«Кімнатами вночі ходили опосуми, а ящірки господарювали серед наших речей»

Упродовж останніх років львівська бізнес-леді та мандрівниця Людмила Калабуха відкрила для себе 40 країн світу (серед них В’єтнам, Камбоджа, Парагвай, Бразилія, Аргентина, Італія, Франція, Люксембург, Данія, Норвегія). Про свої пригоди у Перу мандрівниця розповіла журналістці «ВЗ».

- За вашими з чоловіком плечима 40 країн. Коли почали мандрувати?

- Понад десяток років тому. Сьогодні мандри — це невід’ємна частина нашого життя. У них — враження, пошук себе, натхнення, перезавантаження, неймовірні зустрічі. Ніщо так не зміцнює стосунки з близькою людиною, як пізнання нових місць, країн та культур разом. Мандрівки гартують характери і стосунки. Друзі, знайдені в мандрах, стають найближчими і залишаються на все життя.

- Як потрапили до Перу?

- Давно мріяли про цю подорож. Пригоди, якими нас так відчайдушно лякали, перевищили усі сподівання. За півроку до подорожі дивом вдалося знайти клініку, де ми змогли зробити заповітне щеплення. “100% смерть, якщо вас вкусить інфікований комар!” — лікарка в білому халаті була невблаганна. А ще суворим голосом попереджала про побічні ефекти рятівного щеплення та небезпеки екзотичних країв, тим більше, якщо їхати туди на два тижні, як ми. Думаєте, нашу мандрівку хтось схвалював і казав — “Кла-а-ас!” чи “Молодці”? Усі наводили десятки фактів про те, як страшно в Перу: наркотрафік, антисанітарія, злочинність, крадіжки. Та називали нас божевільними!

- Напевно, прилетіли у Перу з великим чемоданом?

- Поспілкуйтеся з бувалими мандрівниками. Усі в один голос скажуть: речі брати за списком, попередньо складеним і продуманим. Нічого зайвого, бо врешті-решт увесь непотріб потім доведеться носити на своїх плечах.

Мандруємо тільки з ручним багажем: дві пари штанів, шорти, кілька футболок, куртка, спідня білизна, дві пари зручного взуття, засоби гігієни і аптечка. Наші наплічники важать лише 7 кг. І ще примудряємося туди запакувати їжу з України. Я завжди беру свої улюблені яблука. І тільки в Перу їх забрали. Та ще за допомогою собак! «Конфіскейшен!» — перші слова, які почула в аеропорту Ліми, столиці світового наркотрафіку. Митник із зовнішністю індіанського вождя відібрав 2 кг моєї улюбленої семеринки, які я перла двома літаками з України. До Перу заборонено ввезення неконсервованих продуктів харчування.

- Подейкують, індіанці масово спивалися, щойно їм давали скуштувати горілку або вогняну воду, як вони її називали…

- За три тижні мандрівки не побачили жодної людини напідпитку. І жодної людини, яка палить! І де? На батьківщині тютюну, в Південній Америці! Навіть цигарки мало де продають. Відповідь проста — в Перу всі постійно вживають коку.

- Кока діє на людину як легкий наркотик…

- На вигляд листя коки нагадує висушений лавровий лист. На смак — терпке і скоріше неприємне, така собі локальна анестезія, як у стоматолога. Де взяти? Бабці продають на кожному кроці, як у нас насіння соняшнику. Вважається, жування листя коки тамує спрагу та голод, позбавляє втоми та сприяє концентрації. Від нього серце починає битися частіше, перебуваєш у стані ейфорії. Місцеві дуже радили жувати. Але нам не сподобалось. Та чай з листя коки (на фото вгорі справа) нам смакував. Пили по 4-5 горняток на день.

Є частина Перу, за площею рівна Україні, — повністю під владою наркокартелів. Усе місцеве населення зайняте на плантаціях коки — єдиний спосіб вижити і прогодувати свої родини. Активно використовується дитяча праця. Є й легальні плантації коки в підконтрольних владі регіонах, де кожний кущик облікований і має купу дозволів.

- Перу славиться одним з чудес світу — Мачу-Пікчу. Побували там?

- Мачу-Пікчу — таємниче місце, загублене у високих Андах, було головною метою нашої подорожі. Ніхто не знає, для чого, коли, як і ким побудовано Мачу-Пікчу. Мені смішно, як хтось намагається приписати такі надтехнологічні споруди давнім примітивним народам. Саме в Перу в мене з’явився страх: якщо десятки тисяч років тому представники інших цивілізацій, що відвідували Землю, володіли такими інженерними технологіями, що ж з нами всіма буде, якщо вони відвідають нас зараз?

