«Газпром Арена»: сім років сорому

Мученицьке зведення головного футбольного стадіону Північної Пальміри нагадує сюжет повісті Андрія Платонова «Котлован».

Правду гласить англійське прислів’я, коли стверджує, що безмежне багатство є прямим родичем такого ж неугавного марнотратства. Народна творчість має на увазі британських скоробагатьків, хоча якби російські нафту та газ почали добувати у столітті п’ятнадцятому… Напередодні вікенду адміністрація Санкт-Петербурга обнародувала «остаточний» кошторис будівництва футбольного стадіону для місцевого «Зеніта». У документах фігурує сума, від якої навіть у акціонерів всемогутнього «Газпрому» очі лізуть на лоба. Майже півтора мільярда доларів США! Якщо зауважити, що на зведення «Донбас Арени» було витрачено тільки чотириста мільйонів умовних одиниць, а пітерські можновладці почали вдячно «освоювати» капітали спонсорів ще далекого 2005-го, то від грандіозного проекту віє чимось міфічним. І злочинним.

Найскандальніша будова століття на пострадянському просторі — бронебійний привід для журналістського, податкового та прокурорського розслідувань. А ще тема для вічно актуальних анекдотів на тему дерибану державного майна та «народження» одного приватного особняка на кожні десять кілометрів прокладеної автомагістралі. Аргументи «ВЗ» базовані винятково на офіційній документації та публічних коментарях осіб, причетних чи небайдужих до показової афери. Читаєш та переконуєшся: крали там і крадуть, а платити за все традиційно доводиться звичайним уболівальникам. У переносному та навіть у прямому сенсах слова.

Хроніка грандіозного «пшику»

Отож 17 квітня 2005 року. Губернатор Санкт-Петербурга Валентина Матвієнко разом із головою «Газпрому» Олексієм Міллером за кілька хвилин до початку матчу між «Зенітом» і московським ЦСКА урочисто повідомляють громадськість про спільне рішення мерії та могутньої газовидобувної компанії розпочати будівництво ультрасучасного футбольного стадіону на п’ятдесят тисяч місць. Уже й місце вибрали — Хрестовський острів у дельті Неви, якраз на місці давно забутої арени імені Кірова, визначили переможців усіх можливих тендерів та й дату помпезного перерізування стрічки погодили. Кінець 2008-го — і не пізніше. На тому й розійшлися героями…

Двох з половиною мільярдів рублів анонсованого траншу (близько $80 млн.) «якраз» вистачило для того, аби демонтувати на об’єкті башти освітлення та запросити спеціалістів з фінської Rautaruukki для проектування, а потім і встановлення сталевих конструкцій. «Будувати — не ламати», тож із першим завданнями росіяни справляються «на ура». Десятки репортерів із зацікавленням спостерігають за громовим падінням сімдесятиметрових залізобетонних стовпів із прожекторами, після чого одноголосно рапортують: будівництво розпочалося! В оману введений навіть авторитетний американський Forbes. Журнал першим інформує Захід про те, що скандинавський підрядник до кінця 2006-го завезе на острів аж двадцять три тисячі тонн необхідного ергономічного начиння, за моделювання ярусів береться метр спортивної архітектоніки Кісьо Курокава, тож «Газпром Арена» може бути здано в експлуатацію навіть швидше, аніж стадіон в українському Донецьку. Наївні аналітики: невже вони раніше не зустрічалися із моделлю бізнесу «по-російськи»?

25 квітня 2008-го. До офіційного відкриття стадіону залишається трохи більше півроку, а на уламках імені Кірова й досі валяються рештки… башт освітлення. Курокава встиг не тільки відмовитися від «ділової» пропозиції, а й померти, Rautaruukki, вочевидь, вивітрилося через складну для слов’янського вуха назву, а Матвієнко з Міллером почали втікати від спілкування із журналістами, наче коти від собак. Довелося демонструвати дива публічної мужності президенту «Зеніта» Олександру Дюкову. «Той бюд­жет, що його ми першорядно прийняли за основу, виявився необґрунтованим: японське архітектурне бюро рахувало кошторис «на коліні». У Петербурзі будівництво стадіону коштуватиме трохи дорожче через особливості місцевих ґрунтів. Ну і про демонтаж старої арени не слід забувати». Майже викрутився функціонер: теоретично звинуватив землю, а фактично… Куди ділися два з половиною мільярда у місцевій валюті, достеменно не знає ніхто.

