Андрій ПІСТУН: «Наші борчині ладні одна одній горло перегризти»

Усе тому, пояснює відомий тренер, що в збірній немає чітких критеріїв відбору на чемпіонати світу і Європи та Олімпіади.

Навіть у найскрутніші роки українська борцівська збірна не залишалася без престижних нагород. Реноме усієї команди завжди підтримували дівчата. Але цього року серед прізвищ призерок Олімпійських ігор уперше не було українського, і вперше за останні 12 років наші дівчата залишилися без нагород чемпіонату світу. Натомість сезон-2012 запам’ятався скандалами: після того, як накопичене роками сміття з нашої борцівської хати винесли чоловіки, підкилимна боротьба розпочалася і в жіночому таборі... Про це та інше розповідає заслужений тренер України з жіночої боротьби Андрій Пістун.

— Головна причина поразок — неправильно побудований тренувальний процес, — переконаний Андрій Пістун. — Цього року у нас було 13 (!) навчально-тренувальних зборів. Помножте цю цифру на 14, саме стільки днів триває один збір, і побачите, скільки часу спортсмени «варяться» в одній і тій самій, не завжди сприятливій атмосфері. Усі мої дівчата вчаться, деякі одружені. Через ті збори не можуть ні сесію нормально здати, ні зі сім’ями побути. Через ті безкінечні збори більшість українських борчинь, народивши дитину, не повертаються на килим.

Останні три збори перед Олімпіадою, окрім завершального, ми працювали з нашими прямими конкурентками — збірною Азербайджану. У підсумку ми залишилися без нагород, а азербайджанки здобули дві медалі: у категорії до 48 кг срібною призеркою стала екс-українка Марія Стадник, а в до 55 кг бронзовою — колишня білоруска Юлія Рудкевич. У півфіналі Стадник в очній боротьбі перемогла нашу Ірину Мерлені. Уже саме перебування азербайджанки на зборах української команди було для Мерлені стресом, через який вона не могла нормально тренуватися. І це прогнозована реакція. Як можна перед вирішальним стартом чотириріччя постійно працювати перед очима головної конкурентки? Мерлені — дуже емоційна людина. І навіть якби це був просто її «пунктик», жіноча забаганка, тренерам усе одно треба було піти назустріч олімпійській чемпіонці. Через це постійне протистояння Ірина психічно виснажилась ще до початку Ігор. Збагачення за рахунок нашої збірної у керівників команди переважило усі медальні амбіції.

На одному зборі готувалися кілька команд: молодіжна, яка за тиждень вирушала на першість світу, доросла, якій боротися на чемпіонаті планети через місяць, і 15 осіб, які не готувалися до жодного старту. І усі тренувалися за однією програмою. Це при тому, що дорослі борчині знали своїх можливих конкуренток, і їм потрібно було готуватися конкретно під них.

Під час цієї спільної підготовки думка особистих тренерів для керманича збірної Володимира Євонова була явно зайвою. Тому, щоб нормально потренуватися на зборі, ми змушені були ховатися. Увечері Євонов командує: «Девочки отдыхают!». Усі роблять вигляд, що розходяться по кімнатах. Я тихенько йду до бабусі на вахті просити ключ від залу. На автоматі смикаю ручку дверей — відчинені. «Ага, — думаю, — хтось іще «отдыхає». Дивлюся, а там Григорій Шепелєв своїх ганяє. Мене побачив, ледь не знепритомнів зі страху: «О, це ти! Забігай. Налякав…»

— Чим керівництво збірної пояснило невдачі українок на Олімпіаді та першості світу?

— Після олімпійського провалу чи невдачі на чемпіонат світу ніхто з керівників команди і не думав шукати причини чи робити аналіз помилок. З Лондона наші борчині летіли додому різними рейсами, і жодна не почула від тренера збірної хоч якоїсь оцінки, бодай коментарів. Так, наче нічого не було! А за тиждень збираємося на зборах і продовжуємо робити те, що й завжди. Кроси бігати з ранку до ночі, для прикладу... З приходом італійського тренера з фізпідготовки у збірну Росії з дзюдо у команді відмінили усі кроси. І через два роки дзюдоїсти принесли Росії три золоті олімпійські медалі! У Люди Балушки, Оксани Ващук чи Тетяни Лазарєвої травмовані коліна, їм кроси категорично протипоказані. У Ващук після тих кросів за тиждень до початку чемпіонату світу почали боліти коліна, а на змаганнях зв’язки не витримали, і коліно вискочило.

Про те, що у спорті є така річ, як акліматизація, боюся, керівництво команди навіть не чуло. Ми вже звикли у Таїланді чи Канаді боротися акурат на третій день — на самому дні акліматизаційної ями. На чемпіонат світу до Канади усі європейські збірні приїхали за десять днів до початку змагань. І чудово призвичаїлися. Екс-українка Ольга Буткевич, яка виступає за Британію, стала там третьою. А ми до всіх змагань готуємося у Кончі-Заспі... У команді така атмосфера, що Євонов не може наказати Балушці чи Когут допомогти у тренуванні Мерлені. Тому що Люду Балушку він тривалий час ігнорував і не викликав на збори. І чемпіонкою Європи вона стала всупереч усьому...

У цивілізованих країнах як: Кубок країни — це відбір на чемпіонат континенту, чемпіонат країни — на першість світу. У нас же чіткі критерії відбору відсутні, тому в збірній кожна сама за себе, дівчата ладні горло одна одній перегризти! Перед минулим чемпіонатом Європи нам сказали: хто перемагає на Гран-прі Києва, той і поїде на змагання. У 72 кг перемогла Оксана Ващук, а «на Європу» повезли Катю Бурмистрову. Два роки тому Ващук програла, засмутилася, і я їй пообіцяв: «Усе в твоїх руках. Переможеш, то й поїдеш!». А тепер що я повинен їй сказати? Ось і маємо конфлікт на кількох рівнях: у мене з Ващук, у Ващук з Бурмистровою і у всіх нас з керівництвом команди.

— Ось борці-чоловіки підписували лист, де висловлювали недовіру головному тренеру Руслану Савлохову. Після цього хоч щось змінилося у збірній?

— Абсолютно нічого. Наприкінці року буде звітно-виборна конференція Асоціації спортивної боротьби України. Але чи зміниться щось і тоді? У нашій боротьбі уже настає кінець світу... По всьому світу сьогодні перемагають українські борчині, які, щоправда, презентують інші країни. Ще десять років тому конкуренція у нас була неймовірна. А тепер моя Оксана Гергель, яка виступає за «молодіжку», приїжджає на дорослий збір, і нема кому опустити її з небес на грішну землю. Перші номери збірної пішли у декретну відпустку чи взагалі завершили кар’єру, а других-третіх у нас немає, їх давно продали за кордон. Осіб двадцять уже, якщо не помиляюся.

У нас така країна, що, незважаючи ні на що, народжуються таланти. Вони народжуватимуться і надалі. Однак у такій атмосфері швидко псуватимуться. Якщо б мої юні підопічні їхали б на збори без мене, вони за кілька тижнів почали б курити і пити горілку, набрали би зайву вагу і забули все, що вміють. Збори для цього — ідеальний варіант. Молодь без особистих наставників не працює на всю потужність, дівчата стоять збоку, нікому не потрібні... Як наслідок, незважаючи на традиції і велику кількість талановитих борчинь, уперше за всі роки керівництво не може зібрати команду на Кубок Європи.