У передчутті «мовного перевороту»…

Робоча група пропонує внести суттєві зміни до Закону «Про засади державної мовної політики». Ківалов каже, що їм бракує глузду…

Робоча група з доопрацювання скандального Закону «Про засади державної мовної політики» підготувала нову його редакцію, що, по суті, повертає курс, заданий творінням Колесніченка-Ківалова, на 180 градусів. Автори змін сподіваються, що їхню версію документа підтримає Верховна Рада вже 27 вересня, і це зможе нівелювати антиукраїнські наслідки, завдані чинним законом, та підняти статус української мови в Україні. Один із авторів діючого «мовного закону» Сергій Ківалов уже висловив свою критику на адресу змін та їхніх авторів, назвавши запропоновану версію антиконституційною, совковою, висловив переконання, що «у цьому документі відпочили і здоровий глузд, і законність», та додав: «Подібні пропозиції не мають шансів на прийняття Верховною Радою».

Команда, яку очолює віце-прем’єр-міністр Украї­ни, міністр охорони здо­ров’я Раїса Богатирьова, про­понує, зокрема, замість того, щоб надавати мовам нацменшин статусу регіональних, передбачити право громади ініціювати заходи, спрямовані на захист мови нацменшини за умови, що на певній території живе не менше 30% (у чинному законі рубіж — 10%) її носіїв, та змінити механізм прийняття такого рішення. А також підняти квоту мовлення на ТБ українською мовою до 75% від загального добового ефіру. У новій версії документа зазначено, що використання державної україн­ської мови є обов’язковим у судо- та діловодстві, в діяльності органів державної влади, Збройних сил, у сфері науки і освіти, рекламі. Ініціатори змін пропонують ввести систему тестування держслужбовців та оцінювання їхнього індивідуального рівня знання та володіння українською мовою, а також запровадження?обов’язкового ква­­ліфікаційного екзамену з української мови для чиновників усіх рівнів. Пропонує «мовна» робоча група змінити і назву Закону з «Про засади державної мовної політики» на «Про порядок застосування мов в Україні».

До складу групи, яка пропрацювала?зміни, увій­­шли 42 учасники, які розділилися на дві підгрупи, — під керівництвом екс-президента Леоніда Кравчука та ректора Київського національного університету ім. Шевченка Леоніда Губерського. Перед командою Кравчука стоя­ло зав­дання розробити проект змін до «мовного закону», перед командою Губерського — створити «Державну цільову програму з забезпечення повноцінного функціонування української мо­ви в усіх сферах суспільного життя на всій території України» та «Першочергові заходи щодо захисту, всебічного розвитку і функціонування української мови як державної (2012-2015)». До складу «мовної групи» увійшли, серед інших, директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко, поет-пісняр Андрій Демиденко, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України Микола Жулинський, директор Національного музею Тараса Шевченка Дмитро Стус, соліст Державного духового оркестру України Іван Попович, ректор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Андрій Чебикін, президент Національної академії педагогічних наук України Василь Кремень, перший заступник міністра культури України Юрій Богуцький…

«Цей законопроект назвав би не поліпшенням закону авторства Колесніченка-Ківалова, а якісно новим і суттєво відмінним документом, — зазначив у розмові з кореспондентом «ВЗ» директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко. — Попередній закон орієнтувався на відверту неприховану русифікацію, на потіснення і заступлення державної мови, прикривався ідеєю захисту мов національних меншин, коли насправді йшлося лише про російську мову. Ідео­логія нашого законопроекту — насамперед збереження недоторканою десятої статті Конституції, а саме: державною мовою в Україні є одна лише мова — українська, і її поширення обов’язкове на всій (!) території держави і в усіх сферах функціонування, крім приватного життя людини. Водночас продумано систему, як не загубити мовну різноманітність, що склалася історично в Україні, а саме наявність мов національних меншин. Законопроект передбачає, що заходи з захисту мов нацменшин мають виходити не з рішення обласних рад, а з ініціативи громад (села, селища, міста), де представників національної меншини є мінімум 30 відсотків. Громада ініціює таке бажання і за підтримки обласної управлінської інституції, з обладміністрації йде подання до Верховної Ради, і лише вона приймає рішення впроваджувати заходи. Питання мовного життя — це питання внутрішньої політики держави, а її визначає і регулює центральна законодавча і виконавча влада, а не обласна».

До робочої групи з доопрацювання мовного закону мали входити і Сергій Ківалов та Вадим Колесніченко. Але, за словами Павла Гриценка, вони цю роботу проігнорували. «Від самого початку Ківалов і Колесніченко були записані до складу робочої групи, — розповідає він. — Але половину часу взагалі не з’являлися, а потім поінформували, що не братимуть участі, бо дуже зайняті, і нехай тим займається замість них молодий чоловік (під час роботи він у неаргументований спосіб виступав проти багатьох наших ініціатив, особ­ливо проти 30% порога у питанні мов нацменшин)».

Попередній текст оновленого документа передано на експертизу до Національної академії наук України. Після її проведення продовжиться до­опрацювання окремих моментів. 27 вересня зміни будуть, за словами учасників групи, винесені на голосування у ВР. «Дивлюся на запропоновані нами зміни з надією, — каже Павло Гриценко. — Хоч і з обережним, але з оптимізмом. Та існує небезпека, що коли наш варіант документа винесуть до Верховної Ради на голосування, почнеться боротьба, яка призведе до суттєвих змін у наших напрацюваннях, а ми ж не будемо допущені до цього. Та це останній шанс вирішити питання «мовного законодавства» демократично…».

Коментар для «ВЗ»

Михайло Слабошпицький, прозаїк, публіцист, громадський діяч

Переконаний, що все це — гра на публіку. І що всі ці напрацювання будуть зведені на пшик. Це звичайні тактичні ходи влади, президентської команди, щоб виграти час, заспокоїти перед виборами суспільство, вдати, що йдуть на поступки. Вони відчули, що реакція на прийняття «мовного закону» є, і вона більша, ніж вони сподівалися. Не виключено, що зміни приймуть. Але все одно з часом знівелюють, щоб було і нашим, і вашим. Хочу помилятися, але хіба наївний може повірити в те, що команда, яка тримає Табачника, Чечетова, вирішила піти на поступки українській людності і має на меті піднести статус державної мови в Україні. Президента ж теж не “звинуватиш” в україноцентричності і навіть у тому, що він розуміє, про що тут йдеться… Хочу помилятися, як і кожна нормальна людина у цій ситуації, бо всією душею підтримую формулювання, напрацювання «мовної групи». Але…