«Нове німецьке кіно»: ментальність різна, а драми – однакові

Яке воно – сучасне німецьке кіно? Дізнатися про це можна було на фестивалі «Нове німецьке кіно», який у 18-ий раз проходив в Україні за підтримки Ґете-інституту, Посольства Німеччини в Україні та спільно з компанією «Артхаус Трафік».

У центрі «Нового німецького кіно-2012» — драми простих людей, їхній психологічний стан у важкі моменти життя. Серед гостей фестивалю, який у Львові проходив у Палаці мистецтв, були й такі, хто з року в рік відвідує цей захід, і новачки, які не знали, що від нього очікувати. Незважаючи на низьку ціну (квиток на фільм коштував 15 грн.), фестиваль не викликав ажіотажу. Але ті нечисленні гості, які все ж завітали на кіноперегляди, залишилися ними задоволені.

Німецьке кіно у Львові подивилися і німці. «Мені приємно, що фільми моєї країни з таким захопленням приймає українська публіка, — розповіла кореспондентові “ВЗ” гостя фестивалю, німкеня, яка завітала в Україну із групою туристів. — У Львові відпочиваю кілька днів. Зраділа, коли побачила, що у вас проводиться фестиваль німецького кіно. З друзями відвідали його. Майже всі фільми з програми фестивалю вже бачила у Німеччині, але тут цікаво було спостерігати за реакцією української публіки. Як-не-як ментальність у нас різна, але драми — однакові».

У рамках «Нового німецького кіно-2012» демонстрували стрічку «Якщо не ми, то хто» — особистісну драму, що тісно переплітається з соціальними та політичними потрясіннями. Фільм «Барбара» — про жінку, що у 1980-ті змушена була жити під постійним контролем спецслужб. Стрічка «Невидима» (режисер Крістіан Швохов) про молоду акторку у багатьох глядачів викликала асоціації з оскароносною голлівудською драмою «Чорний лебідь». У фільмі «Зупинка на перегоні» режисер Андреас Дзерен розповідає про останні місяці життя чоловіка, який дізнався, що у нього рак: його біль, втрату сім’ї та смерть, яка встигла стати бажаною для близьких онкохворого героя.