«Три тисячі євро до пенсії мені вистачає...»

Пані Ірена дивується, як українські пенсіонери примудряються виживати на тисячу гривень

Після двотижневого сімейного відпочинку у карпатському готелі подружжя звичайних українських пенсіонерів вирішило: «А чому б перед від’їздом додому до Польщі не заїхати — Варшавою і Краковом прогулятися, родичів провідати?». Скажете, байки гну? Який карпатський готель, яка, мовляв, Польща, коли у нас на копійчану пенсію і в сусідню область не кожен дозволить собі поїхати! Так живе, точніше — виживає, більшість українських пенсіонерів: понад 50 відсотків отримують пенсійну «мінімалку» — 856 гривень. Коли пані Ірена з польського Любська, гостюючи в Україні, почула цю цифру, подумала, що щось не так зрозуміла. Каже, зі своєю пенсією у 1700 злотих (на наші гроші — 4 тисячі 240 гривень) і то підзаробітку шукає.

В Україну 62-річна пані Ірена приїхала вперше. Відпочиваючи з цивільним чоловіком у польському Закопаному, вирішили на кілька днів заїхати до чоловікових родичів у Львів (пан Стефан, хоч народився та все життя прожив у Польщі, не забуває про своє українське коріння). Там ми і познайомилися. Слово за слово, і розмова зайшла про життя-буття маленького українця і поляка...

До виходу на пенсію пані Ірена працювала вчителькою.

— Добре, — каже, — що вчасно пенсіонеркою стала, а то довелося б ще два роки тягнути. А здоров’я вже не те — маю інвалідність.

— Що значить — вчасно пенсіонеркою стали? — запитую.

— Вийшла на пенсію у 58 (нині пенсійний вік у Польщі: 60 років — для жінок, 65 — для чоловіків, але у травні сейм підтримав урядову ініціативу про поступове зрівнювання пенсійного віку до 67 років. — «ВЗ»). Раніше працівники освіти могли йти на заслужений відпочинок достроково, маючи 30 років стажу. Тепер — ні.

На розмір своєї пенсії пані Ірена не скаржиться. Каже, цих грошей на прожиття цілком вистачає (і на відпочинок можна відкласти). Але треба дітям з онуками допомогти. Ось пані Ірена і подалася на заробітки у сусідню Німеччину. З Любська туди — рукою подати. А головне — можна знайти роботу із зарплатою, вищою за пропозиції у Польщі.

Через знайому (та давно працює у Німеччині) пані Ірена познайомилася з сім’єю, яка шукала доглядальницю для бабусі. Почувши, що старенька хоч і розміняла дев’ятий десяток, але ще — ого (сама ходить, їсть, одягається), зацікавилася пропозицією про працевлаштування. З лежачою «підопічною», каже, не дала б собі ради. А тут — звичні клопоти: з’їздити за продуктами, зварити їсти, випрати-попрасувати. Плюс — якщо бабуся забажає подихати свіжим повітрям, вивести її на прогулянку. Зарплата — 250 євро за тиждень.

— Мені пощастило, що бабуся живе окремо, — каже пані Ірена. — А то роботи було б удвічі більше: довелося б і про бабцю дбати, і про її сина зі сім’єю. Їсти на всіх варити, прати...

— За таку ж зарплату?

— І таке буває, якщо наперед чітко і детально не узгодити з працедавцями список обов’язків. Це дуже важливо, бо потім може виявитися, що вам нав’язуватимуть роботу, про яку навіть розмови не було. Мене, наприклад, не обходить прибирання у будинку чи дворі. Ми обговорили це з господарями з самого початку. Для прибирання вони наймають іншу людину. Так само є медсестра, якій платять за те, щоб вона приходила поміряти бабусі тиск чи дати ліки.

— Кажете, свої обов’язки обговорили з бабусиною сім’єю. А хіба у договорі про працевлаштування вони не прописані?

— У Німеччині працюю неофіційно. Тому письмового договору у мене немає.

— А що, працевлаштуватися легально — проблема?

— Можна шукати офіційно роботу — через кадрову агенцію. Але це займе більше часу, та й пропозиції про зарплату — менші. Річ у тім, що багатьом вигідніше взяти людину на роботу неофіційно. Й агенції не треба платити (послуги недешеві), ще й заробити можна. Сім’я, наприклад, наймає доглядальницю для бабусі чи дідуся, але не заявляє про це (зі сусідами можна домовитися) і продовжує отримувати соціальну допомогу з догляду за літньою людиною. Цих грошей вистачає на зарплату доглядальниці, ще й чималенька сума залишається. Ось вам і вигода.

Питаю пані Ірену, як дає собі раду з німецькою мовою. Каже, у побутовому спілкуванні проблем з цим не виникає. Вчила німецьку у школі, а потім — на курсах в університеті для пенсіонерів.

— А ставлення німців до заробітчан із Польщі чи інших країн Євросоюзу яке?

— Як і всюди — по-різному. Залежно, на кого натрапиш. Від багатьох чула, що найгірше ставляться до заробітчанок із Польщі польські пані — ті, які переїхали до Німеччини, вийшовши заміж за німця, чи давно живуть і працюють тут... Особисто мені гріх скаржитися. Господарі інтелігентні, уважні. Буває, що, коли їду додому, передають презенти моїй малечі — онукам: солодощі, іграшки. А торік напередодні Різдва зробили мені такий подарунок, що ледь не розплакалася від несподіванки: купили мені зимові чоботи і пальто...

У німецькій сім’ї пані Ірена працює другий рік. Бабусю доглядає по черзі із напарницею — теж полячкою. «Коли чия зміна, узгоджуємо телефоном, — каже пані Ірена. — У мене — менше тижнів. Так домовилися, бо більше мені, пенсіонерці, і не треба. Три місяці на рік вистачає. Маю три тисячі євро до пенсії та купу вільного часу на сім’ю і відпочинок».