекорду в чоловіків?

— Якби на Олімпіаді-2008 хтось із суперників Сильнова стрибнув під 2,40-2,42 м, Андрій пішов би на рекорд. Був до цього готовий. Однак Олімпіада — не той старт, де встановлюються світові рекорди. Рекордні висоти підкорюються зазвичай на комерційних і не надто відповідальних стартах. На одному такому турнірі в Афінах Ваня Ухов стрибнув 2,40 м. Тому перемогу Івана в Лондоні з результатом 2,38 м можна вважати невеличким дивом. З 1996 року ніхто на Іграх так високо не стрибав. Якщо на якомусь невеликому турнірі буде збіг усіх умов, — погода, сектор, покриття, готовність самого стрибуна, — то рекорд відбудеться.

- Може, наступним рекордсменом світу будете ви?

— А чому б і ні? Коли планка стоїть вище 2,35 м, на висоту вже не звертаєш уваги. Просто знаєш, що стрибати треба дуже високо. То яка різниця, наскільки високо?

- Що не склалося для вас на Олімпіаді у Лондоні?

— Важким був відбірний чемпіонат Росії. Перед тим на зборі я невдало приземлився. Як наслідок, заклинило шийний хребець. Болі були постійними. Через нерви я втратив вагу. І так був не надто кремезним, а за десять днів до Ігор втратив ще 4 кг. Я сам себе спалив. У сектор на Іграх вийшов порожнім...

- Ваша дружина Катерина Кондратьєва — чемпіонка світу в спринтерській естафеті. Як знаходять спільну мову два чемпіонські характери?

— Спільну мову можна знайти лише тоді, коли обидві половинки знають, якою ціною даються перемоги. Люди “з вулиці” ніколи не зрозуміють професійного спортсмена. Ми ж зліплені з одного тіста, тому нам разом так добре. Двадцять днів на місяць ти на зборі, потім довго їдеш додому. І тих три-чотири дні на місяць, що можеш провести з рідними, — неймовірне щастя.

- А вашому дворічному сину чиї медалі більше до вподоби — мамині чи ваші?

— А він медалями не бавиться, йому й машинок вистачає.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • Олександр ШУСТОВ: «Коли планка вище 2,35 м, стрибати треба дуже високо. То яка різниця, наскільки?»