Маленька школа, а має свій музей села

Часом потрапиш до якоїсь міської школи – і враження, ніби тут уже доводилось бути – типовий проект, однаковий вхід, подібна дошка розкладу уроків на вході… Маленька сільська школа села Дубаневич, що на Городоччині, має і свою особливу зовнішність, і характер.

с. Дубаневичі, Городоцький р-н, Львівська обл.

Компактна, домашня, на кілька класів, з рукомийником у коридорі і сучасним туалетом у закапелку, з милими дитячими малюнками у газетах-стіннівках та написом на дверях: «Найкращий клас школи!». Тут навіть портрети класиків літератури вишиті бісером, адже у школі працює гурток бісеровишивання...

Стареньку школу намагаються тримати у доброму стані — ремонтують, облаштовують територію навколо, намагаються зберегти цей унікальний куточок для нащадків. Можливо, у майбутньому йому судилося стати музеєм сільської освіти або краєзнавчим музеєм. А нині мініатюрний комплекс для навчання, створений сто років тому, залишається своєрідним діючим раритетом. Складається він з трьох маленьких будівель, де, окрім головного корпусу, є ще два менші (один з них — так званий будинок Беккера, був колись такий вчитель). Один клас школа орендує у сільської ради. Загалом у школі сьогодні трохи менше ста учнів.

У День української мови та писемності я зустрілась зі старшокласниками Дубаневицької школи, а старшокласники тут — ті, хто вчиться у 7-8-9 класах. Зустріч закінчилася перед початком традиційного радіодиктанту. Минулого року переможці цього всеукраїнського іспиту на грамотність їздили до Києва, повернулись з нагородами та з книжками для шкільної бібліотеки. І тепер сподіваються поїхати. Намагалися написати диктант якнайкраще, бо прагнуть знову довести, що у маленькій сільській школі можна вчити рідну мову не гірше, як у столичних гімназіях та ліцеях.

Віталій Володимирович Маковецький — директор Дубаневицької школи, прийшов сюди молодим випускником університету нібито тимчасово, а залишився на все життя, полюбив Дубаневичі як свою рідну Волинь. З його ініціативи тут створили музей школи та села, який весь час поповнюється. Учителі та учні зібрали вже чимало матеріалів з історії Дубаневич: це і народні давні строї зі скринь односельців, і предмети побуту, які вже відійшли в історію, фото, спогади, у тому числі тих, кого вивезли свого часу на заслання, а це були 33 родини. Кожен учень створює свій родовід, розпитує батьків, бабусь-дідусів про своїх пращурів. Біля старого яблуневого саду нещодавно заклали молодий сад — кожен учень має своє персональне деревце, доглядає його.

Я запитала учнів, куди б вони повели гостей здалеку? Що показали б їм? Адже у Вікіпедії написано, що село претендує на місце у чотирикутному маршруті одноденної екскурсії разом із Градівкою, Вишнею та Рудками. І діти сказали, що навесні чи влітку можна було б показати руїни старого водяного млина під лісом, а біля школи (згодом я там побувала) — відреставровану дерев’яну церкву Святого Миколая. «А хто з вас має вдома бібліотеку? — поцікавилась я. — Бодай одну поличку з книжками». Кілька рук піднялося. Попросила цих дітей передати батькам слова вдячності та поваги, а іншим сказала, що саме з них, можливо, й почне збиратися-створюватися сімейна біб­ліотека, через багато років вона перейде у спадок їхнім дітям та онукам. Тільки б вчасно відчули теперішні підлітки справжню потребу у читанні, необхідність тримати книжку в руках та отримувати від неї задоволення. Були б лише книгарні поближче до сіл та бібліотеки наповненіші.

Віталій Маковецький, директор Дубаневицької школи

У маленькій сільській школі завжди живе родинний дух. У нас громадсько-активна школа: школа для села, село для школи. Раз на рік сільський голова зустрічається зі школярами, звітує про свою роботу щодо розвитку села та школи. Маємо у школі суспільно корисні проекти — «Чисте джерело», «Наш сад», «Фольклор рідного села», «Відпочиваємо разом»… Вони об’єднують в одну велику сім’ю дітей, батьків та громаду села.