- У новинах час від часу говорять про землетруси у Перу…

- І ми його застали! У Перу був землетрус силою 5,6 бала. Жертв та руйнацій не було. Центр залягав на глибині більше 100 км. Ми нічого не відчули... У столиці Перу, Лімі, на вулицях всюди величезні кола з літерою S. Провалюється земля і палають будинки? Біжи до найближчого острівця безпеки з літерою S! У всіх готелях, ресторанах, церквах, вокзалах позначені стіни, до яких треба притулятися, щоб не завалило. На узбережжі океану вказівники, на які сходи видиратися під час цунамі.

- Ви жили у бунгало без стін? Комахи чи тварини не заважали?

- Називайте нас відчайдухами, але ми справді жили в бунгало без стін серед джунглів Амазонії, де кожна друга рослина токсична. Нас рятувала тільки москітна сітка. По наших кімнатах вночі ходили опосуми. Мавпи крали наші фрукти, а величезні ящірки господарювали серед наших речей.

Одного разу о 5-й ранку несамовитий звук розбудив усіх нас! Щось схоже на пожежну сирену. Цей звук наводив жах на іспанських конкістадорів, і вони називали цю місцину Інферно — Пекло. З тих пір і плем’я індіанців, які тут живуть, називається інферно.

- Що це був за звук?

- Це кричав самець мавпи-крикуна, сповіщаючи іншим, що це його територія і всі самки належать саме йому.

- Моторошно. Ще яких тварин бачили?

- Знаходили крокодилів за слідами від лап і хвоста. А наші сліди — це були єдині людські сліди на піщаних пляжах, омитих найбільшою рікою у світі — Амазонкою. Робили селфі з піраньями, зловленими саморобними вудками на сире м’ясо. Кольорові птахи торкалися крилами наших голів, найбільші в світі видри ловили рибу та гралися за кілька метрів від нас. А від укусів комах не допомагали ніякі засоби...

- Невже у Перу вільно торгують наркотиками?

- Розкажу, як працюють місцеві наркодилери. Підходить до тебе приємної зовнішності чоловік або жінка з папкою малюнків, відкриває її, а там розфасований кокаїн з фірмовими штампами різних наркокартелів (крокодил, мавпа, акула, кондор). Вони приймають не лише готівку, а й банківські картки. Прямо із собою носять термінали.

- А як люди? Яке враження від перуанців?

- Однозначно, їх зіпсував туризм. Наприклад, під час обіду до нас підійшов музикант, проспівав три пісні, а потім каже: “Моя музика не включена у вартість вашого обіду, а ви слухали — гроші платіть!”. Нас намагалися надурити в магазинах, не давали решту, вимагали чайові в грубій формі на кожному кроці, продавали нам все за завищеними у кілька разів туристичними цінами! Хочеш сфоткати ламу, до тебе підходить її власниця — гроші давай! Маленьку дівчинку — гроші! ?Продавця сувенірів — гроші!

- Які сувеніри привезли з поїздки? Щось придбали?

- Індіанські шапки — найкращі сувеніри з Перу. Купили з десяток штук.

- Такі шапки носять місцеві монахи. До речі, щось вдалося дізнатися у місцевих про їхню релігію?

- Знаєте, про що моляться перуанці? Про те, щоб вберегтися від океанської течії. Течії, яка вбиває всіх, — Ель Ніньйо. Раз на 10 років перуанська течія несе до тихоокеанських берегів замість холодної течії теплі води. І разом з ними в Перу приходить смерть. Саме в холодній воді розвивається планктон, яким харчуються риби. Холодні маси повітря приносять дощі на землю, щоб вона давала врожаї. І люди мають чим харчуватися. Коли приходять теплі води і теплі повітряні маси — на узбережжя приходить смерть. Місцеві кажуть, цей феномен спостерігається на Різдво, тому його називали Ель Ніньйо — Христос Немовля.

Найбільші збитки сільському господарству Ель Ніньйо приніс на Різдво 1997-1998 рр. Тоді тривав півроку, чим ледь не знищив економіку Перу і викликав суспільне загострення, майже до воєнного перевороту... Ось і моляться перуанці — як Христу й Діві Марії, так і зовсім забутим індіанським богам — щоб цього року Ель Ніньйо не прийшов.

Фото з архіву Людмили Калабухи