«Я і директор колгоспу, і ветлікар, і агроном, й інженер...»

Циган Барнаш Балог єдиний у Чопі займається фермерством.

м.Чоп, Закарпатська обл.

У невеличкому містечку Чопі дружно живуть українці, угорці, роми. Відразу на в’їзді — циганський “табір”. Вздовж вулиці по обидва боки вишикувалися доглянуті будинки. Тут мешкають заможні цигани. Трохи далі — невеличкі хатки із захаращеними дворами. Це бідний квартал...

«У звичайних свиней на п’ять пальців сало, у моїх — на один»

48-річний Барнаш Балог разом з великою сім’єю живе у двоповерховому особняку. У дворі відкрив магазин, де торгує вирощеною продукцією. Барнаш Берталонович — відомий в окрузі фермер. У Чопі лише він займається сільським господарством.

“З дванадцяти років займався козами, свинями, — розповідає пан Барнаш. — З дитинства працював у колгоспі. Мати записалася на роботу, а я ходив замість неї. У сімнадцять років вже їздив на тракторі. Після школи не вчився — всіх премудростей мене життя навчило”.

Барнаш тримає 80 свиней та 24 рогатих, обробляє землю. Зараз саме поросяться свиноматки. Фермер ночами не має спокою, раз по раз заглядає до хліва, чи, бува, немає поповнення. “Один рік свиноматка родить три рази, на другий — два, — пояснює. — Поросяться три місяці, три тижні і три дні”.

Для свиней ґазда облаштував окреме приміщення. Тримає голландські та угорські породи. “Маю породи ландрас, п’єтрен, йоркшир, — хвалиться. — Це м’ясні породи. У звичайних свиней на п’ять пальців сала, у моїх — на один. Пара таких пацяток коштує тисячу гривень. Люди хочуть купувати, та я не продаю — тримаю на відгодівлю, щоб влітку копійка була”.

Барнашеві свині неперебірливі у їжі. Господар дає їм молоко, комбікорм, їздить в Ужгород на склад за протермінованим кефіром. Запевняє, його свині не знають смаку преміксів. Відгодовувати їх треба шість-сім місяців — до року. Кілограм живої ваги здає по 25 гривень. Аби все попорати, фермер прокидається раніше за пташок — о 3-й ранку. Відразу до хліва. “Худобу треба погодувати, напоїти, корів подоїти.

Улюблениця Зоряна дає небагато молока — 14 літрів на день. Дою вручну. Щодня на це йде 2-3 години. Коли було 39 голів, ставив апарат. Молоко даю телятам — ніколи стояти продавати. Робітників не маю. Сам собі даю раду, рідні допомагають. Я і директор колгоспу, і ветлікар, і агроном, і інженер... Все сам роблю. Спати лягаю о 1-й ночі”.

— А де ваші коні? Який циган без гнідого?!

— Трьох коней і двох поні подарував зятеві. У кожного достойного цигана є кінь, свиня, корова. Звісно, як і в кожній національності, серед циганів трапляються ледарі та пройдисвіти.

“Якби були дотації, як в Угорщині чи Словаччині, — зітхає чоловік. — Там підтримують селянина. Лишень порахуйте: міндобрива коштують 275 гривень. А на 10 гектарів треба 5 тонн. Це 100 тисяч гривень. Нащо мені викидати такі гроші?! Не беру їх, бо тяжко. Селітра — 200 гривень за півцентнера. З такими цінами багато селян опустили руки, повіддавали землю в оренду. Я це роблю, бо не можу жити без землі, господарки. Зараз засіяв лишень 12 гектарів зернових”.

Великих прибутків фермер не має, та на життя не нарікає. Головне: родина завжди сита. «Держава тільки бере у селянина, але нічого не дає. Три роки тому я “влетів” на 80 тисяч гривень на картоплі. Тоді була дощова погода, багато урожаю погнило. Довелося самотужки вигрібати. Раніше садив 5 гектарів картоплі, тепер — 2-3. Цього року вона дешева — по гривні. Тішить: бідні люди зможуть купити», — каже господар.

Огірки, помідори, капусту квасять бочками

Будинок, де живе велика родина, Барнаш звів сам. Подружжя Балогів разом 28 років. Мають трьох дітей, вже стільки ж онуків. Януш ходить у перший клас угорської школи, що в сусідньому Соломонові. Дружина Барташа — Марійка — крутиться біля плити. Жінка розмовляє угорською, зі мною перейшла на ламану російську. Колись працювала на швейній фабриці. Пригощає голубцями. Усі один в один, невеличкі, тугенько загорнуті. “У голубці ми м’ясо нарізаємо шматочками, а не мелемо через м’ясорубку, — ділиться секретами циганської кухні Марійка. — Наша улюблена страва, яку готуємо на свята, — поцол. В Угорщині це націо­нальна страва. Основний інґредієнт — коров’ячий шлунок. Його треба порізати на шматки. У бограч (казан на тринозі. — Авт.) закинути поцол, копчене сало, цибулю, смалець. Усе посипати червоним перцем, дати п’ять гострих перчин. Залити водою, щоб лише вкрила. Варити годину. Посолити і поперчити вкінці”.

До зими Балоги вже підготувалися — пивниця вщерть заставлена консерваціями. Огірки, помідори і капусту заквасили у бочках.

“Я у їжі неперебірливий, — каже Барнаш. — До обіду, а буває, й до вечора не маю часу сісти до столу. Вранці кави випив, у трактор і на поле”.

“Ми жодного разу не були на морі, — каже Барнаш. — У гори ходжу зрідка, лише на фестивалі чи ярмарки, де можна побачити худобу, техніку”.