Без школи село – не село

Вчителька сільської школи, у якій є два учні, погодилася працювати і завучем, і вихователькою, і прибиральницею

село Гута, Буський район

Фото автора

«Доїдете зі мною до Топорова, а там до Гути недалеко, кілометрів зо два», — переконував водій маршрутки. Обманув. Йти треба було кілометрів сім, битим шляхом та ще й через ліс. Мені пощастило — за мною виїхала вчитель гутнянської середньої школи Галина Пелех.

У місцевій школі на цей навчальний рік залишилося тільки два учні. Офіційно навчальний заклад «законсервували» до кращих часів, тобто призупинили його роботу. А дітлахів відправили на індивідуальне навчання. Але громада не захотіла залишатися без школи. Зібрали схід села і попросили вчительку взяти на себе всі обов’язки з догляду за приміщенням. Вона погодилася. Офіційно школа не працює. Але насправді Першого вересня тут відбудеться урочиста лінійка, дітки вже вивчили віршики. А пані Галина тепер не лише вчитель, а й вихователь для дошкільнят. Прибиральницю також звільнили, тому затишок і чистота приміщення теж на вчительці. За усе це доплат не має (ще навіть не знає, скільки цьогоріч отримуватиме). Навіть повного тижневого навантаження не має, адже діти «де юре» навчаються за індивідуальним планом. Та пані Галина не засмучується. «Головне, що школу зберегли, — каже. — Без неї — село не село».

Дерев’яній школі понад сто років

«Ось наш навчальний заклад», — пані Галина відчиняє хвіртку у подвір’я, на якому красується велика дерев’яна хата. «Це — найстаріший будинок у селі, — каже вона. — Школу заснували у 1909 році, а почали будівництво ще у 1880-х...». Про дату народження будинку розповідає металева табличка, прикріплена на фасаді. Якби не заіржавіла так, може, можна було б ще щось цікаве з неї вичитати.

Усередині пахне затишком, старовиною, але не старістю. Про ікони говорять, що вони намолені, так і про цю школу можна сказати: її стіни за сто років просякли атмосферою навчання.

Приміщення чимале. Тут могли б поміститися і 20 учнів. Є три кімнати: в одній, найбільшій, зробили спортзал, в іншій — актовий зал, хоча тут колись був клас. Школа має бібліотечку, всюди висять дитячі малюнки. Меблі тут також не старі, подаровані меценатом. Діток навчають у найменшому (тут тільки дві парти), але взимку найтеплішому приміщенні із нещодавно вимуруваною кахельною піччю. Про печі — окрема мова. В усіх інших кімнатах вони старовинні, чавунні, вилиті на зорі ХХ століття. Галина Пелех переконує — працюють досі чудово. Окрім печей, з давніх часів залишився і шкільний дзвоник. Школа не має електричного, тому й досі користуються цим. Чергової тут також немає, тому на перерву та на урок дзвонять самі учні, згідно з визначеним розкладом.

«На жаль, більше нічого не збереглося, — говорить вчителька. — Ні паперів, ні речей. Історія цього будинку також невідома. Переказують, що тут під час війни переховувався Ковпак. До нас навіть один раз екскурсія приходила».

У маленькій школі є все, що треба для науки: книги, два комп’ютери з Інтернетом, музичний центр. Техніку придбав депутат, який родом із цього села.

«Якби школу закрили, вона б не відкрилася»

З того, що школу врятували, радіють батьки дітей. «Якби школу закрили, вона б уже не відкрилася. Мій син навчається у третьому класі, а молодшому п’ять років. Він ходитиме на підготовку. Добре, що не доведеться далеко їхати. Адже маленьку дитину нелегко так далеко відпустити. Тішимося, що зберегли цю школу», — каже мешканець села Сергій Горбач. У Гуті — лише початкова школа. Старшим діткам доводиться щодня їздити у Топорів. Їх забирає «Школярик». Автобус один, а сіл багато. Тому додому юних пасажирів він привозить о п’ятій-шостій вечора. Взимку о такій порі уже ніч надворі. Старші діти такі навантаження витримують, а от малятам-молодшокласникам це було б не під силу. Адже у них уроки закінчуються о 12-13-й. Індивідуальне навчання, яке пропонували мешканцям села, також не вихід.

«Що таке індивідуальне навчання? — говорить вчителька. — Я б приходила до дітей додому. А яка наука вдома? Мама щось на кухні готує, домашні ходять. У школі є необхідна атмосфера”.

Лише цього року у Гуті два учні. Вже наступного року на навчання прийдуть четверо першокласників — підростають п’яти­річки. Вчителька проаналізувала тенденцію: до 2017 року тут навчатиметься не менше як шість діточок.

Міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник якось висловив думку, що у маленькій школі немає конкуренції, що може вплинути на якість навчання. Запитую вчительку, що вона щодо цього думає. «Їм, може, і важко трохи, коли йдуть у старші класи у велику школу в Топорові. Один мій учень, як тільки пішов туди, аж плакав: ніяк не міг купити булочку у їдальні. Все його відтискали назад. А щодо навчання: це залежить від дитини. У мене і слабші учні були, і сильні, з якими їздила на олімпіади. І зовсім не було видно, що ці діти навчаються у невеликій школі. Є очевидні переваги: ніхто не може списати, не вивчити домашнього завдання з надією, що не спитають».

на фото : До Галини Пелех 1 вересня прийдуть лише два учні.