Кінець епохи Суркіса. Чи початок?!.

Якщо це був заздалегідь продуманий стратегічний хід, перед колишнім головою федерації футболу України може знімати капелюха навіть найметикуватіший єврей. 62-річний функціонер на диво легко віддав вітчизняний футбольний трон донецькому ставленику Анатолію Конькову, бо всерйоз задумався про посаду… президента УЄФА. Десятки профільних європейських видань вже пророкують Мішелю Платіні швидку зміну місця праці, натомість головним конкурентом киянина на виборах називають очільника Суддівського комітету Вільяра Льона.

Недарма впливовий український бізнесмен та політик Євген Червоненко зазначав, що «у Гриші специфіка така — бути скрізь першим»: через рік-другий пафосне «містер президент Суркіс» може лунати від Норвегії до Греції.

Вересень 1995-го, витяг з вердикту Контрольно-дисциплінарного комітету УЄФА: «За день до початку матчу «Динамо» — «Панатінаїкос» суддівську бригаду на чолі із Антоніо Лопесом Ньєто зустрів менеджер клубу Олександр Бакші. Замість того, аби їхати до готелю, арбітрів привезли до ювелірної крамниці і вручили їм подарунки. Після цього ескорт вирушив до приміщення, яке належало ФК «Динамо», — там громадянам Іспанії показали хутряні вироби. Через дві години головний рефері відізвався на стук у двері готельного номера і став безпосереднім свідком того, як двоє незнайомих поклали на ліжко два пакети з дорогими шубами… Приблизно о 19-й годині за місцевим часом громадяни Бабійчук, І. Суркіс, Бакші, Рашутін та перекладач Нечаєва відвезли Ньєто та помічників на вечерю у заміський будинок. Вловивши момент, коли перший лінійний та резервний арбітри вийшли до більярдної, секретар Василь Бабійчук запропонував головному рефері пройти до окремої кімнати, де на нього чекав генеральний директор товариства з обмеженою відповідальністю «Динамо-Атлантік» Ігор Суркіс. Брат президента футбольного клубу розгорнув перед Ньєто папірчик, на якому іспанською було написано: «Антоніо. Перемога «Динамо» — 30 тисяч доларів. Для вас». Неабияк пригнічений змістом написаного, суддя спробував було заволодіти речовим доказом, однак пан Суркіс оперативно заховав повідомлення до кишені. Піренейська делегація заявила присутнім, що повідомить про інцидент делегату УЄФА Фанлеру і забажала негайно відправитися до готелю».

Марафон «кабінетного» бійця

…Сімнадцять років минуло з часу першого незалежного «сорому європейського масштабу», проте справжню різницю між совковим та аристократичним типами свідомості починаєш усвідомлювати тільки тепер. Безкарне розкрадання державного майна, тіньові оборудки у сфері приватизації (коли за кілька тисяч доларів США можна було придбати цілий завод), абсолютне ігнорування податкового законодавства, шантаж і розбій — очевидно, що на місці братів Суркісів тоді міг опинитися інший скоробагатько. Той, хто ризикнув би задобрити «західну буржуазію» «скромними» подарунками — і списати все на безмежну щедрість української душі. Хабарницька методика спрацьовувала до того неодноразово — для розуміння її категоричної помилковості потрібен був резонансний ляпас. Як не старалися Григорій та Ігор виправдати свої дії (не папірчик судді вручали, а товарний чек за шуби, суд над «Динамо» більше нагадував фарс із заздалегідь розписаним сценарієм тощо), Старий Світ реагував виключно на наслідки скандального процесу. Трирічна міжнародна дискваліфікація флагмана українського футболу (скорочена завдяки загальній амністії) поставила велику темну пляму на його бездоганній повоєнній репутації — добре, що Суркісу-старшому вистачило сміливості відмивати її із завзяттям справжнього «кабінетного» бійця. Годилися усі легітимні з правової точки зору засоби: депутатські каденції, членство у комерціоналізованій СДПУ(О), головування у ФФУ, легітимізація та популяризація уроків футболу у школах, відкриття сотень майданчиків зі штучним покриттям, принципова позиція під час виборів президента УЄФА у 2007 році (відкрита підтримка Леннарта Юханссона і визнання перемоги Мішеля Платіні), нарешті, здобуття права на спільне з Польщею проведення фінальної частини чемпіонату Європи-2012. Скільки б не критикували регіональні функціонери очільника футбольного господарства країни за вакханалію у вітчизняному суддівському корпусі, як би не намагалися вивести на чисту воду нові корупційні схеми за його участю, все ж один аргумент залишався неспростовним — екс-президенту федерації «гра мільйонів» була цікава перш за все зі спортивної точки зору. Відкати, лобіювання комерційних інтересів «Динамо», використання адміністративного ресурсу — можливо, однак інтерес публіки та міжнародний футбольний імідж — перш за все. Позиція ділового інтелектуала врешті-решт справила враження на Платіні, тому конверт із написом «Україна-Польща» француз витягав виключно «під чесне слово» Григорія Михайловича. Більшість європейців у 2008-му розуміли — якісної інфраструктури для повноцінного проведення турніру такого масштабу не мають ні Львів, ні Київ, ні Донецьк. Проте після сімнадцятирічних старань Суркісу таки повірили.