Червень 2008 року. «Прокинулася» Валентина Матвієнко: «Якщо упродовж найближчих двох тижнів на засіданні міськвиконкому буде прийнято постанову про фінансування стадіону, то до початку сезону 2010-2011 «Зеніт» гратиме на новій арені». У голосі жінки вже не відчувалося пафосу трирічної давнини, та й ледь вловима іронія конференц-залом прокотилася. Вартість арени тепер була оцінена «із запасом» — цілих вісімнадцять мільярдів ($ 580 млн.). Тут хоч половину вкради, а на сталеві конструкції й пластикові сидіння має вистачити. Приблизно так і сталося: новий підрядник «Інжтрансбуд» погодився працювати за тринадцять млрд. (де ще п’ять? А як же без «відкатів»…), і вже у грудні на Хрестовському острові височіли химерні палі. «Лід зрушився», дружно подумали вболівальники — і потягнулися «освячувати» будову клубною символікою. «Незначне» (близько півроку) відставання від графіка сприймалося як щось другорядне, натомість білозубі усмішки кранівників та монтажників справді вселяли оптимізм. Олександр Дюков: «У січні-лютому 2011-го ми покажемо світові справжню футбольну перлину. На церемонію відкриття запросимо когось із європейських ґрандів, а ще з назвою визначимося. Для увіковічнення свого імені підійде будь-який спонсор, аби лише у його логотипі не було червоно-білих, спартаківських кольорів».

Амбітно, авторитетно та по-спор­тивному нахабно. Повз увагу менед­жерів прошмигнув ще один мільярд — для збільшення площ бізнес-зон, інший «загубився» в унітазах та мийних раковинах, а виловлювання бійцями ОМОНу нелегальних працівників з країн близького зарубіжжя було успішно «затерто» на найвищому рівні. Хлопці також їсти хочуть — для чого про це знати податковій.

Між Равшанами та Джамшудами

29 квітня 2010 року. Дату здачі в експлуатацію нового стадіону «Зеніта» відкладено на невизначений термін. Володимир Барканов, голова бюд­жетно-фінансового комітету виконкому Санкт-Петербурга: «Із введенням нових федеральних правил пожежогасіння, ширини стін коридорів аварійних виходів та задля покращення оглядовості із кутових трибун…». Іншими словами, дайте нам ще трохи рублів, бо золото.., тобто металопрофіль, на світовому ринку значно подорожчав.

Крайнього знаходять 7 вересня

2010-го. Івана Кузнецова, генерального директора компанії, яка виконує інженерні роботи у Пітері, а також на ряді олімпійських об’єктів у Сочі, звільняють із красномовним вироком — «розтрата та незаконне виведення грошових коштів». А куди виведення? Часом не до кишень господарів «високих» кабінетів? Таємниця за сімома замками…

Жовтень 2011-го. З горе-господарників починають кепкувати навіть самі футболісти. Півзахисник “Зеніта” Роман Широков: «Не знаю навіть, яким словом можна описати побачене. Нещодавно ми були на «Донбас Арені». Вражаюче видовище, оформлене за якихось півтора-два роки. Приблизно така ж ситуація повинна була бути й у нас. Можливо, трохи довше, однак не настільки… Ціна всіх шокує. Уже весь світ сміється, а Москва давно називає нас Равшанами та Джамшутами…».

Герої гумористичного серіалу матеріалізуються майже одразу. Причому далеко не у комічному образі. Четверо громадян Таджикистану та Узбекистану зриваються із шестиметрової висоти та отримують важкі травми. Ситуація сягає точки кипіння — і на території напівлегендарного та порослого бур’янами об’єкта з’являється тоді ще президент Росії Дмитро Медведєв. «Який сором! Хіба це довгобуд? Це пам’ятник халатності. І ви ще збираєтеся надсилати запити до бюджету Російської Федерації?». Виглядало майже як «зась», тож представникам мерії довелося йти з чолобитною до Міллера та компанії. «Газпромівські» боси тут же контратакували численними платіжками із безліччю нулів, проте наступного дня з легкістю викидали вісімдесят мільйонів євро на придбання бразильця Халка та Акселя Вітселя з Бельгії. Чергова серія великого «бермудського пшику» завершилася більш ніж цинічно. За останньою інформацією, новий і остаточний кошторис стадіону зафіксовано на позначці сорок чотири (це, мабуть, ігровий номер колишнього капітана Анатолія Тимощука так вплинув) мільярди рублів, а гроші градоначальники будуть просити у… «найбагатших».

Георгій Полтавченко, чинний мер Санкт-Петербурга: «Підстав стверд­жувати, що щось вкрадено, особисто я не маю. Не виключено, що місто може звернутися до жителів з проханням взяти участь у добудові об’єкта на добровільних засадах. У першу чергу, будемо агітувати уболівальників». Ну-ну…

Скільки стадіонів можна збудувати за 1,5 мільярда доларів США?

25 штук — «Локомотив» (Москва)

12 штук — «Ювентус Стедіум» (Турин)

5,3 штуки — «Арена Львів»

5 штук — Національний стадіон (Варшава)

4,5 штуки — «Альянс Арена» (Мюнхен)

3,7 штуки — «Донбас Арена» ( Донецьк)

2,5 штуки — «Емірейтс» (Лондон)

1,8 штуки — «Стад де Франс» (Париж)

1,2 штуки — «Вемблі» (Лондон)