Хтось скаже, що честолюбному єврею неабияк посприяла зміна влади — і помилиться на всі сто. Держава із населенням сорок п’ять мільйонів осіб фактично опинилася в руках Рината Ахметова, після чого усе київське оперативно почало замінюватися на донецьке. Чинний президент ФФУ став справжнім заручником обставин та перетворився на весільного генерала. Був потрібен для офіційних перемовин з УЄФА (вести справи із «рекетирами й брехунами» західні чиновники навідріз відмовлялися), а у «вільний» час навіть питання доставки питної води у Будинок футболу без новоспеченого начальства не міг вирішити. Нікого й не здивувало, що Євро-2012 став одним з найбільш політизованих форумів в історії світового футболу. Навіть більш політизованим, аніж Мундіаль-74 на полях Аргентини, коли місцева воєнна хунта лякала світ своєю непередбачуваністю. УЄФА корчило задоволену міну, бо Платіні та компанія соромилися визнавати власну помилку чотирирічної давнини. А Ахметов радий був старатися заробити якнайбільше грошей на проведення осінньої передвиборної кампанії. Армія солдатів-строковиків (безкоштовна робоча сила) на будівництві магістралі Київ-Одеса, астрономічні ціни в готелях та ресторанах, підзвітних «королю Донбасу», царський прийом офіційних делегацій на стадіях плей-оф — аналогії з динамівським аматорством у 1995-му аж зашкалюють. Що залишалося Суркісу? Піти. Уникаючи нерівного бою, а значить, із високо піднятою головою.

Блаттер, на вихід!

Вочевидь, саме у лютому 2010 року (за кілька тижнів до інавгурації Януковича) у номінального глави ФФУ і зародилася ідея про ще вищий кар’єрний щабель. Мішель Платіні вже давно визрів до того, аби змінити на посаді престарілого президента ФІФА Йозефа Блаттера і зберігав відносний спокій тільки заради Євро, тобто розпочатої справи. Якщо з іменем майбутнього глави світового футбольного товариства все практично зрозуміло, то за штурвал УЄФА у 2013 році вхопитися може саме Григорій Суркіс. Шанси в українця далеко не нульові, адже господар штаб-квартири у швейцарському Ньоні обирається з-поміж шістнадцяти членів виконкому і на момент голосування ще не відсвяткував свого сімдесятиріччя. Через віковий ценз кілька старожилів асоціації відпадають відразу, а серед інших солідним досвідом роботи на найвищому організаційному рівні може похвалитися хіба іспанець Анхель Вільяр Льона та Міхаель ван Прааг з Голландії. Та навіть у цій мікродуелі уродженець Одеси має суттєву перевагу. Він тривалий час очолює Комітет зі змагань національних збірних — один з найважливіших у структурі впливової організації. Фору над рештою Суркісу дає також сумлінна організація домашнього чемпіонату континенту, успішний досвід керування національним футбольним сегментом та репутація найбільш авторитетного функціонера Східної Європи. Виходить, шанси суттєві. Звісно, якщо Платіні не ганятиметься за журавлем у небі і знову виставить свою кандидатуру, то зафіксоване у цьому абзаці можна просто не читати. Однак щось підказує — Блаттер тримає тепле місце саме для француза, тож наш співвітчизник останнього слова у популярному виді спорту ще не сказав. Чим би там не нагрішив у минулому, за його ймовірного президентства український футбол точно не потерпатиме від нестачі фінансових дотацій та уваги.

Повний перелік членів Виконавчого комітету УЄФА,

які мають право голосу на виборах президента

1. Григорій Суркіс (Україна) 63 роки Керівник комітету зі змагань збірних

2. Анхель Вільяр Льона (Іспанія) 63 роки Керівник суддівського комітету

3. Міхаель ван Прааг (Голландія) 65 років Керівник комітету зі змагань клубів

4. Маріос Лефкарітіс (Греція) 67 років Керівник фінансового комітету

5. Джанкарло Абете (Італія) 62 роки Керівник комітету технічної допомоги

6. Сергій Фурсенко (Росія) 56 років Керівник комітету маркетингу

7. Петер Жийєрон (Швейцарія) 57 років Керівник комітету по fair play (чесна гра)

8. Аллан Хансен (Данія) 63 роки Керівник проекту HatTrick

9. Франтішек Лаурінец (Словаччина) 61 рік Керівник комітету безпеки на стадіонах

10. Авраам Лузон (Ізраїль) 57 років Керівник комітету ліцензування

11. Борислав Михайлов (Болгарія) 49 років Керівник комітету футзалу

12. Мірча Санду (Румунія) 60 років Керівник комітету футбольних правил

13. Джеффрі Томпсон (Британія) 68 років Керівник комітету трансферів та агентів

14. Тео Цванцігер (Німеччина) 67 років Керівник юридичного комітету

15. Шенес Ерзік (Туреччина) 70 років Керівник комітету національних асоціацій

16. Карен Еспелунд (Норвегія) 52 роки Керівник комітету жіночого футболу